Нині гурт не встигає вносити нові міста в гастрольний тур по Європі, а сама Ната Жижченко у журналістів — нарозхват… Нещодавно вона дала відверте інтерв’ю відомому українському телеведучому Анатолію Анатолічу в  програмі “Зе Інтерв’юер”, де відверто розповіла про свої фобії, скандал на «Євробаченні’2017» та про своє альтер его на ім’я “Людка”.  Найцікавіші цитати з розмови, доповнені витягами з попередніх інтерв’ю співачки столичним виданням, і пропонуємо вашій увазі.

Про  «Євробачення»

Ситуація, коли під час нашого виступу на «Євробаченні» в телетрансляції включили рекламу, певним чином навіть зіграла нам на руку. Це настільки обурило людей, що вони почали постити в соцмережах наш виступ. І наступного дня, до речі, в повторі його вже включили в трансляції на каналі. У зв’язку з тим, що був такий скандал і хайп з-за того, що вирізали виступ ONUKA, його потім подивилися набагато більше людей, ніж це було б, якби не вирізали. На другий день після мого виступу на «Євробаченні» господиня квартири, яку ми орендуємо, написала смс: «Маладєц, ти всєх порвала!». А до того вона не знала, хто я така….

Така наша реальність. Я не здивувалася абсолютно, що з 40 країн всього три  пішли на рекламу, і Україна в тому числі. Мені здається, що ми живемо в абсурді досить часто, тому абсурд вже не дивує. Але я абсолютно не образилася, мене це повеселило. Я дізналася про ймовірність такої ситуації з рекламою за 10 хвилин до виступу. І добре, що встигла попередити бабусю, яка чекала біля телевізора, і мама їй включила планшет. Вона реально до цього потрапила в лікарню, і переживала, щоб тільки її виписали до виступу внучки на «Євробаченні», щоб його подивитися.  Я не бачила, як це було, але щось схоже на таке: “Виступає ONUKA!”, і тут починається реклама. Думаю, що в той момент у бабусі були всі шанси отримати другий інфаркт поспіль.

ONUKA ніколи не буде представляти Україну на «Євробаченні». Мені досить «Євробачення» — як кажуть, хорошого потрошки,  і досить «Євробачення» в Україні. Виступити в тій іпостасі, в якій вдалося, — це найкраще, що можна було уявити: зіграти свою музику без жодної правки, цензури… Мені завжди здавалося, що аудиторія «Євробачення» — це не аудиторія Onuka, але стався розрив шаблонів…

Про чоловіка і «життя в рюкзаку»

Я знала, що є такий музикант Євген Філатов. Женя знав, що є така група “Tomato Jaws” (на той момент Жижченко була її учасницею). Ми перетиналися на концертах, але близько ніколи не спілкувалися. В той час я тільки мріяла про те, щоб створити з ним пісню разом.  А особисто познайомилися на вечірці, після якої вирушили кататися нічним містом на моєму мопеді. З цієї поїздки і почалася наша історія.

Я так закохалася, що у мене не було іншого вибору, окрім як самій завоювати Женю і бути з ним, бо не бути з ним рівнозначно небуттю. Тому я робила все від мене залежне, в тому числі надсилала запити у Всесвіт, щоб привернути його увагу. Зараз я, звичайно, розумію: все не випадково в світі, все саме так, як повинно бути. Це доля, напевно, хоча мені не подобається сама думка про те, що кожній людині визначена своя доля.

Наші стосунки почалися з музики, і творчість залишається цементом, який їх тримає і укріплює. Розуміти одне одного ще краще, мені здається, неможливо. В нашій родині немає якогось гендерного розмежування: жінка повинна це, а чоловік — те. Багато обов’язків ми ділимо, не обговорюючи, чий це обов’язок. Взагалі, в буденному житті нам дуже легко. Хоча, як би це дивно не звучало, буденного життя у нас немає: все наше життя — це творчість, а рутини для мене не існує.

Я гадаю, що купувати житло — це якось старо і типово, чи що. Як було в батьків: одружитися, квартира, машина, діти. Це настільки банально. Мені більше до вподоби пожити в різних місцях. У нас із Женею є план “Життя в рюкзаку”. Якщо складаються якісь екстрені обставини, ми упаковуємо в рюкзак усі необхідні речі, беремо собаку, сопілку і йдемо на нове місце. Приростати до речей – це, на мій погляд, неправильно… Мені здається, треба накопичувати емоції та враження, друзів, людей, спілкування, а не речі.

Про Чорнобиль

Мені був рік, коли сталася аварія. Мій тато, фізик-радіоелектронник, тоді працював на заводі “Арсенал”. Через кілька місяців після аварії їх запросили з командою до Чорнобиля. Робота в Чорнобилі офіційно називалася вахтами, а вдома, коли він збирався їхати в черговий раз, питали: “Ти на “війну?” Хоча тато не скаржився — він сприймав це як надзавдання.

Все почалося років з десяти: прийшло усвідомлення, а потім і бажання дізнатися більше. Батько пояснив мені будову реактора, розповів про техногенні катастрофи. Щороку я чекала 26 квітня, як Нового року: по УТ-1 в цей день показували програми і фільми про Чорнобиль. Я дивилася, ридала — і записувала щось у блокнотик.

У 19 років  їздила до Чорнобиля потай від батьків, у 20 – з екскурсійною групою студентів-китайців, а потім з рідним братом Олександром Жижченком. У 22 роки Ната була там на побаченні з Євгеном Філатовим. Я навіть весілля хотіла там зіграти. Але це, напевно, занадто?

Це найкрасивіше місце на землі. Зона живе своїм життям, Прип’ять заростає деревами і перетворюється на джунглі: на місці стадіону, наприклад, виріс ліс — прямо крізь асфальт. У зоні відновилася популяція багатьох видів тварин і рослин з Червоної книги. Ось побачите: в Чорнобилі все закінчиться торжеством природи. Баланс буде відновлений.

Про «альтер его Людку» і власну «капсулу»

Я взагалі не публічна людина, і мені потрібно кілька хвилин адаптуватися. Я б із задоволенням закрилася в машині і сиділа сама. Це моя “капсула спокійності”. Я можу просто піти з вечірки і просто сидіти в машині і собі читати. Це моя соціофобія, яка інколи вмикається.

У мене є інша особистість, яку звуть Людка. Вона заміщає мене, коли я вип’ю. Людка – це, мені здається, опонент Вєрки Сердючки. Вона дуже самоіронічна, розмовляє тільки суржиком. Вона – дружина загиблого прапорщика, ну, за легендою. Людка може настільки жорстко тролити себе і всіх навколо… Це доречно, швидко і жорстко. Мої друзі кажуть, що часто чекають появи саме цієї Людки, але щось давно її не було…

Власна “капсула”, де мені найкраще думається, — мій автомобіль. Можу їздити в будь-якому емоційному стані. Це наче мій власний всесвіт. Сідаю в свою капсулу, замикаюся та лишаюся наодинці з собою та своїми думками. Можу дуже багато часу провести за кермом — це, напевно, моя пристрасть та улюблена справа.