Жінка – це не лише кухня, церква і діти. Сто років тому наші небайдужі краянки почали об’єднуватися в «Союз Українок». Організація пройшла чимало перипетій, двічі була забороненою, а відродилася аж зі здобуттям Україною Незалежності. У неділю, 17 червня, у Тернопільському драмтеатрі на святкову імпрезу з нагоди 28-річчя відродження Тернопільської обласної організації «Союзу Українок» та сторіччя «Союзу Українок» зібралися посестри-союзянки зі всієї України. Під час урочистої Академії були і вітальні слова від очільників міста та області, меценатів і добрих друзів союзянок подружжя Тараса та Ірини Демкур, і святковий концерт. Присутніх привітала голова «Союзу Українок» Ореслава Хомик, подякувавши усім за жертовну працю і тепло згадавши очільниць Тернопільської обласної організації «Союзу Українок» — Марію Крупу, Марію Гром’як, світлої пам’яті Надію Плющ та нинішню очільницю Наталію Постільську. Про історію організації, її завдання та нові виклики «НОВА…» розмовляє із головою «Союзу Українок», львів’янкою Ореславою Хомик та її заступницею Вірою Чайковською-Тарликовою із Володимира-Волинського.

— Пані Ореславо, пані Віро, сторіччя «Союзу Українок» — це добрий привід поговорити не лише про поважний ювілей поважної організації, а й про історичну роль українського жіноцтва у становленні держави та про те, якою є ця роль сьогодні…
Ореслава Хомик: — А чим би була новітня українська історія революцій, воєн, визвольних змагань, підпілля, політичної еміграції та утвердження державності без жінок? Не тільки чиїхось муз, берегинь чи сестер-жалібниць, а й передусім активних учасниць політичних процесів, самостійних, так би мовити, “бойових одиниць” на фронтах боротьби за вільну Україну? Тим більше, що їх, тих фронтів, було, ой, скільки… Серед дівчат та жінок у лавах УПА було багато союзянок, котрі були як зв’язковими, так і воювали нарівні з чоловіками, зрештою, навіть серед усусів — Українських січових стрільців — були жінки, як-от наша славна Олена Степанів, або ж, як її кликали, Степанівна, яка на той час посіла найвище військове звання серед жінок у всьому світі… А як не згадати про політичну діячку, журналістку та письменницю Мілену Рудницьку, котра з 1928 керувала роботою «Союзу Українок», будучи головним ідеологом українського жіночого руху й реалізатором його настанов. За її головування «Союз Українок» став найбільшою жіночою організацією в Європі! Тож союзянки – це Українки з великої літери, зі своєю власною 100-річною історією… Берегині не тільки рідної оселі та краю, а й всього національного здобутку українського народу протягом століття. Маючи за плечима такий неоціненний досвід, а головне — незламний дух патріотизму, вони надихають молоде покоління та запалюють серця юних українок безкорисливою любов’ю та відданим служінням Україні.
Віра Чайковська-Тарликова: — В Україні нині зареєстровано понад сотню жіночих організацій, проте найдіяльнішою, найчисленнішою та найпатріотичнішою є саме «Союз Українок». Він був утворений у 1917 році, коли тодішня організація “Жіноча громада” дістала назву “Союз Українок”. Упродовж наступних років організація структуризувалась і розросталась, а у 1921 році відбувся Установчий з’їзд і був прийнятий Статут. І тому для відзначення сторіччя нашої організації ми обрали 2017-2021 роки. Дуже символічно, що ця дата рік у рік збігається зі сторіччям української революції… До слова, уряд України уже прийняв постанову про відзначення ювілею «Союзу Українок» на державному рівні. Ми ухвалили собі гасло — «Сто добрих справ до сторіччя «Союзу Українок» і нині усю нашу діяльність присвячуємо цьому. Наші осередки діють у всіх областях України, особливо активні вони у прифронтових зонах: Запорізькій, Донецькій, Херсонській областях. Кримський «Союз Українок» нині діє у прикордонних з Кримом регіонах…
— Які завдання і виклики стояли перед «Союзом Українок» сто років тому і які — нині?
Ореслава Хомик: — На жаль, багато проблем «сторічної давнини» актуальні і нині. Це і питання української мови, яка і тоді, і нині, на 27-ому році Незалежності України, змушена доводити своє право бути титульною мовою, і союзянки докладаються до цього, і питання збереження та примноження традицій, найголовніше — боротьба з нашим одвічним московським ворогом… Як і тоді, сто років тому, союзянки допомагають, підтримують і навіть самі воюють проти окупанта. Союзянка благословляє сина чи доньку на фронт воювати… Союзянка одягає камуфляж і їде у зону АТО частувати наших воїнів власноруч наліпленими варениками, підтримати словом. Із головою «Союзу Українок» Устилуга Волинської області пані Ніною Гук у 2015 році ми тиждень їздили лінією фронту. Я щиро дякую цій славній сміливій жінці, а також Вірі Чайковській-Терликовій, Оксані Полек із Володимира-Волинського, Олені Місюрі із Ковеля і всім союзянкам цього краю, які дощенту заповнили два мікроавтобуси смаколиками та необхідними речами для наших захисників. Багато чудових людей щедро відгукуються на потреби війська. Безумовно, найбільшою і першочерговою роботою союзянок усієї України залишається волонтерська діяльність, спрямована на підтримку наших воїнів, учасників АТО, і допомога родинам загиблих героїв. Але статутну діяльність ніхто не скасовував, тож ми проводимо різноманітні конкурси для молоді з метою національно-патріотичного виховання та інші заходи для продовження українських звичаїв і традицій. Скажімо, торік ми із товаришками-союзянками із Запорізького осередку, який очолює Оксана Яценко, долучилися до відновлення оздоблення козацької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що на Хортиці. Меценати придбали для храму іконостас, а ми торік подарували церкві чотири двобічні хоругви, які спеціально були розроблені у Національній академії мистецтв, аби зберегти стиль українського козацького бароко. Єпископ Фотій подякував нам, зауваживши, що коли до храму вносять хоругви, храм починає жити церковним життям. Нині ж наша організація працює над тим, аби подарувати церкві ще й Богородичну плащаницю, оскільки перед Страсним тижнем ми уже подарували Ісусову плащаницю. Це, власне, і є живим прикладом того, як наші споконвічні українські християнські цінності та традиції можна і зберігати, і примножувати…
— За останні роки кардинально змінилася не лише роль жінки в суспільстві, а й спрямованість жіночих рухів загалом: подивімося хоча б на скандально відомі українські Femen…
Ореслава Хомик: — «Союз Українок» уже сто років тримає своє реноме. Не голосними фразами, не епатажними діяннями, а щоденною тихою працею. І це є значно важче, ніж скандалами привертати до себе увагу. Ми — організація, котра за всі роки свого існування не зганьбилася, нічим себе не дискредитувала… І якщо говорити про фемінізм як про надання рівних можливостей, то одними із перших активісток цього руху на Галичині були саме союзянки. Скажімо, Наталя Кобринська боролася з економічною залежністю жінки та виступала за її активне входження до суспільного життя. Для жінок України питання особистого життєвого вибору, емансипації було надзвичайно пов’язане із вибором національним. Для національно свідомих жінок це поєднувалося. А щодо ролі жінки, то пригадаймо, як навіть ще в часи козаччини, коли чоловік ішов воювати, жінка брала на себе відповідальність за усі чотири кути в хаті… Проте саме сім’я – це основа основ. І кожен з членів сім’ї — і чоловік, і жінка — має у ній, як і у житті, свою роль та місію. Тому сім’я повинна зберігатися саме у такому складі — інакше це буде винищення людства…

Віра Чайковська-Тарликова: — Нам часто «закидають» про поважний вік наших союзянок. Але як у столітньої організації може бути по-іншому? Усунути від справ тих, хто з початком незалежної України відроджував «Союз Українок», було б цинізмом і неповагою. Проте нині ми ще й активно працюємо над омолодженням Союзу, ми оновлюємося, до нас приходять молоді, творчі люди. Я пишаюся нашою молоддю: у нас є 30-35-річні аспірантки, пані, котрі уже працюють над докторською. Серед референток «Союзу Українок» — молоді і дуже активні жінки: зокрема, референтка із зв’язків з владою та релігією Ористлава Сидорчук, з чиєї ініціативи був укладений лист до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію православній церкві в Україні… Ми дуже тішимося, що заступницею із наукових питань у нас є кандидат наук, заступниця директора інституту Івана Франка НАН України, пані Алла Швець. Референтка з юридичних питань Оксана Щестюк забезпечує нам юридичні аспекти діяльності. Це все дуже гідна молода зміна. Хто може бути в «Союзі Українок»? Жінка, якій небайдужа Україна, яка живе ідеєю українства. Ми не просто приймаємо до організації, ми просимо рекомендацій, даємо час на роздуми, аби це було виваженим рішенням. За моєї пам’яті ще ніхто не виходив із «Союзу Українок»…
— А чоловіки не ревнують? Не кажуть, що «Союз Українок» варто уже розширити до «Союзу Українок та Українців»?
Ореслава Хомик: — Голова осередку «Союзу Українок» в Косові пані Галина Богдан знайшла документ, де мовиться про те, що чи не дев’яносто років тому до «Союзу Українок» в Косові належали-таки… чоловіки! І тому ми запрошуємо чоловіків – симпатиками чи меценатами, хай долучаються до нас. У нас в «Союзі Українок» є чимало прекрасних, патріотичних родин, де чоловіки настільки переймаються долею організації, так нам допомагають, що ми їх так люблячи і називаємо — «наші союзяки», як-от пана Олега Супруна із Дубно. (Сміється — авт.)
— «Українського цвіту» — по всьому світу… «Союз Українок» діє не лише на теренах України, а й…
Ореслава Хомик: — Майже на усіх континентах світу! Оскільки у 1939 році окупаційна влада заборонила в Україні діяльність «Союзу Українок», до активної роботи взялися союзянки, які виїхали за кордон. Скажімо, «Союз Українок» в Америці у 2015 році відзначив своє 90-річчя, в Австралії недавно відсвяткував 75-річчя. Тому наше нинішнє свято — це ще й свято тих, хто з різних причин та в силу різних обставин був змушений емігрувати за кордон, проте і там зберіг українство. Це свято усіх тих, чиї бабусі та прабабусі творили історію цієї організації. Це свято усіх справжніх Українок!