Що ховається за ширмою «турботи про людей»?

Уряд затвердив нові правила надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення. Формально дане рішення має сприяти покращанню якості послуг, що їх надають комунальні водоканали. Проте в реальності воно основане на голому популізмі. Саме тарифи є в Україні головною темою для політиків. Про них говорять всі. Всі прагнуть їх “знизити”, часто не звертаючи уваги на економічні реалії і українські комунальні реалії зокрема.

Рішення викликало бурхливе обговорення серед фахівців. Зокрема, віце-президент Асоціації «Укрводоканалекологія» Ольга Бабій наголошує, що в діях Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є ознаки злочину, передбаченого ст. 219 Кримінального кодексу України — зумисне доведення до банкрутства великої групи комунальних підприємств. Про те ж говорить президент Асоціації “Теплокомуненерго” Арсентій Блащук, наголошуючи, що все це робиться для одержання надприбутків приватних компаній.

Схема доволі проста. Комунальним підприємствам регулярно підвищують тарифи на електроенергію і газ. Натомість кінцевим споживачам підвищувати тарифи забороняють. Різницю між реальним тарифом і тим, що його платять люди, рекомендують покривати за рахунок місцевого бюджету. Відтак місцева громада змушена постійно шукати кошти для покриття цієї різниці. Інакше в домівках не буде тепла, зупиниться вся робота з реконструкції та утримання тепломереж…

Чи довго так може тривати? — запитання більше ніж риторичне.

Дика приватизація за схемою 90-их

Така політика уряду, за словами виконавчого директора Асоціації міст України Олександра Слобожана, вже коштувала місцевим бюджетам 19 млрд. грн. Якщо ж врахувати потенційні збитки від червневого рішення уряду про встановлення граничних цін на тепло і гарячу воду, то додадуться ще близько 7 млрд. грн.  Тобто місцеві громади на погашенні тарифної різниці вже втратили близько 26 млрд. грн.

З кожним місяцем проблема ускладнюється по наростаючій. При цьому місцеві громади змушені діяти в умовах обмежених бюджетних ресурсів. Протягом останніх двох років, крім “комунальної різниці”, Тернополю доводилося кілька разів виділяти кошти на виплату зарплат освітянам і медикам. Заборгованість виникала через регулярне недотримання урядом зобов’язань щодо перерахування освітньої та медичної субвенцій до місцевого бюджету. Міська рада змушена була це робити, бо неможливо закрити лікарні, залишитися без садочків і шкіл.

Така “економічна політика” може бути вигідною лише олігархам, власникам приватних енергетичних компаній. Доведене до банкрутства комунальне підприємство купить тільки монополіст, якому належить енергетична компанія, що постачає електрику і газ. При цьому олігарх навряд чи вкладатиме великі гроші в модернізацію, як це робить місто.

Простий приклад. У Тернополі з подачі міського голови Сергія Надала розпочато реалізацію масштабного проєкту із забезпечення цілодобової подачі гарячої води на всій території міста, покращання якості теплопостачання та зниження вартості витрат як для мешканців, так і для місцевого бюджету. Місто переходить від чотирьохтрубної системи опалення до двотрубної системи, а старі і зношені тепломережі замінюють на ізольовані, зроблені за сучасними технологіями, термін експлуатації яких близько 50-ти років. Вартість таких робіт складає понад 1,7 млн. євро, і на даний час це найбільший обсяг інвестицій, що надійшли в галузь теплопостачання у місті за останніх 60 років.

За рахунок оновлення обладнання споживання електроенергії скоротилося на 15 %, а газу — на 17 %. Такі роботи вимагають величезних зусиль із залучення коштів міжнародних інституцій, зокрема ЄБРР та Світового банку. Кожен міжнародний донор дивиться, чи міська громада зможе повернути отримані кредити. Будь-які популістичні рішення і грубе втручання політики у господарку ставлять під загрозу усі кредитні програми. Інвестор ніколи не вкладатиме гроші у завідомо збиткові підприємства. А олігарх, який має монополію, буде лише викручувати руки як громаді загалом, так і пересічному тернополянину.

Усе йде до того, що комунальні водоканали приватизовуватимуть приблизно так само, як українську промисловість у 90-их. Коли кілька сімей заволоділи всім промисловим потенціалом країни. Саме завдяки тій “прихватизації” ми сьогодні маємо олігархічні монополії в енергетичному секторі.

Крайнім робитимуть місцеве самоврядування

Вже очевидно, що у цій ситуації крайнім робитимуть місцеве самоврядування. На нього спробують перемкнути невдоволення людей за всі комунальні негаразди. Для цього підключать потужний медіаресурс олігархічних ЗМІ. Знайдуть для цього і відповідні законодавчі підстави. Адже місцеве самоврядування не має права приймати економічно необгрунтовані рішення. Якщо ми хочемо європейської України, то маємо підтримувати свою громаду. Захищати її тоді, коли її намагаються знищити економічно задля здобутку політичних симпатій.

Варто пам’ятати: є лише один метод боротьби з кусючими тарифами — це енергоефективність і модернізація. Цим шляхом пройшли наші сусіди Польща і Прибалтика. Цим шляхом сьогодні йде і наша Тернопільська громада, але, як бачимо, «нагорі» є сили, які хочуть збити нас на манівці і зробити заручниками ситуації.

Артем Міщенко