Лікар-нейрохірург Олексій Леонтьєв залишався в окупованому Херсоні упродовж п’яти місяців. Наприкінці липня йому вдалося виїхати з міста. Змушений був вибиратися з рідними через росію, а далі через Грузію, Туреччину, Грецію, Італію, Австрію, Чехію, Польщу… Подолав понад сім тисяч кілометрів. Наприкінці жовтня приїхав до Тернополя. Керівництво Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні запропонувало лікарю очолити новостворене нейрохірургічне відділення. Дотепер Олексій Юрійович був завідувачем нейрохірургічного відділення Херсонської обласної лікарні. Про те, як розвиватиме галузь нейрохірургії у Тернополі та про болючі реалії окупації Олексій Леонтьєв розповів «НОВІЙ…».

У психоневрологічній лікарні оперуватимуть хворих з інсультом

— Колеги поширили інформацію, що я вибрався з окупації і шукаю роботу. Отримав кілька пропозицій у Західній Україні. Навідався у медичні заклади, найбільше мені сподобалося в Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні — все відремонтовано, сучасне обладнання, операційні навіть кращі, ніж у європейських клініках, — каже Олексій Юрійович. — Генеральний директор (головний лікар) Володимир Шкробот ще раніше взявся за створення нейрохірургічного відділення. На даний час вже облаштовані палати, збудовано дві операційні, встановлено ангіограф, що дозволяє виконувати ендоваскулярні втручання. Необхідно ще закупити обладнання та інструменти, тоді й відбудеться офіційне відкриття відділення. Зосередимося на наданні нейрохірургічної допомоги пацієнтам з інсультами.
У Тернопільській обласній клінічній психоневрологічній лікарні функціонує єдиний в області інсультний центр із реабілітацією хворих, де зроблено вже понад 120 тромболізисів за 10 місяців поточного року, що є одним із найкращих показників в Україні. Для надання хворим з інсультом комплексної всебічної допомоги не вистачало нейрохірургічного відділення. Після відкриття ми будемо єдині з такими перевагами в області. Інсульт — це гостра патологія, яка вимагає невідкладної допомоги. Дотепер пацієнтів, які потребували хірургічного втручання, доводилося транспортувати до Києва. Втрачається цінний час на порятунок. Щохвилини при гострому мозковому інсульті гине близько 2 млн нейронів. Якщо людина потрапить до лікарні упродовж 12-24 годин від початку інсульту і в неї виявлять тромбоз, то у нашому відділенні зможуть провести тромбекстракцію, тобто механічно дістати тромб. Така методика дозволяє відкрити судину в пацієнта і відновити всі неврологічні функції на операційному столі. При геморагічному інсульті (з крововиливом) будемо здійснювати хірургічне видалення гематоми. Варто пам’ятати, що геморагічний інсульт виникає через значне підвищення артеріального тиску. Якщо його вчасно інормалізувати, то гематома в голові не збільшуватиметься. У людини тоді буде набагато більше шансів вижити.
Бувають важкі форми ішемічних інсультів, коли значна частина мозку вже відмерла. Але нейрохірурги можуть врятувати цих пацієнтів, здійснивши декомпресійну трепанацію черепа. Під час інсульту мозок набрякає, починає вилазити в природні щілини черепа, перетискати судини — стан хворого стрімко погіршується. Якщо ж відкрити череп з одного чи двох боків, то буде додатковий простір, це стабілізує стан хворого. Наші фахівці також надаватимуть допомогу хворим із такими патологіями, як аневризма судин головного мозку, мальформація, пухлини, що призводять до геморагічного інсульту. Поступово розвиватимемо спектр нейрохірургічної допомоги.

«Окупанти закрили лікарню в Херсоні, пограбували…»

— Нейрохірургом працюю понад 20 років. Із 2011-го був завідуючим відділенням у Херсонській обласній лікарні, — продовжує розповідь лікар. — Ми з колегами проводили хірургічні втручання при травмах, інсультах, відкриті ендоваскулярні операції на судинах головного мозку, тромбектомії, видаляли бляшки із сонних артерій, здійснювали операції на хребті, видаляли пухлини головного і спинного мозку та ін. Наша лікарня мала отримати мільярд гривень на реконструкцію, хотіли переробити відділення, операційну, але почалося масштабне вторгнення… Ми рятували поранених. Привезли чоловіка — осколки від гранати потрапили в голову, жінку із простреленою ногою… Перших вісім днів ми не виходили з лікарні, бо відбувалася зачистка міста. Виглянеш на вулицю — могли застрелити. Потім орки дозволили переміщатися. Доки було можливо, я залишався в рідному Херсоні, надавав допомогу мешканцям. Проте з часом закінчилися ліки, витратні матеріали. Окупація — жахлива річ… У липні цього року я ризикнув виїхати, долаючи російські блокпости і тотальний контроль. Нещодавно окупанти закрили нашу лікарню, все розграбували — вивезли обладнання, меблі, сантехніку, забрали з міста автомобілі швидкої допомоги…
До Херсона російські військові зайшли на початку березня. Люди виходили на мітинги, руками випихали танки. Окупанти почали стріляти світлошумовими гранатами, пускати сльозогінний газ. Ставало все небезпечніше. Російські військові приїжджали в нашу лікарню, шукали зброю. Медики старалися з ними не контактувати. Але нас зупиняли на блокпостах, перевіряли документи, телефони. Кілька наших лікарів жили на Карантинному острові, який з усіх боків омиває Дніпро. Окупанти загнали туди важку техніку і обстрілювали Миколаїв. Поставили блокпост на мосту, щоразу тероризували моїх колег. Чіплялись навіть за повідомлення «Все буде Україна» ще за січень цього року. Потрібно було ретельно все чистити. Щось не сподобається — могли кинути в тюрму. Росіяни шукали навідників, а ще — своїх дезертирів, які переховувалися серед цивільних. У місті заглушили українських операторів зв’язку, не було Інтернету. Повна ізоляція.

«Всьо наладім. Дотянєм до уровня россії», — казав бурят

— Ми не могли закрити лікарню, бо в Херсоні залишалось багато людей, дехто потребував нагальної медичної допомоги, — зазначає Олексій Юрійович. — Навіть в умовах окупації ми в перші місяці проводили складні операції. Але ускладнювалася ситуація із забезпеченням, не залишилося навіть стерильних бинтів. Щось постачали волонтери, але того було недостатньо. Нейрохірург має якийсь сенс, якщо може оперувати. До лікарні приходили орки, казали, що будуть надавати закладам все необхідне. Заявили якось, що завезли в місто 350 тонн медикаментів, а насправді — снаряди. Кілька разів до нас привозили поранених російських військових, хоча вони мали десь свій госпіталь. Ми намагалися всіма можливими способами уникнути контакту з ними. Невідкладну допомогу надавали, в іншому випадку відправляли далі. З кожним місяцем на нас все більше тиснули, змушували вести документацію російською мовою. Приїхав у Херсон «розвивати» медицину якийсь бурят. Казав, що був міністром охорони здоров’я Бурятії та ще якоїсь області. «Всьо наладім. Дотянєм до уровня россії», — белькотів. Та коли їхня так звана комісія пройшлася відділеннями нашої лікарні, почула, що наші медики за рік провели 12 трансплантацій нирки, замінили велику кількість суглобів, провели інші високоякісні операції — були шоковані. Їм далеко до нас… Херсонщиною окупанти поставили керувати свого офіцера. Їхні структури не дуже контактують між собою. Якось до нашої лікарні привезли пораненого російського військового. Вранці приїхали й забрали. Незадовго інша група прибула. «Гдє наш солдат?» — питають. Автомати підняли, мало руки нам не викручують… Ми не знали ні їхніх прізвищ, ні імен. Залишатися там було небезпечно.
26 липня ми з рідними виїхали з Херсона. Поїхали через росію на Кавказ. Росіяни зупиняли нас на блокпостах, чіплялися до усього. Заїхали ми в Грузію — видихнули, там скрізь українські стяги. Далі проїхали в Туреччину. У Болгарію нас не пустили, бо не в усіх були закордонні паспорти. Змушені були їхати через Грецію, поромом добиралися до Італії, потім рушили в Австрію, Чехію, Польщу. Їхали цілий місяць, подолали 7,5 тисячі кілометрів. Війна все перевернула… Складні виклики… Впевнений, що ЗСУ звільнять Херсон, хоча, на жаль, місто розбомблене, розграбоване. Відбудуємо!