Середа, 19 червня 2024
• Народному хору «Заграва» із Тернополя – 35 років • Замість весілля – похорон. Наречена захисника з Тернополя одягнула білу сукню… • Аварія у Тернополі: автобус врізався в стовп • Волонтери з Бережан зібрали 2,5 тонни макулатури задля донатів • 34 тисячі гривень видурили у пенсіонерки з Тернопільщини • “Пишаємось нашим татом!” Донька захисника з Тернопільщини зворушила привітанням • Шантажували подружжя і вимагали 4 тисячі доларів • “Тонко відчував своїх моделей”. Передчасно обірвалось життя відомого фотографа з Тернополя • “Пришвидшував” виготовлення паспортів: судитимуть чоловіка із Чорткова • Картину Івана Марчука продали за 300 тисяч доларів • Затримали тернополянина, який продав… гранату • Мер із Тернопільщини зустрівся в Німеччині із Зеленським і Шольцом • У заповіднику на Тернопільщині виявили рідкісну орхідею • Лавандова клумба – біля Степана Бандери у Тернополі • Тернополянин Ілля Маршалок – бронзовий призер чемпіонату України з боротьби самбо • Діти захисників із Тернопільщини вирушили в літній табір у Нирків • Вбивство у Почаєві: дружина не прокинулась після побиття чоловіком… • Після зливи міст у Струсові… поплив. Яка причина? • Родинне дерево – на пів стіни! На Тернопільщині привітали 100-річну ювілярку • «Тиждень донорства крові»: тернополян запрошують здати кров для захисників
Проборство, яке вмістило століття

Автор: Опубліковано: 27 Травня о 16:49 743


У давньому парафіяльному будинку в Острові жили десятки родин.


Понад столітня «шевченківська» хатина на вулиці Шевченка в селі Острів, що біля Тернополя, стала «ковчегом» для десятків родин. Вмістила в собі історію не лише села, а й всієї України. Місцева церква Святого Архистратига Михаїла збудована у 1881-ому році. Десь у той період споруджено й проборство для проживання пароха. До 1944-го року там мешкали священники зі своїми родинами. Згодом радянська влада відібрала в церкви будинок і зробила фельдшерсько-акушерським пунктом, де народилося чимало острівчан. Із проголошенням Незалежності України і відродженням духовності проборство повернули УГКЦ. Тривалий час там мешкав парох о. Мирослав Богак зі своєю багатодітною сім’єю. А від початку російсько-української війни в хатині знайшли прихисток зо три десятки внутрішньо переміщених осіб. Проборство в Острові намолене духовними особами, які там жили впродовж століття, а ще воно стало свідком багатьох різних доль.

Отець Василь Глуховецький з родиною. Фото з родинного архіву.

Священники

Першим у проборстві в Острові, найімовірніше, мешкав багаторічний парох о. Іван Любович, який душпастирював 62 роки, помер у 1914-ому. Похований на місцевому цвинтарі. Після нього в селі служили о. Лопатинський, о. Іван Заверуха, о. Плакида, о. Манишівський, о. Володимир Гичка, о. Стефан Вонс, о. Ізидор Глинський, о. Михайло Гайдукевич, о. Михайло Присяжний. Від 1921-го до 1946-го парохом був о. Василь Глуховецький, який залишився вірним УГКЦ. З 1946-го до 1989-го парафія належала РПЦ.

Острівчанки з їмостю Іриною Глуховецькою біля проборства. Фото з архіву родини Глуховецьких.

— У 1995-ому році мене призначили парохом у селі Острів. Перед тим я служив у селі Вишнівчик біля Зарваниці, — розповідає отець Мирослав Богак. — Так вирішив єпископ Михаїл Сабрига. Перебрався я до Острова. Спершу мешкав у семінарії в Великій Березовиці. Дружина навчалася в університеті в Івано-Франківську, тож жила там із дітьми у своїх батьків. Із церковного проборства медики виїхали в 90-их роках. Сільський голова Ігор Криса повернув будівлю церкві. Декілька років вона була зачинена. Коли я вперше ступив на подвір’я, там росли двометрові хащі. Ледве пробрався до дверей. На сусідній ділянці люди зробили стихійне сміттєзвалище… Ми з парафіянами вивезли звідти трактором десять причепів сміття, очистили територію. Найняли майстрів і зробили ремонт у хаті — перекрили бляхою, стіни обмурували цеглою. Глиняна будівля проборства має понад 140 років. Привівши до порядку проборство, ми з ласки Божої змогли там замешкати нашою великою родиною.

Отець Мирослав Богак із сім'єю.
Отець Мирослав Богак із сім’єю.

У нас із дружиною — 14 дітей. Більшість народилися під час проживання на проборстві. Ми насадили на подвір’ї майже сотню дерев, збудували гараж і житлове приміщення. Я неодноразово бував у підземних печерах Києво-Печерської лаври. Вирішив на проборстві зробити в підвалі капличку для молитви на самоті. Наш добрий приятель пан Василь, батько кіборга Івана Вітишина, допоміг облаштувати підземну келію. На проборство до Острова навідувалися наші владики, приїжджали отець Олександр із Унівської лаври, отець Йошко з Італії, у нас неодноразово бував відомий краянин Ігор Герета… Не перелічити всіх гостей. У 2013-ому наша родина перебралася у власну збудовану домівку. Почалася війна, на Тернопільщину прибуло багато переселенців. Ми порадилися з церковним комітетом й прийняли у нас родину з Луганська. Війна триває, тож донині мешкають тут. Священники, які жили на проборстві у попереднє століття, вели богоугодне життя, відчувається, що це місце — намолене і благодатне.

Родина переселенців із Луганська.

Переселенці

Оксана Ліхтіна.

У червні 2014-го на проборстві надали прихисток великій родині з Луганська, яка втікали з-під обстрілів. За роки війни вони так і не змогли повернутися додому, бо їхнє місто окуповане росіянами. Оксана Ліхтіна — талановита мисткиня, досі мешкає в Острові з донькою, чоловіком і матір’ю. На проборстві жила і її сестра — громадська активістка Яна Шкуратова — з чоловіком і двома синами. Мешкали з ними й інші їхні родичі та друзі. На проборстві за ці роки загалом прийняли зо три десятки переселенців.

— Часто згадуємо момент зустрічі з отцем Мирославом біля церкви, — каже Оксана Ліхтіна. — У червні 2014-го ми вимушені були покинути рідний дім у Луганську і приїхали до Тернополя. Нас зустріли друзі з «Автомайдану». На три дні ми зупинилися в готелі. Потім познайомилися з отцем Мирославом. Приїжджаємо до Острова, а біля церкви священника обступила гурба малечі. «Стільки діток!» — зраділи ми зустрічі. «Всі мої!» — усміхнувся отець. Це диво, що нас, зовсім чужих, прийняли в Острові. У перші місяці на проборстві жили ми з чоловіком Сергієм, дві наші донечки, моя племінниця Яна з чоловіком та синочками, мій дядько і наш собака. Потім приїхала моя мати — вибиралась з окупації. Мій племінник подався працювати до Києва, там підбирав людей, які утікали від війни і не мали де жити. Приїжджали до Острова. Бувало, що в цій хатині мешкало по 15 осіб! Так, ми прийняли Яну Полухіну з Алчевська, яка нині працює журналісткою на телебаченні в Тернополі, з її матусею. В одній кімнаті ночувало по сім осіб! Було тіснувато, але ми здружилися, стали, як рідні. Згодом до нас приїхала з Луганська моя колишня колега. В її будинок влучив снаряд. Близько року жила в Острові, народила синочка, згодом переїхала в Норвегію. Нині з нами мешкає сім’я з Київщини, яка прибула після масштабного вторгнення. Тут одружилися, народили дитинку. Чимало історій перейшло через це проборство, багато людей знайшли тут тепло і затишок. Будівля — це не тільки цегла, тут є свій дух. Це проборство — ковчег, який прийняв багато людей. Що б не доводилося проходити, в цій хатині знаходимо спокій і розраду, відчуваємо велику любов. Якби запитали, чи ми могли б ще раз пройти те, що довелося через війну, я би сказала, що ні. Але дякуємо Богові за все!

Сучасний вигляд проборства.

Медики

Навпроти проборства мешкає Любов Людкевич, яка добре пам’ятає отця Василя Глуховецького, бачила, як з проборства зробили медпункт.
— Хоча я тоді була дитиною, але пам’ятаю отця Глуховецького, — ділиться спогадами жінка. — Він довго душпастирював в Острові, після переслідувань перебрався до свого родича в Буцнів — отця Куриласа. Мама водила мене на сповідь до отця Василя. Із їмостю вони мали двох синів — Емануїла і Славка. Один навчався в духовній семінарії, а другий оженився із дівчиною з нашого села. Сини священника виїхали до Америки. Отець Василь був патріотом, вчив церковний хор, їздили на виступи. Не зрадив УГКЦ, за це зазнав переслідувань. Змушений був покинути проборство… У цій хаті жили й попередні священники. Моя бабуся Мілька була з 1901-го року народження, то багато розповідала. Моя мама з 13-річного віку співала в церкві. Якось син отця Емануїл одягнув моїй мамі до школи віночок із синьо-жовтими стрічками. Вчитель-поляк обурився. «Чому плачеш, Ганнусю?» — запитав Емануїл. «Насварили…» «Не бійся! Гордися, що ти — українка!» — підтримав. Коли моя мама виходила заміж, то отець Глуховецький дозволив справити гостину на проборстві, бо в нас була маленька хата. «Мільцю, маємо вільну кімнату, то справляйте у нас весілля», — запропонував отець моїй бабусі. Згодилася. Ми дуже добре жили з родиною священника.

Колись подвір’я проборства мало величезну площу, захоплювало нинішні сусідні обійстя. За хатою були великі сади, стодола. Розповідали, що під час переслідувань отець Глуховецький закопав біля проборства фелони й книги. Але де, ніхто не знає. У пізніші роки пробували відшукати, але не знайшли.
Коли проборство забрали у церкви, то на початках там жили російськомовні працівники залізничної колії. Це було наприкінці 1940-их років. Згодом там відкрили медпункт. Першим жив приїжджий лікар Віктор Зубар із дружиною Тосею. Мали двоє дітей — Володимира і Лілю. Після них, наприкінці 50-их, направили до нас лікарку Галину і акушерку Віру з Харкова. Тривалий час вони лікували острівчан. Кімната від дороги була медпунктом, а в кімнаті від городу приймали пологи. Впродовж двох десятиліть у цій хатині місцеві жінки народжували діток. Згодом нам призначили лікаря Друля із Тернополя. Потім у нас працював медик Іван Вільотник. Жив тут до середини 70-их років із дружиною і двома доньками — Лесею і Володимирою. Після них лікарем працював пан Богдан, прізвища не пригадую. А вже згодом прийшло подружжя медиків Лариса і Петро Штогуни, які жили тут до 90-их років. Медпункт тоді перенесли в приміщення старої школи. На проборстві за століття були різні господарі, але тут завжди людно й гамірно, не заростає стежка до цієї хатини. Направду, тут особливе місце.

Отець Мирослав біля могили отця Василя Глуховецького.

Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Цими вихідними народний аматорський хор національно-патріотичної пісні «Заграва» Палацу культури «Березіль» ім. Леся Курбаса відзначив свій 35-річний ювілей благодійним концертом «Герої не вмирають, вони в серцях живуть» ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:09


Ольга Ганношина була нареченою бійця 24-ї окремої механізованої бригади Віталія Малюка...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:49


16 червня на вулиці Текстильнiй у Тернополі сталася аварія з травмованими...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:14


Волонтери ГО “Вплив мрій” із Бережан провели акцію зі збору макулатури, щоб виручити кошти на потреби ЗСУ. Зібрали 2,5 тонни, отримали понад 12 тисяч гривень...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:52


Мешканка Чортківського району довірилася аферисту і перерахувала на його карту понад 34 тисячі гривень...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:31



Теми дня
17 Червня
16 Червня
14 Червня
13 Червня