Остап’євська героїня стрічки — 72-річна пані Ярослава Сарабун. Після жахливої трагедії бабуся залишилася з трьома онуками. У червні 2012-го року її син та невістка, які їхали до пологового будинку, щоб привести на світ немовлятко, загинули в автокатастрофі. Важкого горя не витримав чоловік пані Ярослави — через півроку помер від онкології. Здавалося, життя зупинилося…
Канадську режисерку вразила сумна історія родини Сарабунів. Утім, Монік Лебланк не робить акцент на спогадах, а показує, як пані Ярослава змогла повернутися до життя і найголовніше — повела далі своїх любих онуків.
— Монік прочитала вірш канадської поетеси Луїзи Дюпре про нелегку місію жінки щодо виховання дітей та онуків і захотіла зняти на його основі фільм. Поезія написана під враженням відвідин авторкою Освенціма, де є багато дитячих речей, та особистого досвіду, — розповіла координатор зйомок фільму в Україні Єлизавета Яновіч. — В основу фільму будуть покладені рядки вірша та історії бабусь і їхніх онуків із трьох країн. Одну історію Монік зняла у Канаді, іншу — в Нікарагуа, тепер — в Україні. У режисерки є власна продюсерська компанія, що готує серіали для канадського телеканалу. Один із відомих філософських фільмів Монік — «У дорозі з Марією» (основна думка якого: протилежністю любові є не ненависть, а — страх). А ще у її доробку — дослідницький фільм про власний родовід.
— Мене завжди цікавили люди, культура, історія — це й лягає у сюжети моїх фільмів. Про Україну я багато знаю з часів Майдану — поважаю ваш народ, який бореться за свободу, також читала книги про вашу історію. Вперше я познайомилася з українцями у 17-річному віці на вечірці в українській громаді — було дуже весело! Краща подруга моєї братової — з України, — зазначила Монік Лебланк. — Нині маю змогу познайомитися з українцями ближче. Особливість канадців — гостинність, тому мені дуже комфортно у вашій країні, де теж надзвичайно щирі й добрі люди. Українські пейзажі дуже схожі до канадських, така ж сніжна зима. Мене запитують, чи не боялася я їхати в країну, де триває війна. Відповідаю, що ні. Єдине, довелося довго погоджувати з канадським посольством мій маршрут Україною. Стосовно українських жінок, то внутрішньо вони сильно не відрізняються від жінок з інших куточків світу — в їхніх серцях присутня велика любов і відданість дітям та онукам, бажання захистити їх, за жодних обставин не віддати в дитячі будинки.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Тернопільщина, фільм, Ярослава Сарабун