Років з двадцять тому мені, кореспондентові районної газети, довелося взяти участь у рейді сільгосппідприємствами та угід- дями району. Роль моя зводилася до спостереження, занотовування у блокнот і прихованого позіхання. А от іншим учасникам заходу — керівництву району, головам господарств, агрономам – було що сказати й показати одне одному і всім разом. Насамкінець на краю житнього поля проводився традиційний «розбір польотів». Організатори рейду підбивали його підсумки, когось відзначали в кращий бік, когось — в гірший, радили, застерігали, підганяли…

Зрештою, пригадую, слово взяв прокурор району. Говорив він доволі довго й монотонно, аж поки не вимовив фразу, яку я пам’ятаю донині. Звертаючись до шановного зібрання, головний законник району сказав: «Пам’ятайте, що на всіх вас можна відкривати кримінальні справи». Одразу ж, пригадую, так і повіяло холодком і «милими» спогадами про 1937-ий, Вишинського, масові справи про саботаж, шкідництво і таке інше. Нагадаю, що слухачами були не якісь запеклі пройдисвіти-шахраї, а цілком поважні керівники й спеціалісти  сільгоспспілок. Причому товариш прокурор ясно дав зрозуміти, що «відкривати» чи «не  відкривати» оті справи – залежить лише від його доброї волі. Або ж — її відсутності.

Отой давній монолог прокурора наштовхнув на певні роздуми. Зокрема, про те, що у нас об’єктивні норми закону здебільшого підміняються суб’єктивністю чиновника, яка часто залежить від настрою. Чи вказівки «згори». Мовляв, подобаєшся чи догодиш мені — милуватиму, а не догодиш — то… Ще один, можливо, навіть більш істотний момент. Так уже повелося, що практично на кожного політика, бізнесмена а то й просто пересічного обивателя може бути знайдений (або сфабрикований) компрометуючий матеріал, який у слушний (звісно, не для нього) момент залюбки пустять у хід. А потім уже відмивайся, виправдовуйся, скільки завгодно. Або – звільняй «тепленьке» місце. Або ж ще гірше – грій нари і хлебтай баланду. Заради справедливості слід сказати, що оте збирання компромату, шантажування ним, викид у потрібний момент інформації, своєрідне тримання «на гачку» не є нашим винаходом і нероздільним привілеєм. Таке практикували завжди й усюди. Надто вже велика спокуса використати проти когось «вбивчу» інформацію для досягнення власних цілей. Це – суттєвий і неминучий елемент політичної і бізнесової конкуренції, який постійно переноситься і на побутовий рівень. А якщо зло неминуче – то й сприймається якось легше.