Перемога України в Україні, перемога тих, кому небайдужі українська пісня, українська мова і справжня українська душа!

Сказати, що ми здивовані — ні, аж ніяк. Підопічна тренера-дебютанта, молдовського співака Дана Балана Оксана Муха й справді була однією з найсильніших конкурсанток на проекті. «Прийшла, заспівала, перемогла!» — так можна описати її шлях у вокальному шоу. Тим не менше, у фіналі, за півкроку до перемоги, сама співачка не раз повторювала, що навіть не могла повірити, що пройде «сліпі» прослуховування.
Оксана Муха, співачка і скрипалька, солістка Львівської національної філармонії, володарка гран-прі Міжнародного конкурсу українського романсу імені американської співачки українського походження Квітки Цісик… Ця тендітна артистка з неймовірно потужним голосом відразу підкорила серця тренерів і публіки. Тернополяни не раз аплодували співачці на її концертах у нашому місті, а «НОВА…» мала нагоду поспілкуватися з пані Оксаною. Дивлячись на неї, таку маленьку і тендітну, таку ніжну і водночас сильну духом, мимоволі пригадувала рядки Ліни Костенко про дівчину, котра «… це голос наш, це пісня, це душа…» Оксана Муха — співачка з українською душею, з піснями, котрі можна порівняти хіба що з ковтком чистого повітря. А ще її називають реінкарнацією знаменитої Квітки Цісик, цитуючи слова Ніни Матвієнко: «Квітка Цісик повернулась до нас голосом Оксани Мухи». Власне, виконавши композицію «Де ти тепер» Квітки Цісик, Оксана Муха і потрапила на шоу «Голос країни». Більше того, саме аби відкрити людям Квітку Цісик, співачка і вирішила взяти участь у шоу!

Про  «Голос країни» і шлях до українського слухача

— Я мріяла потрапити на проект ще років п’ять тому, — розповіла Оксана Муха  журналістам (у підготовці статті використані уривки інтерв’ю Оксани Мухи для видань «Факти», «Виcокий замок» та Zik.ua). — Але тоді я керувалася тільки однією думкою: дуже хочу, щоб мене почули… Тобто я хотіла йти за своїм особистим висловом. Навіть подала інтернет-заявку. Але не приходила на «сліпі» прослуховування. Ніби щось не пускало. Мені було нецікаво боротися за себе.

А от коли почала працювати над тим, щоб пісні Квітки Цісик оживали, щоб люди про неї дізнавалися, то зрозуміла: ось те, за що я буду боротися. Я хочу відкрити людям Квітку. Тим, хто ще не знає її, або знав, але забув. Нагадати про неї і знову наповнити душі слухачів її піснею. 2018-го ми робили для Квітки Цісик програму «Дякую тобі, Kvitkо». У нас було 20 концертів по містах і містечках Західної України. І я не мала можливості потрапити на «Голос країни» минулого року.  Тому мені дуже важливо було піти на «Голос країни» і розповісти про Квітку – з великого екрана, голосно, щоби люди почули, відчули і зрозуміли, яка Квітка для нас потрібна. Тобто перша причина моєї участі у «Голосі країни» – щоби люди дізналися про Квітку. Моя мрія – щоб українці мали точку дотику до української музики. Це додає упевненості у собі та відчуття, що ти є частиною достойної нації.

Мені складно бути тільки в Західній Україні. У мене нема продюсера, котрий би мене піарив. Я неформатна і не хочу бути форматною. Я така, яка є. Надзвичайно складно їздити маленькими містами і збирати по крупиночці свого слухача. Якщо тебе нема на телебаченні, нема на радіо, тебе не знають. Відповідно, «Голос країни» для мене – це також шлях до українського слухача, який вірить у свою пісню і любить її.

Про дует з Даном Баланом і квартиру в Києві

— Я йшла, абсолютно не знаючи, хто буде в кріслах. Уже за день чи два ми дізналися, хто тренери. Я була в списках «сліпих» прослуховувань на четвертий день, залишалося всього чотири місця, а коли дійшла черга до мене, можна було потрапити лише до Дана або Потапа. Я сиділа і думала, що хочу просто співати і більше нічого. Була думка: “Може, я просто заспіваю і піду додому”. І коли стояла вже на сцені, відчула до Дана дуже широкий, теплий коридор, якщо це можна так пояснити. Я погано бачу на далекі відстані і не можу оцінювати міміку людей, я відчуваю енергію, нею і керуюся. І Боженька все правильно зробив. Дан дуже тонко відчуває творчі грані. Він шукає щирість – це мені сподобалось.  А коли його питали, чи не хотів би він мене якось змінити, Дан відповів: “А навіщо? В ній є те, що мені дуже подобається, що зачіпає.”

Оксана Муха розповіла журналістам і про найближчі спільні плани з тренером. За її словами, вони з Даном Баланом найближчим часом хочуть записати дуетом пісню “Треба”, яку написав Дан і яку вони разом співали у фіналі. Поділилась співачка і планами на київську квартиру,  яку їй подарували на проекті:  “Сподіваюся, тепер частіше буватиму в Києві, ця квартира буде для мене моєю оселею в столиці. Але кинути все і переїхати тільки тому, що тут з’явилася квартира, поки що не готова. Всьому свій час. У мене син ходить до школи, я хочу бути поруч з ним. І місто, в якому я живу, мене наповнює, я дуже люблю Львів…

 Про роботу і родину

 — У нас була «музична» сім’я, хоча професійним музикантом був лише тато-акордеоніст. Мама — медик, але з чудовим музичним слухом. Сестричка моя рідна – піаністка… Музика у нас вдома була в кожному куточку: батько керував музичними колективами, тож до нас завжди приходили їх учасники, котрі грали на різних музичних інструментах, ми влаштовували імпровізовані сімейні концерти…  Тато, мама, бабця і дідо та ми із сестричкою, а нам було чотири і п’ять рочків (різниця у віці всього рік і три місяці), записували на касетний магнітофон кілька пісень. Співали під татів акомпанемент на акордеоні. І нам це дуже подобалося. Пригадую, до нас приходили татові друзі на репетиції. І в хаті залишалися цимбали, бандура, контрабас, кларнет… І коли ніхто не бачив, я пробувала тихенько на цьому всьому грати.

Нині моєму синові Данилові вже десять років. Він дуже добре відчуває ритм і має дуже добрий музичний слух.   Хоча колись мені зневажливо сказав: «Ти що, хочеш з мене співака зробити?» Для нього світ, в якому я перебуваю, – це світ, який забирає у нього маму. Син не хоче бути музикантом. Не намагаюся його ні в чому переконати. Думаю, що прийде час, і воно в нього проявиться або не проявиться. Стараюся не ламати, нічого йому не нав’язувати, а тільки спостерігати. Він дуже технічний, допомагає нам усім вдома в техніці. Його тато також дуже обізнаний з технікою. І, я думаю, Данилко також матиме такі здібності. Або керуватиме кимось, бо в нього міцний характер. Можливо, буде винахідником. Каже, що мріє про це…

Про схожість із Квіткою Цісик — на сцені та в житті

— Моє знайомство із Квіткою було особливим. Я вперше почула її голос, коли мені було 6 чи 7 років. Квітка мене просто затягнула в свій пісенний світ. У мене з’явилась подруга — Квітка… Уявляла навіть, що ми балакаємо, малювала для неї малюнки… Ми вдома часто слухали її пісні, переписували для друзів касети. Коли я чула її голос, мені здавалося, що вона тут, біля мене. Пригадую, як плакала, слухаючи її «Журавлі», зовсім малою… Як Квітка змогла достукатись до дитини?..

З Квіткою у моєму житті відбулось багато прекрасних подорожей: дорога — гарний час на гарну музику. Так у дорозі я підспівувала їй і мріяла колись зустрітись… Не склалось, на жаль. Але кілька років тому мала радість зустрічі на фестивалі «Союзівка», що відбувається недалеко від Нью-Йорка, із Майєю Лев — двоюрідною сестрою Квітки Цісик. Тоді Майя познайомила нас з Едвардом — сином Квітки! Таке враження було, що я до неї доторкнулась: цей хлопець так схожий на свою маму!  Ми з ним мали можливість поспілкуватися, я не могла стримати сліз, ніби бачила перед собою саму Квітку, її кровинку, її найріднішу людину.

Когось це може дивувати, але в нас із Квіткою багато схожого. Батько Квітки і мій батько — Володимири. Як і сестра Квітки, моя сестричка — піаністка. Квітка народила сина, і мені Бог дав синочка. Ми обидві скрипальки, пластунки і невеличкі за зростом. Та найбільш схожими є наші голоси.

Ідея розповісти людям про Квітку, відкрити її ім’я тим, хто вперше про неї чує, була справді важливою для мене. Дякую кожному, хто повірив та підтримав мене. Боротися за Квітку мені було справді приємніше, ніж за себе. Дякую тобі, Квітко, що ти була, є і будеш зі мною!