Пригадую, в березні 1972 року київське “Динамо” зустрічалося з ростовським СКА в матчі за Кубок СРСР.  Його долю на користь ростовчан вирішив нереалізований пенальті. “Якийсь білявий пацан попав у штангу”, — розповів мені наступного дня мій однокласник. А коли я запитав прізвище “пацана”, то він лише знизав плечима, мовляв, не пам’ятаю…

Того ж року цей “пацан” став найкращим бомбардиром чемпіонату Союзу.

Наступні три роки його визнавали найкращим футболістом СРСР.

У 1975 р. він здобув “Золотий м’яч” найкращого футболіста Європи.  Не в останню чергу — завдяки тому, що у матчі за Суперкубок з”Баварією” у Мюнхені пошив у дурні весь зірковий захист мюнхенців на чолі з уславленим Беккенбауером. А у грі-відповіді у Києві забив ще два переконливі гвіздки у домовину суперкубкових мрій німців. Ім’я його тоді гриміло  і з пошаною на різні лади (Бльохін, Блокін) вимовлялося всім футбольним світом. І вся країна повнилася плітками навколо зразково-показового “зіркового” подоружжя Блохін-Дерюгіна і висловлювала здогадки, хто за цим стоїть: Щербицький чи хтось інший…

Швидкий, як блискавка, технічний, постійно націлений на ворота — він був справжньою карою для захисту і голкіперів суперників. Його прагнули бачити у своєму складі та ж “Баварія”, “Реал” та інші європейські гранди, але в ті часи уявити подібний трансфер було просто неможливо. Отож закінчував він кар’єру гравця в заштатному австрійському «Форвертсі»…

Потім була тренерська робота в Греції,  пам’ятні матчі з нагоди 40-річного і 45-річного ювілеїв.

А ще по тім — дивовижна політична діяльність у “Громаді”, КПУ і СДПУ (о).  Періодично він навіть з’являвся у Верховній Раді, хоча важко було сказати, в якій ролі — швидше за все як типовий “весільний генерал”.  Пригадую, як він разом з одіозним уже тоді Павлом Лазаренком  приїжджав до Тернополя і бідкався стосовно своєї незатребуваності як фахівця в Україні.

Вона, врешті-решт, покликала його і довірила керувати своєю збірною у кваліфікації до ЧС’2006. На її початку він, як здалося багатьом, дуже претензійно заявив, що Україна вийде на світовий форум з першого місця у своїй групі.  Сказати таке за наявності серед суперників переможця Євро’2004 Греції, а також Данії та Туреччини вимагало сміливості, що межувала із надмірною самовпевненістю. І таки досяг свого. А на самому Мундіалі в Німеччині не без допомоги фортуни, яка дарувала у груповому турнірі далеко не топові Туніс та Саудівську Аравію, його команда дісталася чвертьфіналу — небачене доти і ніким не перевершене опісля досягнення українського футболу. З позиції нинішнього дня видається: якби тоді він завершив свою кар’єру тренера, то уникнув би багатьох неприємних моментів, які спіткали його в подальшому. А далі  був далеко не блискучий виступ збірної на домашньому Євро’2012.   Далі були серйозні проблеми зі здоров’ям. Далі був просто провальний період роботи у рідному “Динамо”, який завершився аж 4-им місцем у національному чемпіонаті та зовсім не почесною відставкою. А ще пригадуються постійні суперечки на прес-конференціях із журналістами, які часом переходили у неприємну гризню… Він наче заповзявся підтверджувати давню думку: статус блискучого гравця зовсім не гарантує такої ж блискучої тренерської кар’єри.  Все це речі, які і йому, і його численним шанувальникам хотілося б забути.

Днями уславлений в минулому форвард на прізвисько “Блоха”, а точніше — Олег Володимирович Блохін відзначить своє 65-річчя. У цьому трішки обважнілому, із суворим і нерідко невдоволеним виразом обличчя чоловікові не дуже легко впізнати того світловолосого юнака, який 40 років тому зачаровував  футбольний світ своєю грою. Але в тих, хто добре пам’ятає його на полі, виникає відчуття: дай йому в ноги м’яч — і він розпочне свій знаменитий стрімкий рейд до воріт  суперника в оточенні охоплених панікою захисників.  І коли на його вшануванні Тамара Гвердцителі заспівала спеціально присвячену йому “Віват, король, віват!”  і весь зал не міг стримати сліз, усім стало зрозуміло, ким є для всіх нас людина на ім’я Олег Блохін.  Як співає Дмитро Гордон: “На Блохина, на Блохина ходила когда-то большая страна”.  А ще пам’ятний один фрагмент з репортажу незабутнього Миколи Озерова — тієї пори, коли над ним уже почали владарювати старечі маразми: “Блохин бьет и попадает в штангу… Нет, мяч летит мимо ворот…  К тому же, это был не Блохин…”