Субота, 23 жовтня 2021
• Поліомієліт перемогли у світі, але чому він можливий в Україні? • Бібліотека ім. Л. Каніщенка ЗУНУ – у світовому рейтингу! • Відкриття Китайсько-українського центру підготовки магістрів • До ЗУНУ завітали посли країн Великої сімки в Україні! • На Тернопіллі від коронавірусу померла тримісячна дитина, майже 800 людей захворіли за добу • З 0.00 годин 21 жовтня на Тернопіллі вводять нові жорсткі карантинні обмеження: що закриють і заборонять? • Колективу ЗУНУ подарували факсимільне видання Пересопницького Євангелія • Є навіть діти: неподалік Чорткова знайшли рештки людей, яких вивозили в Сибір • У Тернополі 14-річного хлопця домофон вдарив струмом • Чортківські поліцейські розслідують спробу передачі марихуани до виправного закладу • Тернопільська гімнастка Анастасія Бачинська вийшла до двох фіналів на чемпіонаті світу в Японії • Вісімнадцять людей померли на Тернопіллі від коронавірусу за добу, наймолодшій жінці — 38 років • 19 жовтня понад 100 населених пунктів Тернопілля будуть без світла (ГРАФІК) • За погрозу вбивством поліцейського тернополянин може отримати три роки позбавлення волі • Перестало битися серце заслуженої артистки України із Тернополя • Авто злетіло у кювет — дружина водія загинула… • Електронна система оплати за проїзд у громадському транспорті: це корисно знати • Що ми смакували 100 років тому? Автентичні рецепти від Леонтини Лучаківської • Що «світить» за неправдивий сертифікат вакцинації? • За дев’ять місяців на дорогах Тернопільщини загинули 52 людини
Уся родина — педагоги!

Автор: Опубліковано: 6 Жовтня о 13:44 409


Розповідь про вчительську династію із села Острів, що біля Тернополя.


На День вчителя в оселі Богдани Степанівни Дацко в селі Острів, що неподалік Тернополя, традиційно збираються за святковим столом діти, онуки та правнуки. Вітають осінніми букетами та приємними презентами! І хоча вчителька вже багато років на пенсії, та в душі — віддана професії, якій присвятила понад сорок років. Любов до педагогічної праці прищепила й своїм рідним. Сформувалася потужна династія вчителів! Лише серед найближчих — восьмеро педагогів! Дві доньки Богдани Степанівни — Оксана Богданівна Працінь і Олена Богданівна Коляса — вчителі, четверо онуків і невістка теж обрали педагогічну ниву. А ще ж чимало вчителів серед дальших родичів. Любов до дітей та вміння передавати знання — це вже ніби в їхніх генах. Про вчителювання в повоєнні роки та освітні реалії впродовж минулого століття Богдана Степанівна радо розповіла «НОВІЙ…», а її доньки поділилися думками про сьогодення української школи.

«Любити і поважати учнів — понад усі реформи»
У 83-річної Богдани Степанівни Дацко — 42 роки вчительського стажу. Педагогічну освіту свого часу жінка здобула у Бережанському училищі та Кременецькому інституті. Сім років учителювала в селі Різдвяни колишнього Теребовлянського району, а далі — в рідному Острові. Навчила фізики не одне покоління учнів. Багато років була завучем із навчальної частини.
— Мої шкільні роки припали на важкий післявоєнний час, — згадує Богдана Степанівна. — В Острівській семирічці в класах тоді навчалися діти різного віку, не мали в що одягнутися, взутися. Не було зошитів, писали на графітних дощечках. Одним підручником користувався майже весь клас. У 50-их роках з’явилися пера з дерев’яними ручками. Чорнило робили з бузини. Не було електроенергії, газу, світили гасовими лампами, поки нагріють грубку дровами — то вже закінчувались уроки. Як усе змінилося за роки! Вже навіть коли я вчителювала, то матеріальне забезпечення суттєво поліпшилось. А сучасні школи взагалі прекрасно оснащені, є все для роботи, тільки б учні вчилися. Після 7-го класу я вступила до Бережанського педагогічного училища, закінчила з відзнакою, далі вирішила продовжити навчання в інституті. В останні дні серпня зібрала документи й поїхала вступати до Кременця. Це був 1957-ий рік. У Тернополі тоді ще не було педагогічного вузу. Моя мама сапала буряки в ланці, тож навіть не знала про моє рішення. Обрала я фізмат, бо дуже люблю точні науки. У школі мене навчала математики талановита вчителька Галина Степанівна Каїра — сувора, вимоглива, вміло передавала знання. Викладачі інституту рекомендували мені продовжувати навчання в аспірантурі, але я вирішила іти на роботу, бо не могла так довго бути на утриманні батьків. На початках я працювала в селі Різдвяни, жила там на квартирі. Із 32 учнів із класу, в якому я була класною керівничкою, вступили до вищих та середніх спеціальних закладів 20 дітей! Потім я перевелася до Острова, вийшла заміж. Якийсь час вела групу продовженого дня, потім викладала фізику, сім років була завучкою. На пенсію пішла в 1995-ому році, бо вирішила допомогти донькам — доглядала за онуками. Я любила і люблю вчительську професію. Якби довелося ще раз обирати, то знову б пішла цим шляхом. Мій шваґро був учителем, сестра мого чоловіка викладала в школі математику. Мої доньки — педагоги, онуки теж не зрадили традиції (усміхається, — авт.). Стараюся не втрачати кваліфікацію — пояснюю математику онукам, а, як потрібно, то й чужим дітям допоможу. В комп’ютері не засиджуюсь, але знаю, як погуглити і щось знайти, скажімо, умову задачі. Освіта за моєї пам’яті пережила чимало реформ. Щось було добре, щось не виправдало себе, але точно знаю, що урок — це досконала форма навчання. Пригадую, запровадили «шаталовський метод» — малювали картинки, ніби опорні конспекти, але протримався він два-три роки і згас. У 80-их роках випробовували «липецький метод», суть якого полягала у відмові від перевірки домашніх завдань, оцінка знань учнів відбувалася у процесі вивчення нової теми. Було, що навчалися у «зелених класах». Можна запроваджувати новизну, але учні передусім мають вчитися мислити, доводити свою думку. Сучасним учителям ніби й легше, бо є багато методичних посібників, колись нічого не було. А з іншого боку — складніше, бо світ змінюється швидкими темпами, тому не можна зупинятися. Та в такому ритмі залишається вічне правило над реформами — треба любити учнів, поважати їх, бо кожен хоче почуватися потрібним і бути належно поцінованим.

«Живуть» у ґаджетах, спраглі живого спілкування…»
Старша донька Богдани Степанівни — Оксана Богданівна — вчителька біології, уже 32 роки працює в Острівській школі. Закінчила з червоним дипломом Тернопільський педагогічний інститут. Її донька Юлія — вихователька місцевого дитсадка, син Юрій — навчається в магістратурі педуніверситету за спеціальністю «Комп’ютерні технології».
— Звісно, для нас із сестрою прикладом була наша мама — віддана і працьовита вчителька, — каже Оксана Богданівна. — Після школи я вступала до медичного інституту у Львові, але не пройшла конкурс. Працювала рік на «Ватрі», а потім подала документи до Тернопільського педагогічного інституту. Мама завжди підказувала нам із сестрою, що як краще зробити у вчительській роботі, на що звернути увагу. Нині я переконана, що педагогічний шлях — це моє покликання. З радістю іду на роботу, щаслива повертаюся додому. Безумовно, бувають різні нюанси, але якщо любиш дітей, вдосконалюєшся, то все вдається.
Наш тато був інженером, теж дуже добре знав математику. Іноді вечорами вони з мамою змагалися, хто скоріше розв’яже задачу, обговорювали, хто яким способом виконав. Ми теж приглядались і захоплювались. А ще нас із сестрою у дитинстві виховувала бабуся Михайлина. Вона закінчила чотири класи, але багато всього знала, вчила нас пісень. Походила бабуся із багатодітної родини, виховала з чоловіком чотирьох доньок. Наш дідусь працював на залізниці, був виваженим і розумним, його брали за психолога, якщо потрібно було вирішити якусь ситуацію. Мама вчила нас людяності, вчила бути чесними, налаштовувала на добро. Завжди повторювала, що не можна принижувати дитину, бо вчитель забуде випадок, а учень усе життя пам’ятатиме. Мама досі вміє знайти ключик до дитячих сердець. Якось ми сиділи в черзі до лікаря. Поруч вередувала дитина. І мама так легко і ненав’язливо розговорилася з дівчинкою і заспокоїла її. Тонкий психолог! Мама «на зубок» знає всю програму з алгебри і геометрії, пояснювала онукам, готувала їх до ЗНО. У своєму поважному віці ще працює фізично, веде здоровий спосіб життя. Помолиться вранці й до праці — не марнує ні хвилинки.
У 90-их роках нашій вчительській родині було непросто, адже тоді по пів року не виплачували зарплату. Ми тримали господарку, вирощували 5 га буряків. Замість зарплати нам давали товар, бувало, що й горілку (усміхається, — авт.). Із Божою допомогою якось вижили. Нині значно кращі часи для вчителів, та й можливостей проводити цікаві уроки дуже багато. Для учнів теж прекрасний час для здобуття освіти. Водночас розуміємо, що живемо у період складних викликів. Діти занурені у ґаджети, деякі закриваються у своєму світі. Широкі можливості завдяки Інтернету крадуть у дітей розкіш живого спілкування. Мозок молодих людей часто перенасичений інформацією, і то не найкращого ґатунку. Буває, що під час уроку діти згадують якісь страшні картинки чи дивні фрази, які їм потрапляли раніше на очі. Пояснюю, що мусять фільтрувати все, бути критичними до того, що їм пропонують у соцмережах, адже є багато фейків, маніпуляції. Ще не до кінця сформована особистість може легко потрапляти «на гачок». Якщо колись учні отримували значну частину інформації в школі, то тепер — силу-силенну із ґаджетів. Проконтролювати не можуть до кінця цей процес ні батьки, ні вчителі. Викладати в школі так, як ще десять років тому, — неможливо. Стараюся пояснити учням предмет, але ще більше хочу допомогти їм вирости хорошими людьми, знайти себе в житті.
«Дітям комфортно навчатися у дружньому класі»
Друга донька Богдани Степанівни — Олена Богданівна — 34 роки працює вчителькою початкових класів в Острівській ЗОШ І-ІІІ ст. Двоє її синів Роман і Павло — вчителі, невістка теж навчається в педагогічному вузі. Наймолодший син Назар вступив до медичного вишу, мріє стати хірургом.
— Наша мама тримає центр родини, гуртує усіх довкола себе. Допомагала виховувати трьох моїх синів, — із вдячністю розповідає Олена Богданівна. — Хоча ми живемо навпроти дитсадка, але не віддавали туди хлопців, бо мама радо приділяла їм увагу. В шкільні роки допомагала їм з уроками. Так і передала нам та онукам свій учительський хист! Найстарший мій син Роман закінчив географічний факультет ТНПУ, трохи працював в Острові, потім — у Великій Березовиці. Цьогоріч його призначили директором Буцнівської ЗОШ І-ІІІ ст. Живе у Великій Березовиці, виховують із дружиною двох донечок. Роман дуже любить працювати з дітьми. Павло навчається в університеті вже десятий рік, освоює комп’ютерні технології: закінчив магістратуру, закінчує аспірантуру. Його дружина Тетяна здобуває фах перекладача англійської мови в педагогічному університеті. Тільки наймолодший Назар обрав медичний університет. Склав біологію під час ЗНО на 200 балів, тому легко пройшов на державну форму навчання. Мріє стати хірургом. Ще з 9-го класу полюбив біологію, брав участь у конкурсах у Малій академії наук. Велика заслуга в цьому моєї сестри Оксани, бо ретельно готувала його, зацікавила! Дивлячись на братів-педагогів, Назар, буває, каже, що із задоволенням ще б навчався заочно в педагогічному (усміхається, — авт.). Сини дружні, радіють успіхам один одного, вони — моя опора. Якось на мої іменини Павло відпросився у вузі, бо хотів приїхати привітати мене. Викладачі були приємно здивовані, що так гарно про маму відгукується. Вирішили приїхати з сином до нас на свято. А гостям ми раді! Коли дружня родина, дружній клас, то й діти почуваються комфортно.
Зі своїми школярами організовую родинні свята, подорожуємо разом, бо це здружує. Уроки завжди починаємо з молитви. У школі я мала вісім випусків. Багато гарних дітей навчала, відомий мій вихованець — чемпіон світу Дмитро Підручний. Пишаюсь ним! Якось на зустрічі випускників Дмитро згадував, що я забрала у нього паперовий літачок і повернула аж на останньому дзвонику (усміхається, — авт.). Я забула про це, а він — пам’ятає. Нова українська школа — це нові вимоги, нові можливості. Маємо у класі ноутбук, телевізор, але стараюся, щоб діти не надто довго сиділи перед екраном, щоб більше говорили, читали. Нинішня молодь вкрай мало спілкується вживу. «Кльово! Класно!» — іноді такими словами обмежують свою відповідь. Заохочую учнів зустрічатися, іти десь на природу. Прошу їх завжди бути чесними й відповідальними. «Це по справедливості?» — запитую їхню думку. «Так», — відповідають. Дітей треба підтримувати і вірити в їхні сили, давати їм змогу самостійно обирати свій шлях у житті.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

У Чернігівській області щепленням від поліовірусу охоплено 53,6% дітей віком до року...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:37


Опубліковано оновлений світовий рейтинг транспарентності інституційних репозитаріїв університетів та інших науково-освітніх установ (Transparent Ranking of Repositories)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:11


Сьогодні відбулося відкриття Китайсько-українського центру підготовки спеціалістів у межах проєкту «Один пояс, один шлях»...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:09


До класичного університету Тернополя завітали посли країн Великої сімки в Україні: Мелінда Сіммонс – Надзвичайний та Повноважний Посол Великої Британії в Україні, Матті Маасікас – голова делегації ЄС в Україні, Лариса Ґаладза – Надзвичайний та Повноважний Посол Канади в Україні, П’єр Франческо Дзадзо – Надзвичайний та Повноважний Посол Італії в Україні, Анка Фельдгузен – Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в Україні, Брюно Коссанель – заступник голови місії Посольства Франції в Україні, Казуя Оцука – заступник голови місії Посольства Японії в Україні, Алан Перселл – заступник голови місії Посольства США в Україні, Джеймс Рьод Мур – Перший секретар з політичних питань Посольства Великої Британії в Україні, Світлана Яворська – координатор програм Посольства Великої Британії в Україні, Роман Громик – співробітник служби підтримки головування групи послів G7 Великою Британією, Макс Маннвайлер – Посольство Німеччини в Україні
...


Рубрика: , , Опубліковано: о 16:05


785 нових випадів коронавірусної хвороби COVID-19 зафіксовано в Тернопільській області за 20 жовтня 2021 року...


Рубрика: Опубліковано: о 9:32



Теми дня
21 Жовтня
20 Жовтня
19 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео