«Україна потребує кардинальних змін у ставленні до своїх громадян. Найважливіші професії — такі, як лікарі, педагоги, комунальники, будівельники, дорожники, — втратили престиж і повагу… А це неправильно! Саме ці категорії працівників мали б отримувати гідні заробітні плати, мати повний соціальний пакет! Що вже говорити про пенсіонерів і незахищені верстви населення, які потерпають від свавілля влади й ганебного ставлення держави?! Найцінніше, що має кожна держава, – це її громадяни! Ми повинні відновити цю істину в Україні», – переконаний народний депутат України Олександр Шевченко. 

Саме про соціальну сферу та зміни, яких потребує країна, розмовляємо із засновником туристичного комплексу «Буковель», народним депутатом України Олександром Шевченком.

— Олександре Леонідовичу, нині всі говорять про катастрофічно низький рівень життя в Україні: малі зарплати, жебрацькі пенсії… Чи Ви бачите вихід з цього замкнутого кола тотальної бідності?

— На жаль, це ганебна правда сьогодення. Чиновники у владних кабінетах, які  десятками років займають державні посади службовців, суддів, прокурорів (яким заборонено законом вести підприємницьку діяльність), сьогодні декларують вілли на Середземному морі, цілі автопарки престижних автомобілів, сотні мільйонів гривень готівки…  А люди, які чесно працювали на країну все життя і працюють тепер, отримують копійки…

У моїй програмі, яку я пропоную українцям і яка має назву «Країна гідності і правди», прописане завдання вийти за рік-два на мінімальну зарплату 10 тисяч гривень. До трьох років зарплати українців мають складати не менше 500-700 доларів. Такі задекларовані зарплати дозволять підвищити пенсії, які, за моїми розрахунками, будуть у межах 400-500 доларів. Тільки тоді ми зможемо починати говорити про гідність громадянина в нашій державі. А до тих пір, поки такого рівня доходів незабезпечено, держава повинна надавати адресні пільги і соціальну допомогу найбільш вразливим верствам – людям з інвалідністю, ветеранам, пенсіонерам…

— Напевно, багато людей поставлять під сумнів таке зростання зарплат і пенсій. Мовляв, це лише передвиборчі обіцянки…

— Розумію, влада за останніх 20 років повністю втратила довіру в українців. Але механізми є. І це не просто слова. Можу навести приклад «Буковеля», який ми з командою однодумців реалізували за 15 років. Тут завдяки запровадженню зрозумілих і чесних правил для інвесторів з колись найдепресивнішого карпатського села Поляниця створено зону процвітання і впевненості в завтрашньому дні. У самому «Буковелі» створено понад
5 тисяч робочих місць, а навколо «Буковеля» десятки тисяч людей мають роботу і гідну зарплату.

На «Буковелі» вже тепер мінімальна зарплата складає 10 тисяч гривень у місяць. Наголошую — це мінімальна, а фахівці, інженери, керівники підрозділів мають по 20-30 і більше тисяч гривень. Саму ж Поляницю, до якої не так давно навіть транспорт взимку не ходив, а лише лісовози, сьогодні образно називають «селом мільйонерів». За останніх 15 років звідси не виїхала на заробітки за кордон жодна людина.

— Як цей досвід можна поширити в масштабах держави? Адже це вже зовсім інші масштаби…

— Закони економіки діють всюди практично однаково. В масштабах України треба створити сприятливі умови для інвесторів. Зробити зрозумілою, простою і необтяжливою систему оподаткування для бізнесу. Друге – гарантувати право власності. Для цього повинна запрацювати справедлива й чесна правоохоронна і судова система. Ну, і ще одне необхідне, без якого неможливий розвиток держави, економіки, – сучасна інфраструктура. Найперше – ми повинні збудувати дороги. Тому що по існуючих дорогах інвестор просто недоїде до місця можливого інвестування… Приклад, як треба будувати дороги, ми також продемонстрували. Буковелівські дорожники вперше в Україні впровадили новітні світові технології й надають гарантію на свої дороги терміном 10 років. Раніше, як правило, гарантія складала лише три роки…

Так-от, коли ми створимо сприятливі умови і чіткі правила для інвесторів, то отримаємо сотні тисяч нових робочих місць… На ринку праці почнеться конкуренція між роботодавцями, зростуть зарплати. Держава також повинна спонукати «багатих ділитися з бідними», щоразу підвищуючи мінімальну зарплату. Запрацює ефект мультиплікатора… Будь-яка економіка потребує руху коштів. Усе просто: чим більше люди мають грошей, тим більше витрачають, тим потужніше розвивається економіка країни. У нас же все навпаки: людям дали мізерні пенсії і заробітні плати, а чиновники їдуть витрачати колосальні суми за кордон…  Я переконаний, що, маючи політичну волю і важелі впливу, за три роки можна довести рівень мінімальної зарплати до 500-700 доларів, а пенсії — на рівень 400-500 доларів.  Тоді відповідно піднесеться рівень купівельної спроможності людей, що в сукупності з певними заходами у банківській сфері дозволить брати кредити на купівлю житла чи автомобіля, а це вже основа для створення сім’ї, для народження дітей… І це найважливіше. Я завжди кажу, що найдієвішим і найпотужнішим інвестором будь-якої економіки є громадянин. Не лише підприємець чи банкір, а й пересічний споживач, який своїми покупками інвестує економіку. Рухаючись означеним шляхом, ми з кожним роком матимемо більш сильну і процвітаючу країну з нормальним рівнем життя та впевненістю у майбутньому!

— Ну, а наразі, як казав живий класик, маємо те, що маємо. Що можна зробити для цього вже і  негайно?

— Наразі неможливо мені одному побороти чиновницький механізм несправедливого розподілу ресурсів. Сьогодні з державного бюджету дотують підприємства олігархів, витрачають кошти на утримання колосального чиновницького апарату, який давно потрібно замінити комп’ютерами, створюють шахрайські напівзаконні схеми для махінацій. Наприклад, агрохолдинг олігарха Косюка, який в минулому році отримав близько 4 мільярдів гривень прибутку, в цьому році отримав ще й дотацію з держбюджету у розмірі 2 мільярди гривень!

До речі, я є членом Бюджетного комітету Верховної Ради. Отож, знаючи мою категоричну позицію, засідання комітету, на якому розглядалось питання цієї двомільярдної оборудки, призначили саме в той день, коли мене не було в Києві у зв’язку з відрядженням в складі делегації прем’єр-міністра на Івано-Франківщину. Я тоді ще здивувався, що мене, опозиційного депутата,  запросили в ту делегацію і поїздку. Тепер зрозуміло, чому — щоб не заважав на засіданні «дерибанити» гроші платників податків…

Сьогодні маємо також бездіяльність правоохоронної системи і ручне управління країною. Це має вкрай негативні наслідки для суспільства. Я знаю про проблеми людей не з чужих розповідей. Вже більше 4-ох років в Івано-Франківську працює моя громадська приймальня, куди щодня звертається більше сотні людей. Ми запровадили проект оздоровлення для пенсіонерів, діють проекти оздоровлення для дітей і людей з інвалідністю, підтримки обдарованої молоді, допомоги закладам освіти і медицини…

Я розумію, що матеріально забезпечити усіх не в змозі, тому й хочу змінити все кардинально в країні. Треба змінити саму систему, підхід держави до своїх громадян. Політики, які останніх 20 років перебувають то у владі, то в опозиції, несуть солідарну відповідальність за стан справ у державі. Мусимо на найближчих виборах відправити усіх їх на «політичну пенсію». Комусь маємо подарувати квіти і подякувати, а когось і спитати про ті статки, що зафіксовані в деклараціях і не надбаєш і за тисячу років сумлінної роботи на державній посаді. Правда і справедливість повинні бути, як Закон.

— Це реально зробити?

— Реально, якщо дотримуватись законів України. У Конституції чітко написано, що Україна гарантує піклування і захист своїм громадянам. Однак насправді цього не відчувається. А далі, якщо розглянути інші статті Конституції, то вони для чого написані? Де безкоштовна гарантована освіта? Де безкоштовна медицина? Де  гарантований відпочинок? Де забезпечена старість?

— Які зміни потрібні, на Вашу думку, зокрема в медицині?

— Де-факто українці платять за своє лікування двічі: офіційно, сплачуючи податки, і неофіційно, самостійно закуповуючи ліки на своє лікування чи «віддячуючи» лікарю за послуги.  Страхова медицина – це  єдиний ефективний шлях до того, щоб створити таку солідарну систему охорони здоров’я, в якій люди почнуть отримувати якісну і доступну медичну допомогу.

— Разом зі змінами в медичній сфері відразу ж напрошуються зміни в пенсійному забезпеченні….

— Безумовно! Тільки потрібно до усього підходити зважено і системно. Не можна в один момент зупинити усі виплати і почати новий відлік. В Україні вже діють недержавні накопичувальні фонди, але у громадян немає довіри до них, як і до банківської системи. Тому першочергово ми повинні створити систему гарантій, забезпечити  повну безпеку вкладам і заощадженням громадян. Пенсія є похідною від заробітної плати. І, як я зазначив раніше, спочатку має бути підвищена ціна праці, тобто заробітна платня, а вже потім здійснено усі пенсійні реформи.

— Окрім пенсіонерів, маємо ще значні проблеми із забезпеченням людей з обмеженими фізичними можливостями, ДЦП, вадами зору, аутизмом… На жаль, у ХХІ столітті вони залишаються поза межами соціуму…

— З року в рік ми говоримо про ці проблеми, але, на жаль, коли будують нові будинки чи ремонтують вулиці, влада забуває про людей з обмеженими фізичними можливостями. Це дуже гірко, бо вони хочуть і можуть бути повноцінними членами суспільства, жити нормальним життям, приносити користь країні! У «Буковелі» вже 7 років проходять реабілітацію й оздоровлення діти з ДЦП та аутизмом, з цукровим діабетом, поранені бійці АТО, люди з вадами зору, іншими обмеженими фізичними можливостями.

Дуже багато з них бідкаються і нарікають на байдужість держави, на мізерні пенсії, за які вони не можуть придбати візок для пересування, найнеобхідніші речі. Фактично вони покинуті напризволяще, а виживають завдяки волонтерам і небайдужим людям. А це ж наші громадяни! За кордоном ці люди вільно пересуваються по містах, мають можливість працювати та відпочивати, отримують відповідне медичне обслуговування… Всюди встановлено підйомні ліфти, а безбар’єрними доріжками, що збудовані для людей на візках, користуються мами з дітками, старші люди… Тому треба просто під час проектування думати про комфорт для усіх без винятку людей. Бог створив нас різними, але усі ми рівні перед Ним. Маємо про це завжди пам’ятати і з повагою ставитись одні до одних.

Юлія Гаврилишин