31-річний Сергій Франів із села Стінка уночі збив на смерть 19-річного Романа Борчука із села Порохова. Покалічивши хлопця, він врізався в електроопору, після чого залишив автомобіль разом із двома пасажирами і утік з місця пригоди. Медики швидкої доправили потерпілого юнака до лікарні, у нього діагностували переломи, відкриту черепно-мозкову травму, він перебував у церебральній комі. Врятувати Романа, на жаль, не вдалося — за якийсь час помер у реанімації. Хлопець був другокурсником Тернопільського національного технічного університету, захоплювався футболом.
Наступного дня після ДТП водій прийшов до поліції і зізнався у вчиненому. Проте вже під час обрання міри запобіжного заходу почав заперечувати свою вину, хотів вийти з-за ґрат. Оскаржив ухвалу про запобіжний захід у Тернопільському апеляційному суді. На засідання підтримати батька загиблого, пана Ігоря, приїжджало майже все село. Згодом односельці були присутні на усіх судових засіданнях у Бучацькому районному суді.

14 вересня 2018-го Бучацький районний суд виніс вирок обвинувачуваному Франіву: 7 років за ґратами. 6 грудня того ж року колегія Тернопільського апеляційного суду відхилила апеляційні скарги обвинувачуваного, а вирок суду першої інстанції залишила без змін. А 29 жовтня 2019-го Верховний Суд виніс постанову — залишити вирок Бучацького районного суду і ухвалу Тернопільського апеляційного без змін. Початок строку відбування покарання Франіву рахували з моменту його затримання — 10 жовтня 2017-го. Суд зобов’язав підсудного сплатити потерпілій родині 300 тисяч гривень моральної компенсації.

Нещодавно стало відомо, що Сергій Франів уже вдома — його нібито відпустили на поруки. Мешканці Бучаччини неодноразово бачили його в райцентрі. Наскільки відомо, його взяв під своє зобов’язання Бучацький комбінат комунальних підприємств. Розповідають, що він працює на підприємстві — укладає бруківку. Журналісти зателефонували у приймальню комбінату, але застати керівника не вдалося, його мобільний номер не дають. «Чи працює у вас Франів?» — поцікавилась журналістка у працівників комбінату. «Є такий…» — єдине, що відповіли.

НОВА…» поспілкувалася і з батьком загиблого хлопця.
— Нас не повідомляли, що Франіва відпустили з в’язниці, але знаю про це від людей, — зітхає пан Ігор. — Особисто я не бачив його і не хочу бачити. Кажуть, він навіть їздить на автівці, хоча суд заборонив йому сідати за кермо. За гроші все можна… Такі у нас недолугі закони, потерпілі нічого не можуть вдіяти. Франів відсидів більше року в СІЗО і півтора року у тюрмі — ось і все покарання. Суди неупереджено розглянули справу завдяки розголосу, увазі громадськості, винесли справедливий вирок. Три судові інстанції підтримали міру покарання — 7 років тюрми, але… Франів знайшов вихід, як не сидіти за ґратами. Не знаю, на яких умовах його випустили, куди підприємство перераховує його зарплату. До речі, водій досі не відшкодував нам жодної копійки моральної компенсації. Нам не потрібні його гроші, але я казав, що перерахую їх на дитячий будинок. Якщо суд призначив, то мав би виконати. Франів так і не поніс належного покарання, не покаявся, не проявив ні краплі людяності. Більше того, мені та людям, які мене підтримували у судах, погрожували в соцмережах із профілю з прізвищем засудженого. Не можу стверджувати, що це робив він, але існувала реальна небезпека. Я звертався із заявою до поліції, проте зловмисника так ніхто й не шукав. Водій нині живе повноцінно, все йому легко зійшло з рук. А мого єдиного сина вже нема три роки і не буде…