Адже в Конституції, яка є Основним Законом, втілені основні принципи, за якими живе народ. Своїми думками про те, якою має бути з огляду на нинішні реалії Конституція, з читачами «НОВОЇ…» поділився міський голова Тернополя Сергій Надал.

З кожним роком у нас залишається дедалі менше “радянського” тоталітарного минулого, де Конституція була лише формальністю, якою прикривали диктатуру. Українська Конституція, котра прийшла на зміну радянській і була ухвалена 28 червня 1996 року, стала величезним кроком у незворотньому процесі творення незалежності.

Проте сьогодні варто згадати також, що Україна була батьківщиною одного з найдавніших у світі конституційних договорів. Понад 300 років тому у формі договору між Гетьманом Війська Запорізького та козацтвом і старшиною була укладена Конституція Пилипа Орлика. Вона проголосила демократичні цінності, які глибоко закорінені в свободолюбивій українській душі. В цьому документі чітко описується система влади, що опиралася на міцне місцеве самоврядування. Рада обиралася з представників місцевих громад. Полковники (керівники відповідних областей) призначалися за погодженням з місцевими громадами. Навіть представники головного скарбника у регіонах обиралися місцевою громадою і були підзвітні їй. Завдання ж Гетьмана полягало переважно в обороні українських земель. Конституція Пилипа Орлика теоретично окреслила приклад ефективної децентралізації. За своєю суттю вона окреслювала поняття розширеного Магдебурзького права.

Переконаний: сьогодні нам потрібно повернутися до наших управлінських традицій, до оновленого Магдебурзького права. Я досить часто наводжу приклад середньовічної Європи… Вона захлиналася від міжусобних війн, епідемій… І врятувало її тільки впровадження Магдебурзького права, яке дало можливість містам розвиватися. Думаю, сьогодні в Україні схожі обставини. Дайте спокій містам і селам — і вони почнуть розвиватися й піднімуть усю країну!

Діяльність центральної влади і місцевого самоврядування — це паралельні процеси, що мають взаємодоповнювати один одного, а не творити суперечності, як часто у нас тепер відбувається. Якщо ми хочемо відокремити центральну владу від місцевого самоврядування, то взаємодія має бути хіба в рамках проведення певних консультацій, дорадчих зв’язків між центром і регіонами. І не більше! Має діяти принцип, що проблема, яка може вирішитися на місцях, — повинна вирішуватися на місцях. Сильне місцеве самоврядування з достатніми фінансовими можливостями – це вирішення таких проблем, як оновлення системи житлово-комунального господарства, підтримка у належному стані транспортної інфраструктури, забезпечення усім необхідним дитячих садків, шкіл. А центральна влада повинна займатися вирішенням глобальних проблем. Встановленням загальних правил для ведення підприємницької діяльності. Питаннями обороноздатності, загальної стратегії економічної політики.

Сьогодні варто згадати, що місцеве самоврядування показало на практиці свою готовність до широких повноважень і відповідальності. Це наочно всі ми побачили наприкінці 2013 року, коли саме на плечах місцевого самоврядування вистояла Україна тоді, коли з вулиць зникла міліція, а центральні адміністративні органи були недієвими. Можливо, на хаос і повний розвал України й очікували наші вороги. Але країну врятувала здатність українців до самоорганізації і самоврядності. Вулиці патрулювали громадяни. Працювали лікарні і пожежні. Координацію здійснювали міські і селищні ради. Це і був вияв сили самоврядності на місцевому рівні. Важко навіть уявити якийсь безлад чи хаос там, де більшість органів, від яких залежить життя кожної пересічної людини, підпорядковуються місцевій громаді. Саме така система управління побудована у Німеччині, Швейцарії, США. Там існує чіткий розподіл повноважень між центром і місцевим самоврядуванням, реально впроваджена бюджетна, податкова й тарифна децентралізація, коли громада визначає, якими мають бути податки на території, скільки мешканці мають платити за тепло і воду. Тому я обстоюю осучаснене Магдебурзьке право, яке, переконаний, здатне витягнути країну з виру постійних конфліктів між різними гілками влади. Такі повноваження місцевого самоврядування зробили б більш відповідальними місцевих депутатів. Коли буде достатньо повноважень, то буде розуміння, що не можна спихнути відповідальність на когось “вгорі”. Це суттєво покращило б роботу самоврядування, зробило б владу справді ближчою до народу.

Чітке розмежування повноважень між центральною владою і місцевим самоврядуванням змусить політиків працювати, а не займатися соціальним популізмом. Кожен знатиме, що проблеми доріг вирішуються на місцях, а питання оборони і мови — на центральному рівні. Народні депутати знатимуть, що їхня робота полягає у формуванні стратегії на багато років вперед, виходячи з потреб людей. А дорогами і будинками займатимуться на місцях. Зникне спокуса у політичних ляльководів використовувати місцеві ради для політичної боротьби, бо кожен, хто туди прийде, буде боятися осуду громади, котра розумітиме, що більшість проблем вирішуються тут, на місці, і саме тут, на місці, сконцентровані всі необхідні для цього ресурси. Тоді кожен просто виконуватиме свою роботу.

Україна поступово наближається до цієї моделі системи управління. І коли ми її утвердимо в Основному Законі, тоді наша країна нарешті вийде з череди постійних криз та потрясінь. Тільки так може постати Україна, про яку мріяли усі покоління українців.