Я дізнався про нього ще до того, як почав цікавитися футболом — ще в групі дитячого садочка чув, як дітлахи – мої ровесники вигукували «Яшин!», «Яшин!» — напевно, “нахапалися” від своїх батьків, у яких саме в ту пору, на початку-в середині 60-их, з’явилася можливість дивитися міжнародні футбольні матчі по допотопних телевізорах системи “Комбайн”, що одночасно містили радіо і програвач. А під час трансляцій чемпіонату світу-1966 р., що проходив у Англії, я вперше побачив, який він, отой знаменитий Лев Яшин.

20 березня минає 30 років відколи його немає, однак і досі в різних опитуваннях саме його, зовні трохи незграбного, але надзвичайно стрибучого й координованого “Чорного павука” (одне з прізвиськ), з відмінною реакцією, майстра відбивання 11-метрових ударів, а головне — з умінням на хід наперед передбачити розвиток ситуації на полі, називають найкращим голкіпером в історії футболу. До всього переліченого можна додати й новаторство Яшина: він першим почав практикувати гру на виходах і в межах усього штрафного майданчика. Зрозуміло, можуть навести свої аргументи прихильники Майєра, Бенкса, Дзоффа, Шумахера, Дасаєва, нашого Рудакова, представників уже нового тисячоліття: Буффона, Касільяса, Нойєра, інших уславлених стражів воріт, але саме його, Льва Яшина, визнано найкращим воротарем ХХ століття за версіями FIFA, World Soccer, France Football, Placar (Бразилія), Міжнародної федерації футбольної історії і статистики (МФФІІС).

У його кар’єрі було немало чорних смуг, коли несила було терпіти образливі вигуки на стадіонах і просто на вулиці, знаходити нашкрябані нецензурні написи на автівці, коли хотілося закинути все і зайнятися улюбленою риболовлею. Так було після чемпіонату світу’1962, коли Яшина було оголошено чи не найголовнішим винуватцем невдачі збірної СРСР (виліт від господарів-чилійців для тодішніх чемпіонів Європи був розцінений саме як невдача). Однак він узяв себе в руки і наступного сезону чудово захищав ворота збірної світу в її історичному матчі проти команди Англії, присвяченому 100-річчю англійського футболу. Ця гра, а також парируваний ним пенальті в матчі 1/8 фіналу Євро’1964 проти збірної Італії переконав учасників плебісциту France Football присудити “Золотий м’яч”’1963 йому, Льву Яшину. Він досі залишається єдиним голкіпером, удостоєним цього призу. А коли він залишав поле після свого прощального матчу в червні 1971 р., йому аплодували не лише видатні футболісти, які брали участь у грі, — Б. Чарльтон, Г. Мюллер, Д. Джаїч та інші — а й, здавалося, весь футбольний світ.

Стреси, пов’язані з футболом, Яшин долав не заняттями йогою чи медитацією вкупі з автотренінгом (принаймні читати про це не доводилося), а типово “рассєйскім” способом: “водочкой” і цигарками. Курцем він був просто безбожним, і саме ця звичка призвела до серйозного захворювання й ампутації ноги. Вимушена бездіяльність наштовхнула його на написання книги, одним з найбільш хвилюючих фрагментів якої є ось цей: “Варто мені заплющити очі й почати згадувати — і ось уже б’ють по моїх воротах Вальтер, Чарльтон, Зеєлер, Альберт, Ейсебіо…”. Усі названі майстри (й багато інших) висловлювали своє захоплення грою Льва Яшина. А це означає, що “Чорний павук” оберігав свою павутину самовіддано і вміло.