«Скільки заплатити, щоб ти мовчав?!» — з такою «пропозицією» неодноразово зверталися до 27-річного кременчанина Олександра Сільвеструка (на фото) негласні «захисники» місцевого мажора, котрий торік вчинив жорстоке побиття чоловіка та його товариша. Потерпілий не погодився і не зламався від залякувань, а далі домагається справедливого розслідування інциденту. Бійка сталася торік на великодні свята у центрі Кременця. Олександра та його друга Анатолія Васірука жорстоко побили місцеві молодики. Якби не дружини потерпілих, які були поруч і наробили галасу, то невідомо, чим би все закінчилося. Поліція провела розслідування, передала матеріали до прокуратури, але звідти їх уже вкотре повертають на… «доопрацювання». Кілька місяців справа безпросвітно «зависає» між слідством і прокуратурою, так і не отримавши належного розгляду в суді. 

«Не було живого місця…»

Олександр Сільвеструк працює начальником відділу державної охорони природно-заповідного фонду Кременецького ботанічного саду. У житті чоловік дисциплінований і відповідальний. Неприємна пригода трапилася з ним та його товаришем під час вечірньої прогулянки містом.

— На третій день великодніх свят ми з дружиною зустрілися в місті з моїм другом Анатолієм та його дружиною, присіли за столиком біля одного із магазинів, — пригадує Олександр. — Оскільки рідко бачимось, то тем для розмов було чимало. Близько 23-ої години я викликав таксі, поки ми чекали, із незрозумілими претензіями до нас підійшов хлопчина, що сидів у компанії поруч. За ним підтягнулися інші молодики. Почалася словесна перепалка. «Давайте не псувати одні одним настрою», — спробував я заспокоїти їх. Однак двоє підійшли до Анатолія і  вдарили його. Товариш впав, піднявся весь закривавлений. Хотів дати здачу, але на нього рвонула компанія з десяти осіб… Його жорстоко копали ногами… Я взявся розбороняти, але вони й мене кинули до землі. Якби наші дружини не покликали людей на допомогу, то нас би добили… Про інцидент повідомили, на жаль, вже нині покійного активіста Віталія Ващенка. Він зателефонував до начальника районної поліції і викликав групу оперативників. Забіяки після інциденту пішли на дискотеку. Троє правоохоронців пробували їх вивести, та молодики пригрозили їм. «Що, будемо битися з ними?» — виправдовувався правоохоронець. Нам запропонували поїхати на огляд до лікарні. У мене виявили перелом носа, забій голови, розсічення губи, синці, в Анатолія — розсічення носа, черепно-мозкову травму та забої по всьому тілу. Наступного дня тернопільські медики підтвердили серйозні травми у мене і друга.

«Приїдуть пацани з дубинками…»

Розслідувала справу слідча Кременецької районної поліції Романна Капранчук. Невдовзі після бійки потерпілих викликали у райвідділок й запропонували упізнати правопорушників по фото серед близько сотні світлин.

— Ми з дружиною та одногрупник чітко вказали на молодика, що спровокував бійку і першим її розпочав, — зазначає Олександр. — Ним виявився 20-річний кременчанин Григорій Корчевський. Він мешкає з бабусею та дідусем, його батьки за кордоном, батько був активним у 90-их роках, досі має зв’язки з криміналітетом. Десь через місяць-другий після бійки він приїхав до Кременця і навідався до мене на роботу з працівником обласної поліції. Пробували залякати. «Будеш говорити так, як скажемо! Якщо ні, то будуть інші методи…» — пригрозив поліціянт. Батько мажора переконував, що той ні в чому не винен. Коли ж я сказав, що є свідки бійки та запис камери спостереження магазину, поліціянт відвів мене вбік і запитав, скільки хочу грошей за мовчанку. «Нічого не треба. Нехай відповідають за свій вчинок!» — відповів я. Через два дні зателефонував батько мажора й знову запропонував зустрітися. Я думав, що хоче вибачитися. На зустріч прийшов із Анатолієм. «Давайте все забудемо, навіщо вам проблеми? Я можу вам таке зробити… У мене є зв’язки, приїдуть хлопці з дубинками…» — натомість пригрозив. Згодом почав посилати до мене впливових осіб, зокрема, майстра спорту з армреслінгу, лякав мене  місцевим кримінальним авторитетом… Сам приїжджав до мене додому, але ми випровадили його. «Мій син ще юний, а ви хочете його запроторити за ґрати…» — хотів викликати співчуття. «Чому відразу за ґрати? Кожна людина помиляється, ми вибачимо йому, але нехай буде суд, нехай хлопці перепросять за все», — відповів я. «Суду не буде!» — гримнув він на прощання.

Справу гальмує прокуратура

Матеріали справи щодо бійки неодноразово перекидали з поліції в прокуратуру і з прокуратури — в поліцію. Нині справа «зависла» між двома органами. Слідство десятки разів опитало свідків, долучено всі необхідні висновки, але прокуратура вперто наполягає на дорозслідуванні. Обурений зволіканням із передачею справи до суду, Олександр із активістами якось завітав до районного прокурора Олега Денисюка, щоб отримати офіційне пояснення.

— Прокурор сказав, що не бачить у справі криміналу, — пригадує Олександр. — Коли ж я згадав про зламаний ніс, він єхидно посміхнувся: «Що таке зламаний ніс?! Може, ви самі впали й зламали…» «Якби це сталося з прокурором, то винуватець давно сидів би, а так — нема злочину?!» — розсердився я. Справу так і не передавали до суду. Коли Денисюка звільнили і було призначення нового прокурора району, до Кременця приїжджав обласний прокурор В’ячеслав Перч. ГО «Народна рада Кременеччини» принагідно задала керівникові обласної прокуратури кілька запитань, зокрема, й щодо цієї бійки. Перч здивувався, як при таких побоях матеріали досі не в суді, обіцяв розібратися, але донині жодного зрушення… Я провів власне розслідування, маю чимало інформації про події того вечора. Це не поодинокий випадок, коли ініціатор бійки розпускає руки. Відомо, що влітку минулого року він і та ж компанія  побили двох хлопців. Його тітка працювала у поліції, ще один родич — у прокуратурі, тому правоохоронні органи прикривають жорстокі витівки молодика. Та ми доведемо справу до кінця, щоб провчити не тільки його, а й інших таких же мерзотників.

Від редакції. Згідно із Законом «Про засоби масової інформації», дану публікацію надсилаємо на реагування в Генеральну прокуратуру України. Далі буде…