У минулому столітті попереду йшли танки. Пропаганда була прямою й неприкритою, і набагато легше було зрозуміти, чого домагається ворог. У сучасному світі більшість агресивних дій проти держави і нації мають «гібридний» характер. Пропаганда стала “м’якою”, її прикривають добрими намірами або нейтральними заявами. Війна починається у головах — через насаджування чужих цінностей. Війна починається із фільмів, серіалів, пісень, де принижують та висміюють твій народ, твою державу. Війна починається із зневажливого ставлення публічних осіб до держави, мови, традицій. Війна починається із зневаги до твоєї нації. Таку зневагу ми бачили у радянських та російських фільмах, де українець завжди був “простакуватим дурником”. Таку зневагу ми бачимо у тих, хто хоче представляти Україну на пісенних конкурсах і одночасно не може публічно засудити агресора, котрий воює з Україною. Таку зневагу ми бачили і під час національного конкурсу відбору до «Євробачення», коли окремі фіналісти не можуть відкрито засудити агресію, переконують нас у миролюбності Росії, вважають цілком прийнятною співпрацю з країною-агресором і виправдовують відсутність громадянської позиції своїм “позаполітичним” статусом. Те, що ми побачили, є частиною гібридної війни за розум українців.

Коли Тернопільська міська рада обмежила використання російськомовного культурного продукту на території міста, нас називали “печерними націоналістами” і стверджували, що це “обмежує права”. Але ми почали обмежувати те, що сіє зневагу до українця та його держави. Це пряма протидія культурній окупації інформаційного простору, яка завжди передує воєнній окупації. Чи може бути культура, мистецтво, музика, кіно поза політикою? Для націоналіста відповідь очевидна. Не може. Бо у сучасних умовах захист культурного та інформаційного простору є невід’ємними складовими існування незалежної держави. Чи може українська держава виступати промоутером тих, хто зневажає її традиції, культуру, мову, тих, хто демонструє лояльність до країни-агресора? Чи може вона робити це за гроші платників податків? Для націоналіста, який дбає про розвиток свого народу, ці запитання є риторичними. Оптимально діяти за законами наших пращурів. “Українські гроші — в українські руки, на українську справу!” — говорили фундатори кооперативного руху на початку ХХ століття. Тоді вони будували Україну, не маючи власної держави. Сьогодні ми маємо свою державу і ця держава повинна підтримувати тих, хто поважає Україну та її націю, тих, хто розуміє, що у нас не громадянська війна, а російська агресія, тих, хто готовий більше і тяжче працювати, але не продаватися за “легкий російський рубль”. Тільки тоді, коли буде таке розуміння, ми будемо захищені від окупації інформаційного простору і зменшимо ймовірність воєнної загрози, бо лише та нація, котра шанує своє, має сили боротися і перемагати.

Сергій Надал, міський голова Тернополя