15 серпня трагічно обірвалося життя 46-річного учасника АТО з Тернополя Ігоря Диби. Близько 12.30 того дня до поліції зателефонував водій, мешканець Києва, і повідомив про ДТП на території Кременецького району, в якій зіткнулися два автомобілі — «Renault Magnum» та «Hyundai Accent». Власне на «Hyundai Accent» їхав Ігор Диба. Аварія сталася на автодорозі Кременець-Дубно, поблизу села Андруга. За попередніми даними, Ігор Романович, рухаючись власним автомобілем, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху і здійснив лобове зіткнення з вантажним автомобілем. Внаслідок удару чоловік отримав травми, несумісні з життям. На жаль, лікарі вже нічим не змогли зарадити…

У водія вантажного транспортного засобу лікарі взяли кров для визначення наявності алкоголю в організмі, обидві автівки доправили на арештмайданчик.

На похорон Ігоря Диби прийшов увесь батальйон «Збруч», у складі якого він ніс службу в зоні АТО. Поховали ветерана з почестями на Микулинецькому кладовищі. Керівництво Тернопільської міської організації ветеранів АТО висловило співчуття родині загиблого: «Ігор Романович або просто «Батя», як його знають побратими, був, є та залишиться для нас світлою, позитивною та справедливою людиною. Мужній чоловік із неординарним характером. Він ніколи не боявся труднощів та допомагав їх долати усім, хто до нього звертався. На «Батю» могли розраховувати як командування, так і бійці, оскільки цю повагу він заслужив не словом, а ділом. Таким він залишиться у нашій пам’яті. Щирі співчуття сім’ї та родині».

— З паном Ігорем ми познайомилися у 2014 році, коли почалася АТО. Родом він із Великої Березовиці, там мешкає його мати. Тоді батальйон «Збруч» стояв біля Криму, були побоювання, що Росія може напасти через півострів, тож туди стягали війська, — згадує про загиблого отець Ігор Драпак з парохії Святого Володимира, що у Великій Березовиці. — Я їздив від нашої парохії на відвідини батальйону «Збруч», возив продукти, речі, які збирали віряни. Так ми здружились з паном Ігорем, телефонували один до одного. Згодом він ніс службу на Маріупольському напрямку, тоді вже був час бойових дій. Бувало, що телефонував до мене і просив підтримати його матір, щоб не хвилювалася за нього, не плакала. Пан Ігор був відважним, досвідченим військовим. Мав юридичну освіту. У нас було багато планів, зокрема, створити громадську організацію у Великій Березовиці, але, на жаль, він відійшов від нас…

У глибокому смутку нині близький друг Ігоря Диби Володимир Іваненко. Чоловіки називали один одного братом, ділися особистим, думками з приводу подій в державі, разом вболівали за зміни.

— Ми товаришували близько двадцяти років. Ігор був дуже позитивною, ідейною людиною, у його характері були тільки плюси, — каже Володимир Іваненко. — 18 липня у нього був день народження, ми святкували, ніхто навіть не міг подумати, що востаннє… Свого часу товариш працював у виконавчій службі, у банку. Коли почалася перша хвиля мобілізації, йому принесли повістку і він, не задумуючись, пішов. Близько року ніс службу в батальйоні «Збруч». Коли повернувся з війни, влаштувався працювати начальником служби безпеки у мережі магазинів «Єва» у Тернополі. Частково займався й адвокатською діяльністю. Загинув у ДТП, повертаючись зі службового відрядження. Авто залетіло під фуру… Наразі не знаємо, чи Ігорю стало зле, чи якась інша причина трагедії.

В Ігоря Романовича сиротами залишилися два сини, одному із них 13 років, другому — 18.
— Не знаю, як будемо далі жити… Не віримо, не хочемо, але… — написала у соцмережі дружина загиблого пані Лідія. — Ігор встигав жити і бути добрим для всіх. Скільки у нього ще було планів… Усі ми його безмежно любимо: я, діти, рідні й близькі. Не віриться, що Ігор назавжди пішов від нас… Так хочеться, щоб він жив… Дякуємо усім за співчуття, за шану та допомогу з похованням. Вічна пам’ять…