Вибиралася з окупованого міста, коли там вже їздили російські танки. Похапцем зібрала 6-річну донечку Аріну і 1,5-річного сина Романа, взяла матір і 91-річну бабусю й вирушила в дорогу. Ризикувала, бо їхній автомобіль могли розстріляти окупанти, але залишатися в Бородянці було ще небезпечніше. Чоловік Тамари пішов у Тероборону, а її батько вирішив оберігати дім. Щоденні хвилювання за рідних і невідомість виснажували. З ними тривалий час взагалі не було зв’язку. Єдину інформацію про ситуацію у Бородянці Тамара дізнавалася із відео кадировців у соцмережах.
У Заліщиках родину переселенців із Бородянки прийняли гостинно, надали їм прихисток при церкві християн віри євангельської. Сім’я пастора Миколи Кравця стала для них рідною. У травні минулого року Тамара повернулася додому, але не забуває про Тернопільщину. Нещодавно вчергове подякувала через соцмережу мешканцям Заліщиків за добрі серця.

Кадировці в онлайні знищували Бородянку

— Війна перевернула наше життя… Торік у перші дні березня на Бородянку почали скидати авіабомби, зруйнували багато будинків. Окупанти заїхали в наше місто танками. Опановував страх, тож ми з рідними швидко зібралися і рушили в дорогу, — пригадує Тамара. — Довкола все гриміло, але я розуміла відповідальність за дітей, маму, бабусю, тому зібрала всі сили і кермувала. Нас врятувало те, що живемо на околиці міста. Центром Бородянки в той час вже їздили танки… (на очі набігають сльози, — авт.). Дорога на Тернопільщину була важкою, особливо для нашої бабусі. Робили зупинки, щоб трохи відпочити. Приїхали в Заліщики до знайомої. Зупинилися на два дні, а потім нам надали прихисток при церкві. Згодом до нас приїхала також моя сестра зі своєю кішкою (усміхається, — авт.). Наші чоловіки тоді обороняли Київщину, нині несуть службу в ЗСУ в гарячих точках. Хвилюємося, але віримо, що все буде добре, що Україна скоро переможе.

Заліщики стали для нас другим домом. Із перших днів нас там огорнули опікою, забезпечили всім необхідним. Ми познайомилися з активісткою Наталією Абрам’юк, яка адмініструє групу міста Заліщики у Фейсбуці. Вона подбала про одяг і взуття для нас, про дитяче харчування, візочок для дитини, тонометр для бабусі. Потрібно було щось — відразу давала клич. Ми приїхали на Тернопільщину в зимовому одязі, взяли тільки документи. Думали, що через тиждень-другий повернемося додому, але не так сталося… У Заліщиках ми прожили більше двох місяців. У середині травня повернулися додому. Нам було дуже комфортно в Заліщиках, ніби десь на відпочинку, але на душі — тривога… Страшні звістки з Київщини шокували, сильно хвилювалися за рідних. Я картала себе, що не переконала батька їхати з нами. До нашої хати росіяни, на щастя, не заходили, але чинили в місті страшне… Не було ні світла, ні мобільного зв’язку. Тато ховався десь у підвалах. Ми щодня дивились у «TikTok» відео, які виставляли кадировців. Окупанти їздили Бородянкою танками, вихвалялися, що спалили будівлю поліції. Онлайн знищували наше рідне місто… Ми в той час були в безпеці, але безпорадність щодо ситуації в Бородянці сильно гнітила.

91-річна бабуся Ганна волонтерила для ЗСУ

— Пастор Микола Кравець надав нам приміщення при церкві в Заліщиках. Ми здружилися з його чудовою сім’єю, — продовжує розповідь переселенка. — Щоразу після Богослужінь збиралися на спільний обід, спілкувалися. Усі рідні пастора — дуже творчі й талановиті. Пишуть пісні, виконують їх. Приділяли нам багато уваги, турбувались. Ми їм безмежно вдячні за все! Вони стали нашою родиною. Донині підтримуємо спілкування, вітаємо одні одних зі святами. Коли закінчиться війна, обов’язково зустрінемось.
У Заліщиках моя бабуся Ганна у свої 91 волонтерила! Плела маленькі килимки, а ми їх віддавали людям за добровільну пожертву. Усі донати відправляли для ЗСУ. Ми ходили по секондах, купували яскраві тканини, які підходили для килимків, нарізали їх смужками, а бабуся вправно плела. Горіла тією справою і раділа, що може бути корисною. Проте загалом вона з великим болем пережила всі ті події. Коли ми повернулися додому, бабуся злягла і невдовзі її не стало…

Повернення в Бородянку для всіх нас було важким. 1 квітня 2022-го місто звільнили від окупантів. Через декілька днів почав пробиватись зв’язок. Тато ішов на залізничний вокзал, піднімався на міст, щоб поспілкуватися. Дуже чекав нас! У травні ми зважилися повернутись додому. Заїхала я в Бородянку — розплакалась… Довкола відлякували спалені та зруйновані будинки. Під завалами однієї багатоповерхівки живцем загинули люди… Кадировці не підпускали туди рятувальників. Про величезну кількість жертв ми дізналися згодом… У Бородянці довго стояли руїни, ніхто не розгрібав їх. Можливо, щоб показувати наслідки війни всьому світові, адже до міста приїжджали міжнародні делегації, світові лідери. Нині помалу відбудовують місто. Моя донька мала іти в перший клас, але окупанти зруйнували її школу. Росіяни відступали й бомбили все підряд. Цьогоріч місто відбудувало школу за модерним проєктом, щоб діткам було комфортно, щоб забули про всі жахи. Багато мешканців Бородянки досі не повернулися і невідомо, чи повернуться. Коли вмикають сирену повітряної тривоги, стає страшно. Кілька разів над нашим будинком пролітали «Шахеди», доносилися вибухи. Ми з дітьми бігли в сховище. З пам’яті виринали жахи окупації… Безслідно ніщо не минає. Донька досі боїться гучних звуків, плаче. Травма війни — надовго.

Сережку доньки знайшли через… 15 місяців

— Нещодавно я вкотре звернулася до мешканців Заліщиків. А все через один дивовижний випадок, — усміхається Тамара. — В останні дні нашого перебування в Заліщиках донька загубила золоту сережку, ми їх купили незадовго до масштабного вторгнення. Шукали всюди: і в оселі, і в парку, і на майданчику. Ніде не було. Навіть звернулися через соцмережу до людей, може, хтось знайде. Так і повернулися додому з однією. Минуло 15 місяців відтоді й раптом — диво!

Прибираю в автомобілі, бачу — лежить сережка на підлозі. Я багато разів перед тим прибирала, але не бачила її. Де вона так заховалася?! Вражена! Згадала наші заліщицькі пригоди, кожен день, сповнений тривоги і водночас — віри. Розчулилася і вирішила ще раз подякувати людям. Віднайдена сережка — гарний знак. Щиро бажаю всім ніколи нічого не втрачати, завжди повертати своє, зустрічати на шляху тільки добрих людей, ніколи не опускати рук і вірити в краще! Сердечно дякую всім мешканцям Заліщиків за те, що прихистили, дали все необхідне і допомагали при першій нагоді. Згадую Тернопільщину тільки з теплом та любов’ю!