Великодні писанки і кошики у зріст людини — таку красу творить майстриня художнього рослиноплетіння Лариса Бойчун із Чорткова. На свята біля її витворів стоять черги охочих зробити світлину. Давнім ремеслом лозоплетіння на Тернопільщині володіють одиниці. Пані Лариса самотужки освоїла цю техніку в 90-их роках, нині володіє нею майже досконало. Чоловік допомагає їй заготовляти лозу і готувати до плетіння. У домівках багатьох наших краян є речі з лози від чортківської майстрині. Цьогоріч напередодні Великодніх свят пані Лариса здивувала новими роботами. Власної майстерні жінка наразі не має, тож творить у своїй квартирі. На хобі викроює час поміж своїми щоденними обов’язками голови ОСББ.

Мандрівка в село Іза надихнула до лозоплетіння

— У лозоплетіння я поринула понад десять років тому, а вперше спробувала виготовити такі речі в 90-их, — розповідає майстриня. — Мені завжди подобалося рукоділля — в’яжу спицями, гачком, пречудово вишиваю та плету макраме. Свого часу працювала у дитсадку, тож щоразу щось придумувала нове. Інтернету тоді не було, вишукувала якісь ідеї в журналах.
Деякий час я жила за кордоном, коли ж повернулася додому, не могла знайти роботу за спеціальністю. Взялася за рукоділля. Якось побувала у відомому на всю Україну селі Іза на Закарпатті, де здавна розвивають лозоплетіння. В одному дворі майстри чистили лозу, в іншому — красувалися кошики. Придивилась уважно до виробів, хоча не думала, що колись і я буду плести. Минув час. Якось родич подарував мені невеличку хлібницю. Крутила її, обдумувала, як можна створити таку річ. Вирішила спробувати. Нарізала гілок плакучої верби, почала плести — ламається… Зрозуміла, що не підходить. Почала шукати інший сорт. Так методом проб і помилок освоїла лозоплетіння. Захопилася виготовленням сувенірів — маленьких кошиків, декоративних плотиків із глечиком та соняхами. Про моє хобі довідалися в клубі творчих особистостей при музеї в Чорткові. Запросили поділитися досвідом. А в мене майже не було вдома робіт, бо все роздарувала. Побігала по друзях, зібрала свої подарунки, щоб продемонструвати (усміхається, — авт.). Після того вже наробила багато речей, щоб було що показати. Взялася плести дитячі великодні кошики, на той час їх ще ніхто не робив, навіть гуцули. Так поступово я захопилася давнім українським ремеслом.

Майстриня заготовляє на рік причепи лози

— Лозоплетіння — це важка, але цікава праця, — продовжує пані Лариса. — Восени заготовляємо з чоловіком лозу. Знаємо куточки біля річок у відлюдних місцях, де росте верба. Зрізаємо кущі, на них згодом з’являються нові галузки. Якось рік не зрізали, то все пішло у дерево. Перерослі гілки не годяться. Посадили вербу з чоловіком і на своїй дачі. За рік переробляємо кілька причепів лози. Привозимо одну партію, варимо, три дні чистимо, сортуємо. Перед виготовленням виробу замочую гілки на кілька годин. Зрізана почищена лоза на сонці набирає золотистого кольору, в приміщенні цей процес триває роками. З кожним роком виріб із лози стає на тон темнішим. Моя двадцятирічна ваза спершу була світлою, згодом набула кавового відтінку, нині вона — темно-коричнева.
Не перелічити кількість моїх виробів із лози. Розійшлося їх по всіх усюдах дуже багато. Сплела величезну кількість кошиків: пасхальні, спасівські, йорданські (авторські, яких ні в кого нема), на дрова та ін. Створила годівнички за власною схемою. Ще в моєму доробку є скриньки, абажури, вази, пляшки, хлібниці, котячі й собачі хатинки, кошики для білизни. Для риболова сплела сумку на улов. Зв’язала слона і слониху (усміхається, — авт.)! Старанно робила дитячу колиску, щоб всередині не було жодного обрізаного прутика. Для Церкви Успення Пресвятої Богородиці в Чорткові сплела шопку і двометрове яйце. П’ять років тому отець Мирон попросив виготовити першу писанку. Зробила розрахунки. Підготували з чоловіком конструкцію, з якої можна плести, орендувала майстерню. Наразі не маю власної майстерні, тож плету лозу в двокімнатній квартирі. Зважаю, щоб можна було вироби винести з оселі. Якось трапилася кумедна ситуація: шопка не поміщалась у двері. Добре, що була ще неполакована, то легенько стиснули і винесли. Цьогоріч я сплела дві писанки висотою 1,20 м і дві — 1,30 м. Одна — для церкви в Чорткові, дві поїдуть на Львівщину, а ще одна — для власної виставки. Сиділа за їх виготовленням від ранку до ночі. Неможливо залишити, бо гілки пересихають. Чоловік подає галузки, щоб пришвидшити процес. Він в усьому допомагає мені. Щоб хоч трошки полегшити нашу працю, виготовив станки для чищення і стругання лози.
Кожне замовлення дає поштовх до творчості. Два роки тому в мене замовили п’ять величезних великодніх кошиків для прикраси Тернополя. Коли роблю такі речі, хочеться, щоб вони дарували святковий настрій. Часто бачу на Великдень біля церкви чергу охочих сфотографуватися біля яйця. Приємно! Великдень — величне свято. Кожен готується: пече паску, малює крашанки, гарненько складає все у кошик. Це гарна традиція нашого народу! Хочеться, щоб ми чимскоріше здобули перемогу і могли нарешті святкувати в мирі.