Вівторок, 18 червня 2024
• Народному хору «Заграва» із Тернополя – 35 років • Замість весілля – похорон. Наречена захисника з Тернополя одягнула білу сукню… • Аварія у Тернополі: автобус врізався в стовп • Волонтери з Бережан зібрали 2,5 тонни макулатури задля донатів • 34 тисячі гривень видурили у пенсіонерки з Тернопільщини • “Пишаємось нашим татом!” Донька захисника з Тернопільщини зворушила привітанням • Шантажували подружжя і вимагали 4 тисячі доларів • “Тонко відчував своїх моделей”. Передчасно обірвалось життя відомого фотографа з Тернополя • “Пришвидшував” виготовлення паспортів: судитимуть чоловіка із Чорткова • Картину Івана Марчука продали за 300 тисяч доларів • Затримали тернополянина, який продав… гранату • Мер із Тернопільщини зустрівся в Німеччині із Зеленським і Шольцом • У заповіднику на Тернопільщині виявили рідкісну орхідею • Лавандова клумба – біля Степана Бандери у Тернополі • Тернополянин Ілля Маршалок – бронзовий призер чемпіонату України з боротьби самбо • Діти захисників із Тернопільщини вирушили в літній табір у Нирків • Вбивство у Почаєві: дружина не прокинулась після побиття чоловіком… • Після зливи міст у Струсові… поплив. Яка причина? • Родинне дерево – на пів стіни! На Тернопільщині привітали 100-річну ювілярку • «Тиждень донорства крові»: тернополян запрошують здати кров для захисників
«Не боїмося вмерти, але кожен із нас хоче жити»

Автор: Опубліковано: 14 Червня о 12:00 153


На Донеччині несе службу Владислав Коваль із Теребовлянщини.


«Внутрішніх сил мені вистачає, ще навіть можу з кимось поділитись. Скільки потрібно, стільки буду захищати Україну», — рішуче каже 52-річний Владислав Коваль. Родом чоловік із Житомирщини, а мешкає з сім’єю в селі Гумниська Теребовлянської громади. На початку масштабного вторгнення пішов на фронт, нині несе службу в артилерійському підрозділі на Донеччині. Владислав — оператор-топогеодезист, або іншими словами — бусоліст. Його завдання — швидко і в максимально зручному місці за допомогою бусолі зосередити артилерійський підрозділ для ведення вогню. Пасинок захисника також воює на передовій. Обороняють рідну землю від російських загарбників для того, щоб їхні рідні були в безпеці, щоб українці почувалися вільними у своїй країні, щоб правда перемогла.

З волонтеркою Любою Солтис.

На фронті нема «задньої передачі»

— Вранці 24 лютого минулого року я рушив на роботу до Тернополя. Дорогою дізнався про наступ. Глянув новини й відразу повернувся до Теребовлі, — пригадує Владислав. — Київщиною їхали російські танки, захоплювали села й міста. По всій країні відбувалося страшне… Відразу зателефонував до сестер на Житомирщину. Порадив їм переїжджати на Тернопільщину. А сам пішов до військкомату. Відчув обов’язок захистити свою сім’ю й рідну землю. Дружині та дітям не відразу сказав, не хотів, щоб хвилювалися. Швидко зібрав рюкзак, який у мене завжди напоготові, бо в попередні роки їздив за кордон на заробітки. Пішов до військкомату в Теребовлі, а звідти мене відправили на навчання на Львівщину. Колись я ніс службу в радянській армії, трохи знав роботу бусолі, але за три десятиліття призабув. Довелося все повторити. Спершу наш підрозділ тримав оборону на Черкащині, а від весни минулого року дотепер ми «приписані» на Донеччині (усміхається, — авт.). На війні нема «задньої передачі», тільки — до перемоги. На фронті нема легшого періоду — щоденно важка боротьба.
Якби українці не піднялися й не чинили опір окупантам, то вони пройшлись би маршем не лише Києвом, а й Заходом України. І ми би стали рабами. Але українці — волелюбний народ, тому боронимо свою землю. Знаю, що з деяких областей більше чоловіків пішли на фронт, з деяких — менше, а деякі повиїжджали за кордон. Кожен робить свій вибір. Чому моя хата має бути скраю? Я відповідальний перед своєю совістю. «Нехай ідуть інші, а я подивлюся, чим все закінчиться», — такі думки небезпечні. Якщо чоловік не готовий захистити своїх батьків, дружину, дітей, то на що він взагалі здатен? Звісно, є різні ситуації, комусь здоров’я не дозволяє воювати, але якщо здорові ховаються — це ганьба. Тільки разом зможемо перемогти ворога.

Ще до війни поборов у собі страх

— На фронті мають бути свідомі й мотивовані воїни. Погано, коли військкомати виловлюють людей на вулиці, іноді алкозалежних, і спроваджують на передову, — висловлює свою думку захисник. — Як може хтось добре воювати, якщо його примусово відправили? Не розумію такого підходу. Приходять, трусяться, бояться іти на «нуль». Це — проблема. Щодо командування, то на передовій потрібні не так високі чини, як спеціалісти. Кричати може будь-хто. А ось продумати мудрий план виконання бойового завдання, щоб вберегти побратимів — безцінно. На фронті треба відкинути емоції і зосередитися на завданні. Моя спеціальність — бусоліст. Навожу техніку, регулюю, даю основний напрямок. Щоб освоїти бусоль, треба добре знати математику. Можу виставити Град, САУшку, танк, міномет. Відстрілялись — переїжджаємо. Робота в нашій команді налагоджена. У кожного з нас — життєвий досвід, який також допомагає. На війні нема важких моментів, просто треба побороти страх. Я ще до служби поборов страх. Тут щодня дивишся смерті в очі, щодня — небезпека. Не місяць і не рік ще буде ця війна, а набагато довше. Навіть, якщо виженемо росіян із нашої землі, все одно доведеться тримати оборону. Не боюся вмерти, як і багато моїх побратимів, але ми хочемо жити. Віримо, що виживемо. Хочемо зберегти життя нашим рідним, зберегти нашу націю. Війна закінчиться тоді, коли в росії почнеться громадянська війна. Тоді росіянам буде не до України, їм доведеться рятувати себе. Впевнений, що так і буде.
Чому відбувається війна в Україні? Що не поділили між собою світові лідери? Що бракує росії? Думок багато. Очевидним є те, що росія почала загнивати, втрачати вплив, тому вирішила загарбати Україну, щоб раптом ми не пішли до Євросоюзу. Панічна боязнь росії бути слабкою. Росіяни засиділись у своєму болоті й пішли «визволяти» нас. Вони хочуть нічого не робити, а тільки — вбивати, грабувати, руйнувати. Така їхня жалюгідна ідеологія. Україна в українців — одна. Мусимо захищатися. Не хочемо чужого, але й не віддамо свого. Якщо росіяни такі безпорадні, не мають що одягнутись чи що їсти, то хай попросять — дамо, але ж вони варвари — звикли спустошувати.

Війна — досвід для поколінь

— За рік масштабної війни українська армія зміцніла, воїни набрались досвіду. В кожного побратима свої думки, своя філософія. Ми різні, як п’ять пальців на руці. Проте однаково розуміємо необхідність захистити свою Україну, разом робимо багато, — продовжує Владислав. — Маємо на фронті опиратися один на одного, бо більше нема на кого. Така згуртованість повинна панувати й в тилу, інакше — буде важко. За ці місяці виснажливої війни я не втомився. Мені вистачає внутрішніх ресурсів, ще навіть можу з кимось поділитись (усміхається, — авт.). Оптимістично налаштований. Вдячний Богові, що оберігає мене. А ситуації бували різні… Торік восени приїхав до Бахмута, шукав, де би припаркувати автівку. Дерева вже були без листя, не так легко заховати від дронів. Побачив на одному подвір’ї виноградник, прикритий бляхою. «Поставлю тут, «колорадський жук» із коптера не побачить», — подумав. Відчинив браму, заглянув, але в останню мить передумав. Пішов до автомобіля, який залишив десь за сто метрів. Раптом чую — вихід САУшки. 152-ий чи то 155-ий калібр. Через декілька секунд — вибух. Оглянувся: приліт у той виноградник, де я хотів поставити авто. Іншого разу ми з бойовим медиком приїхали в Соледар. Наші воїни відбивали росіян. Тривали важкі бої. Ми розуміли, що доведеться вивозити поранених. Вирішили знайти коротшу дорогу через дачні ділянки до автомобілів швидкої допомоги, які чекали за містом. Проїжджали біля хатини та височенного горіха. Зупинилися на хвилину-другу в затінку. Проте я швидко завів авто і рушив далі. Від’їхав трохи — за 40-50 метрів від нас прилетіло із ГРАДа. Заглушив автівку, відчинив двері, щоб від ударної хвилі не вибило скло. Вочевидь, поки ми стояли, нас засікли з ворожого дрона. Врятувала інтуїція. На війні — небезпека всюди. Не завжди можливо вберегтися. Війна змінила мене, навіть зовнішньо. Життя — це пізнання. Цінне не матеріальне, а те, що вдалося пережити, відчути, зрозуміти. Цей досвід важливо передати дітям і онукам. Війна — досвід для поколінь.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

Цими вихідними народний аматорський хор національно-патріотичної пісні «Заграва» Палацу культури «Березіль» ім. Леся Курбаса відзначив свій 35-річний ювілей благодійним концертом «Герої не вмирають, вони в серцях живуть» ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:09


Ольга Ганношина була нареченою бійця 24-ї окремої механізованої бригади Віталія Малюка...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:49


16 червня на вулиці Текстильнiй у Тернополі сталася аварія з травмованими...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:14


Волонтери ГО “Вплив мрій” із Бережан провели акцію зі збору макулатури, щоб виручити кошти на потреби ЗСУ. Зібрали 2,5 тонни, отримали понад 12 тисяч гривень...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:52


Мешканка Чортківського району довірилася аферисту і перерахувала на його карту понад 34 тисячі гривень...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:31



Теми дня
17 Червня
16 Червня
14 Червня
13 Червня