Якщо хтось зопалу побажав вам якнайшвидше сконати, то це не означає, що ви маєте одразу складати заповіт або підшукувати собі затишне місце на кладовищі. Відповідно, якщо ви самі вилили на голову когось із ближніх потік смертельних прокльонів, це зовсім не обов’язково сигналізує про те, що ви невдовзі зможете покласти вінок на його могилу.
Все це – переважно емоційні спалахи, супутники стресового сьогодення, які зазвичай швидко минають, залишаючи в душі відчуття незручності чи сорому. І хоча дехто й стверджує, що прокльони мають матеріальну силу, усе це – радше із недослідженої царини психології. Спробуй досліди її…
І все ж історія зафіксувала, як мінімум, два випадки, коли кинуті прокльони змушували не раз згадувати про них. Перший – так зване прокляття президентів США. Згідно з легендою, обдурений американцями індіанський вождь Текумзе перед смертю напророкував, що кожен президент Америки, обраний у рік, що ділиться на 20, помре або ж буде вбитий до закінчення своєї каденції. Скажете: маячня, містика. Але погляньте:
1840 – Вільям Гаррісон умер через місяць після інаугурації;
1860 – обрали Авраама Лінкольна, якого вбили через п’ять років;
1880 – обрали Джеймса Гарфілда, якого вбили через рік;
1990 – переобрали Вільяма Мак-Кінлі, якого вбили через рік;
1920 – обрали Уорена Гардінга, який через три роки помер від серцевого нападу;
1940 – переобрали Франкліна Рузвельта, помер у 1945 році;
1960 – обрали Джона Кеннеді, якого вбили через три роки.
Далі, на щастя для президентів США, сила прокляття злостивого індіанця почала начебто слабшати. Обраного у 1980 році Рональда Рейгана через рік лише поранили під час замаху, а в обраного в 2000 році Джорджа Буша-молодшого грузинські екстремісти через кілька років пожбурили гранату, але не підірвали.
Що це: версія, висунута заднім числом чи прокляття язичника справді мало таку фатальну силу? Принаймні є від чого пошкрябати в задумі потилицю…
А тепер повернемося до початку – до історії з «Бенфікою». Вона має радше трагікомічний відтінок. У 1962 році австрійський тренер Бела Гутман, який тоді очолював лісабонських орлів, дуже образився на керівництво клубу і залишив посаду. Підстави для невдоволення у коуча були серйозні: клуб відмовився виплатити йому додаткову винагороду за перемогу в Кубку чемпіонів (другу поспіль!). Залишаючи офіс клубу, Гутман начебто гнівно вигукнув: «Бенфіка» знову здобуде цей кубок аж через сто років!»
Від того часу клуб п’ять разів грав у фіналі Кубка чемпіонів і тричі – у фіналі Кубка УЄФА/Ліги Європи, але жодного разу не здобув трофею. Ось і нині «вилетів» з Ліги Європи на стадії 1/4. Втім, надто засмучуватися аудиторії на Estadio da Luz, тобто «Стадіоні світла», не варто – до передбаченого мстивим Гутманом терміну залишилося лише…43 роки.