Підгайці осиротіли… 13 грудня після важкої недуги відійшла у засвіти міський голова Тетяна Левкович. Їй було лише 54. Майже до останніх днів працювала — думала, що ще потрібно зробити в місті до зими, підписувала документи, вирішувала справи по телефону, планувала. Водночас розуміла, що недуга безжальна, що дні відміряні. Але не скаржилася!
Коли в Підгайцях розлетілася сумна звістка про смерть любленої усіма Тетяни Володимирівни — люди плакали. У місті оголосили дводенну жалобу. На похорон прийшло багато містян, могила потонула у квітах.

Дев’ять років Тетяна Левкович була міським головою Підгайців. Її двічі обирали на високу посаду. Перед тим була успішним підприємцем, мала магазини у райцентрі. Майже 20 років тому від серцевої недуги помер її чоловік, тож залишилася з дітьми і матір’ю. Нині осиротіли її донька Анна, син Роман, який має свою сім’ю, двоє онуків — Артур і Олександр.

«Тетяна Левкович… Відтепер у пам’яті й cлаві міста під Гаєм. У чільному переліку найвідоміших підгайчан, які народилися тут, відроджували, розбудовували, примножували і творили його історію!

Видно, й на бездоганному Небі бракує невтомних організаторів. Інакше чому так рано покликало тебе?.. Вірю, зовсім скоро одна з вулиць нашого міста носитиме твоє ім’я», — написав у Фейсбуці виходець із Підгайців Григорій Жибак.

Кого б не запитав у Підгайцях про Тетяну Володимирівну — розповідають тільки позитивне, сумують і співчувають її рідним через непоправну втрату. Теплими спогадами про міського голову поділилися з «НОВОЮ…».

— Тетяна Володимирівна щиро вболівала за Підгайці. Завжди наголошувала, що мер повинен жити у місті, щоб його боліли ті ж проблеми, що й усіх мешканців,  — каже заступник міського голови Василь Пеляк. — Іноді робила неможливе, адже не так просто вирішити складні питання. Хотіла, щоб місто гарно виглядало, щоб було прибране, щоб належно надавались комунальні послуги. За її керівництва було впорядковано центральну частину міста, відремонтовано дороги, зроблено тротуари, проведена реконструкція очисних споруд, відновлено вуличне освітлення, здійснено капітальний ремонт будівлі міської ради. Тетяна Володимирівна увесь свій час приділяла роботі. «Я не спала всю ніч і придумала таке…» — іноді казала. Була гарним керівником — відкрита, розумна, сучасна, справедлива і відповідальна. Не вимагала сидіти на роботі від години до години, головне  — швидко і якісно виконати роботу. Що б не сталося у колективі, відстоювала кожного. Коли хтось звертався до міської ради з проблемами, старалася допомогти.

— Для Підгайців це важка втрата… — зітхає директор КП «Підгайціводоканал» Андрій Мирний. —  Тетяна Володимирівна була міським головою з 2010-го, її двічі обирали, у неї було 80% довіри, це багато про що говорить. Вона змінила обличчя нашого міста. Вміла все досконало організувати, домовитись. Сама любила порядок в усьому і спонукала до цього інших. Її поважали, слухали, бо нікого не підвела, не надурила, була чесна і віддана. Ми співпрацювали багато років. Збиралися на збори керівники комунальних установ міста, голова подавала ідеї, а ми думали, як це технічно реалізувати. Ніколи ні на кого не скидала проблем, сама все вирішувала. Якщо щось запланувала — досягала. Коли прийшла на посаду в міську раду, в комунальній галузі були чималі борги. Зуміла реорганізувати нашу установу, вивести з боргів. Відремонтувала дороги, кожну копійку використовувала на користь міста. Любила Підгайці! Трудилася не як на роботі, а як у себе вдома. Хотіла, щоб місто було найкращим. Її поважали посадовці з Тернополя, мери з Асоціації міст України. Ніхто з людей не скаже, що вона взяла хабар чи хотіла мати якусь вигоду, навпаки — все віддавала. Її модель управління — не говорити про високі матерії, політику, а працювати і любити те, що робиш. Ніколи не ставила себе вище за інших. Збирала з усіма сміття, до темної ночі була біля комунальників, поки не ліквідували аварію, підбадьорювала, привозила їм перекус. Вітала з днем народження як колег з міської ради, так і двірника, тракториста, прибиральницю. Дуже бракуватиме нам її…

— Тетяна Володимирівна була унікальною як за характером, за силою духу, і як керівник, — каже голова Підгаєцької районної ради Ірина Баран. — Свого часу вона займалася підприємництвом, та ми порекомендували їй у 2010-ому балотуватися на міського голову. Спершу вагалася, бо це був невідомий їй напрямок. «А чому б ні!» — врешті вирішила. Її обрали з першого разу, у 2016-ому знову переобрали. За ці роки все, що позитивне відбувалося у нашому місті, — завдяки її старанням. Це і бруківка, і дороги, і чистота вулиць, навіть новорічну ялинку для міста сама їздила вибирати до лісу на підводі, шукала оригінальні прикраси. З великим натхнення бралася за кожне починання і доводила його до кінця. Наполеглива — якщо задумала щось змінити чи побудувати, то спрямовувала всю свою енергію, щоб втілити в життя. Найбільша її мрія була — зробити наше місто красивим! «Тут я народилася, тут живуть мої діти й онуки, тому хочу, щоб ми почували себе тут щасливими!» — казала. У колективі її надзвичайно поважали і любили. Вона вміла організувати будь-яку роботу, в її руках все «горіло». Налагодила співпрацю з польським містечком Стшегом Свідніцкого повіту. Дізнавшись про смерть Тетяни Володимирівни, міський голова міста-партнера зателефонував, не стримував сліз. У листопаді до нас приїжджала польська делегація, загалом співпрацювали упродовж п’яти років.

Тетяна Володимирівна була харизматичною, вольовою. Її особливість — завжди казала правду в очі, ніколи не обговорювала когось поза спиною. Якщо хтось щось робив неправильно, говорила про це. Мала добре серце, допомагала багатьом, була безвідмовною. Ми всі вірили, що вона переможе недугу… Боролася з важкою хворобою понад три роки. Лікувалася у Києві, у Підгаєцькій центральній лікарні. Покапають їй хімію, а за день-другий вона вже на роботі. Ніколи не здавалася! Життя несправедливе: чому люди, які дуже потрібні іншим, які ще багато могли б зробити, ідуть від нас?..