Василь Сліпак став символом. Став фільмом. Став міфом…  З «Міфа» перетворився на легенду, яка не зітреться із пам’яті уже ніколи…

«Коли Василь відчув несправедливість, він намагався всьому світові розповісти про неї. Він кричав, але його не чули. Він кричав далі, все гучніше й гучніше. Став волонтером, тоді добровольцем, ходив на ефіри… Розповідав, що є страждання людей, яке можна зупинити, якщо всім об’єднатися довкола цієї проблеми. Його все ще чули недостатньо. І він віддав своє життя…» Режисери фільму «Міф» Іван Ясній та Леонід Кантер не були знайомі з Василем Сліпаком за його життя. Проте у численних інтерв’ю зізнаються, що під час роботи над фільмом у них виникало відчуття, ніби знають його все життя.  Мабуть, саме тому їм і вдалося створити неймовірно живий, правдивий, пронизливий фільм,  настільки світлий і добрий, наскільки й болючий…

Понад година принишклої тиші у залі, яку переривають тільки короткі схлипи… Фільм, який  біжить по щоках, капаючи солоним… Проте «Міф» приносить не лише сльози. Перше відчуття — це гордість. І вдячність. Вдячність Герою і тим, хто увіковічнив пам’ять про нього. Тим, хто по той і по цей бік камери. Недаремно тернополяни, не шкодуючи рук для оплесків, ще довго не відпускали зі сцени творців фільму, котрі приїхали представляти “Міф” до нашого міста: нашого земляка, знаного режисера, продюсера, кінодокументаліста Івана Яснія, лідера гурту «Ot Vinta!» та художника Юрка Журавля, котрий створив анімацію до стрічки,  режисера монтажу фільму Ярослава Попова та брата Василя Сліпака Ореста.

Сказати, що допрем’єрний показ «Міфу» у Тернополі відбувся з аншлагом — це ще не сказати нічого. Охочих побачити стрічку виявилося в рази більше, ніж міг вмістити зал «Палацу Кіно»…  Молодь і старенькі дідусі-бабусі, батьки, які ведуть за руку школярів… І голос Василя Сліпака, що лине з екрана.  А коли його спів уривається, пісню підхоплює маленький хлопчик…

«Василеві Сліпаку вдалося навіть після смерті достукатися до сердець глядачів»

“Потрібно бути чоловіком на війні за країну, а як артист  робити максимальну рекламу України у Франції, — говорив Василь Сліпак у нечисленних інтерв’ю. — Це не є жодне геройство їхати туди. Всі бояться. Я адресую месидж всім чоловікам від 18 до 50 в гарній фізичній формі, що там нічого аж такого страшного немає. Ви там не мусите стріляти, ви можете допомагати. Раджу усім чоловікам — поїдьте і ви зрозумієте, що ця війна закінчиться дуже швидко, завдячуючи саме такому досвіду кожного українця, який вважає себе хоча б трошки патріотом”.

Василь Сліпак, соліст Паризької опери, зірка світового рівня, один з найкращих баритонів світу, артист, котрий виступав чи не на всіх оперних сценах Європи… Позивний “Міф” (скорочено від Мефістофель, улюбленої партії із опери “Фауст”), воїн-доброволець у лавах “Правого сектора”… За свої 42 роки Василь Сліпак встиг пізнати любов і славу, пожити в Парижі і порити окопи на Донбасі…     Як влучно про нього хтось зазначив: «Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати.  Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…»

— Василеві Сліпаку вдалося навіть після смерті достукатися до сердець глядачів, — зазначив режисер монтажу фільму Ярослав Попов. — Ті, хто бачив фільм, уже ніколи про нього не забудуть… Щоразу він буде оживати і жити на екрані, співати і промовляти до нас  і продовжувати свою боротьбу за Україну…

— Працюючи над цим фільмом, я отримав ще одного товариша, великого друга, — не приховує своїх емоцій режисер Іван Ясній. —  Василь Сліпак був дуже відкритою, щирою людиною… Таке враження, що ми з ним навіть спілкувалися і радилися, як краще зробити цей фільм.  Він на кожному кроці говорив про Україну і хотів її якнайкраще презентувати. Мене дуже вразило, коли побачив архівне відео, де Василь Сліпак виходить на сцену, «загорнувшись» в український прапор. Зазвичай так виходять олімпійські чемпіони, коли здобувають перемогу на світовому рівні. Так от, Василь – теж переможець…

Із європейських оперних залів —  у донбаські військові окопи

Старший брат співака Орест навчався у Тернополі в медичному виші, тому й йому було приємно побачити у залі чимало знайомих облич.

— З Іваном Яснієм ми знайомі ще з мого «тернопільського періоду», і нині знову звела нас доля, —  зазначив Орест Сліпак. — Хочу подякувати йому та Леоніду Кантеру, якого сьогодні тут немає, за те, що їм вдалося так швидко зібрати весь матеріал і відзняти цей фільм.  Дякую усім вам, що прийшли…

Я найбільше боявся, що у фільмі «намалюють» якогось героя, а я не буду знати, хто це… Але хлопцям усе вдалось.  У фільмі немає жодної сцени, з якою я не  згоден. Хоча ми з творцями фільму відразу домовилися, що я не буду вносити своїх коректур.

Півтора року вони провели в напруженій роботі — побували у Франції, у Львові, у Києві та на фронті… Не здавалися навіть тоді, коли довелося тривалий час знімати власним коштом, аж доки створення фільму підтримали доброчинці з усього світу та Держкіно. Нелегко було ще й тому, що спочатку багато людей просто відмовлялися говорити про Василя, давати інтерв’ю — їм було занадто важко…

Знаєте, Василь був дуже веселою людиною, знав дев’ять мов. Поїхав до Німеччини, заспівав у виставі — і вже говорить німецькою, поїхав у Францію, Італію, —  заговорив французькою та італійською. Куди б не приїжджав, він відразу «обростав» там друзями… Здавалося б, усе є для щастя… Але почався один Майдан, потім другий… Василь допомагав, волонтерив, але йому постійно здавалося, що цього було мало, йому треба було ще їхати на фронт…  Як ми не відмовляли, його не можна було спинити. Він був людиною принципів. Він казав: «Мене всі знають, і коли я буду воювати, про це весь віт буде писати…» Про загибель Василя написали «New York Times», «Washington Post», «Financial Times»…    Його смерть багато що змінила. Василь став першим добровольцем, якого держава визнала і нагородила. Його було нагороджено орденом «За мужність», а потім присвоєне звання Герой України. До цього добровольців не визнавали, і тільки  після загибелі Василя були прийняті усі законодавчі акти, щоб це внормувати.  Поволі, маленькими кроками, але країна змінюється.  Василь дуже любив життя, тому хочеться, щоб цей фільм залишав світле враження… Щоб ми були оптимістами і не розчаровувалися — це наша місія зараз, незважаючи на всі ті жахіття довкола нас.

 «Естафету, яку почав Василь Сліпак, буде передано вам»

«Міф» уже побачили в усіх найбільших містах Америки,  з 26 січня триває допрем’єрний тур стрічки Україною.  А вже 8 лютого відбудеться офіційна прем’єра та вихід у всеукраїнський прокат. Тернополяни зможуть переглянути стрічку «Міф» у CinemaСity в ТРЦ «Подоляни».

У фільмі поєднано документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для «Міфу» написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард «Діля» Приступа.

Використано безліч архівних відео, які показують героя у повсякденні та на сцені. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.

— Естафету, яку почав Василь Сліпак, буде передано вам,  — звернувся до тернопільських глядачів Юрій Журавель. — Ваша місія тільки почалася: сподіваюся, вам сподобався фільм, і ми будемо дуже вдячні, якщо розкажете про нього своїм друзям, рідним, сусідам і його побачать якомога більше українців.