«Привіт, мене звати Ярина, я з міста Бучач і це моя перша історія на «Голосі країни», – з цими словами вона вийшла на сцену і та-а-к заспівала! Неймовірний, глибокий, зворушливий та проникливий спів Ярини Гребеньовської на вокальному шоу «Голос країни’11» відразу ж змусив нас усіх вболівати за талановиту співачку, а до того ж ще й нашу землячку! Ярина підкорила публіку своїм голосом і розвернула до себе крісло судді проєкту Надії Дорофєєвої. На жаль, після пісенних батлів наша Ярина Гребеньовська вибула із шоу, проте яскраву та харизматичну співачку запам’ятали, без перебільшення, усі! А «НОВА…» поспілкувалася із нею і дізналася багато цікавого…

– Ярино, ви родом із відомої творчої бучацької родини і зазначаєте, що музика – глибоко у вашому ДНК. Завжди знали, що спів – це ваша «сродна праця»?

– У нашій сім’ї творчість – музика, танці, акторська гра — завжди були для нас органічними і природними, як пити дати… Я не сприймала це як роботу – це просто було частиною мого життя. У мене не було такого – «ким я хочу стати», я просто робила те, що я хотіла, і все.
Ми з сестрами їздили з батьками на концерти, конкурси, я постійно була з бабусею на репетиціях вистав – у цьому середовищі я почувалася своєю, мені було цікаво і в Бучацькому будинку культури я себе почувала, як риба в воді – куди не підеш, усе твоє, рідне… Навіть тепер, коли туди заходжу, є відчуття другого рідного дому.

Співали в нас усі! Починали жінки, підтягували чоловіки… А бабуся Стефа була «заводієм» того всього – вона сказала співати, і всі співають! (Сміється, – авт.) Вона була режисером Бучацького зразкового театру юного глядача при районному будинку культури, ми були дуже близькі і, мабуть, мені багато чого передалося від неї. Пам’ятаю, як ми разом їздили до Югославії, де дали кілька концертів. Нас там зустрічали дуже тепло – я співала пісню «Боже, послухай благання», а люди плакали і несли мені квіти та подарунки. Я не відчувала «зірковості», а просто розуміла, що роблю щось добре, – і це відчуття супроводжує мене й донині.

06

– Ще підлітком ви грали у місцевих бучацьких рок-гуртах, згодом було навчання у Рівному і кількарічна тернопільська сторінка…

– Не знаю, чому так, але, як на мене, тут є певна закономірність: зазвичай більшість музикантів, якими б вони не були, що б не грали – чи класику, чи джаз, чи еренбі, спочатку «народжуються» з року. Так, у мене теж були спочатку «підвальні» репетиції і співи у рок-гуртах… (Сміється, – авт.) Це величезний і дуже корисний досвід – конкурси, фестивалі, свого часу ми навіть виступали на «Червоній руті». Той період сформував нинішню мене і дав мені поштовх і ще більшу любов до музики. Далі було навчання у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «режисер, актор і викладач фахових дисциплін» і… життєве роздоріжжя після його закінчення, коли я не знала, як і в чому саме реалізуватися. Мені бракувало музики, адже навіть під час навчання я постійно співала – зібрала з друзями-однодумцями гурт «Дощ на Різдво». То був дуже цікавий колектив… Нині от думаю – може, то ми своєю екстравагантною назвою гурту «напророкували» те, що тепер маємо дощі на Різдво? (Сміється, – авт.).

Під час навчання в Рівному старалася працювати – вирішила, що вже достатньо доросла, аби вийти з-під батьківської фінансової опіки. Я підпрацьовувала ведучою, працювала в рекламній агенції, а після закінчення університету певний час навіть була менеджером на меблевій фірмі у Рівному! Нині й сама дивуюся, як мене туди занесло. Чим закінчилася моя робота в «меблевій галузі»? Тим, що одного разу туди прийшли клієнти і побачили, як я… сплю в кріслі! (Сміється, – авт.) Вочевидь, це було явно не моє! А потім мені прийшло з Тернополя запрошення на роботу – певний час я працювала у «файному місті» на телеканалі Smile-TV, а також режисером у ПК «Березіль». І, звичайно ж, співала, як же я без співу! Була вокалісткою у гурті «D.Край», який заснував Костянтин Тараненко, – ми грали в «Шинку», виступали на фестивалі «JazzBez», їздили з концертами… Я удосконалювалася як вокалістка, згодом почала викладати вокал, а потім у моєму житті з’явилася нова сторінка…

– Майже три роки ви з кавер-гуртом працювали у Китаї. Як сприймали вашу творчість у Піднебесній, що вас найбільше вразило і запам’яталося з того періоду?

– Це був знову різкий життєвий поворот: мені спершу, зізнаюся, не дуже хотілося їхати, залишати свого улюбленця – золотистого ретривера Браяна — і залишати гурт «Gunz Live Band», де тоді співала. Музичний бенд мого чоловіка шукав роботу за кордоном, і їм запропонували роботу в Китаї. Ми поїхали, працювали в прикольному місцевому барчику, китайці дуже прихильно до нас ставилися. Ми грали щодня майже до ночі і потім сили лишалося уже тільки на сон. А зранку – репетиції, кілька годин на якісь домашні справи, і знову на роботу. Так і минали наші дні. Проте ми старалися ще й за можливості подорожувати по Китаю, аби якнайбільше цікавого побачити, бо ж країна дуже колоритна! У китайців мені сподобалася їхня внутрішня свобода – люди могли просто збиратися на вулиці групами і танцювати чи робити зарядку, і на це ніхто не звертав уваги, ніхто цьому не дивувався… Багато хто там займався спеціальною ходьбою спиною вперед – вважається, що таким чином ти «відмотуєш назад» свій вік. Китайці дуже цікаві, такі по-дитинному відкриті до світу, у них своя філософія і багато речей вони сприймають зовсім не так, як ми – і мені це дуже імпонувало. Згодом, коли я завагітніла своєю донечкою Еллою, тимчасово облишила спів і пішла викладати англійську мову в китайському дитсадку – це теж був дуже цікавий і корисний досвід. А коли Еллочці було 10 місяців, ми повернулися з Китаю до України.

Приїхали на свята, планували повернутися в Китай, але так вийшло, що залишилися у Києві. Я почала працювати у школі вокалу, а згодом взялася за приватне викладання – наймала студію і туди запрошувала учнів, плюс робота онлайн.

– Як виникла ідея взяти участь у вокальному шоу «Голос країни»? Що для вас було найважчим у ньому?

– Колись, коли ще жила у Тернополі, я вже пробувалася на вокальне шоу і тоді не пройшла на сліпі прослуховування. Думаю, що тоді не пройшла тому… що насправді зовсім цього не хотіла! Цього разу вийшло щось схоже – хоча я була більше впевнена у собі і таки хотілося спробувати й відчути, що це таке. Мені реально була цікава їхня творча «кухня», цікаво, що відбувається за лаштунками шоу – не лише як співачці, а й з режисерської точки зору. Але, мабуть, я не була готова до того, що пройду далі. Що було для мене найважчим у шоу? Найважчим було перше інтерв’ю, яке тривало майже півтори години, і з нього було використано буквально кілька хвилин.
Було складно розповісти свою особисту історію на всю країну – якби я йшла на проєкт утретє, діяла б уже по-іншому.

Що я винесла з цього проєкту? З матеріальної точки зору – нічого. Дуже гарна чорна сукня була у мене на вокальних батлах, я б її залюбки залишила собі, але вона коштувала 800 євро. Навіть Надя Дорофєєва казала мені: «Тихенько бери і йди», але я так не змогла… (Сміється, – авт.)

Жартую, звичайно ж! А якщо серйозно – найбільше я винесла з «Голосу країни» цікавих творчих знайомств та зв’язків – усі ми, учасники проєкту, і нині підтримуємо зв’язок і підтримуємо один одного. Після проєкту я стала більш впізнаваною, у мене з’явилося більше учнів, яким я викладаю вокал – різноманітні поради викладаю й у себе на інстаграм-сторінці. А ще нещодавно я познайомилася з однією студією, за допомогою якої нині втілюю в життя свою мрію щодо дубляжу, і мені реально це дуже подобається.

– Попри те, що кілька років тому ви переїхали до Києва, завжди наголошуєте, що представляєте насамперед рідний Бучач. А чи часто навідуєтеся на малу батьківщину? Яких нових творчих проєктів найближчим часом чекати від вас?

– Якраз роблю каву на батьківській кухні, відчиняю вікно, дихаю свіжим повітрям, дивлюсь на прекрасний Бучацький замок… На жаль, останнім часом не вдається часто бувати вдома, але навідуюся сюди однозначно частіше, ніж на Різдво і Великдень. Коли приїжджаю сюди, маю повне відчуття релаксу, збалансованості – ці місця для мене дуже-дуже рідні. А щодо творчих планів – за якийсь час тернополяни зможуть почути казочки в моїй начитці, а ще, коли закінчиться карантин, зможу приїжджати сюди зі своїми вокальними майстер-класами. І, звичайно, спів – у планах і мріях співати щось українське і дуже кльове. Нині сама від себе чекаю таких зрушень!