На околиці села Ліски Збаразької громади, що за 15 кілометрів від Тернополя, уже десятий рік працює тепличне господарство. Огірковий бізнес — сімейна справа Оксани та Олександра Колесників. Подружжя починало «з нуля»: на порожній ділянці побудували теплиці, налагодили процес вирощування овочів, пробилися на ринку, завоювали довіру покупців. Але не так просто продати огірки за вигідною ціною, адже з-за кордону привозять тонни дешевих овочів. Огірки із теплих заморських країн значно дешевші, бо на їх вирощування не витрачено ресурсів для обігріву рослин, натомість в Україні 70-80% собівартості такої продукції — це енергоносії. Власники тепличного господарства в Лісках розповіли «НОВІЙ…» про реалії огіркового бізнесу.

Теплиця на гідропоніці — це агролабораторія
З центральної дороги видно напівкруглі теплиці, на брамі — аркуш паперу з номером телефону пані Оксани. Територію охороняють дві собаки. «Заходьте!» — радо запрошує працівник господарства Іван Бойцун. З будинку виходить подружжя Колесників і пропонує оглянути теплиці.
— Уже 13 років вирощуємо огірки, у Лісках — десять. Раніше моя дружина зі своєю подругою орендували теплиці в Романовому Селі, а потім ми вирішили будувати своє господарство, — розповідає Олександр. — Перед тим Оксана працювала у банківській сфері, я — в деревообробній промисловості. Мешкали ми у Тернополі, міркували, яку б цікаву прибуткову справу розпочати, і якось задумались про огірки (усміхається, — авт.). Коли нас попросили з Романового Села, я купив ділянку в Лісках у кредит, два роки тому виплатив позику. Щоб звести теплиці, теж довелося брати кредити, бо конструкції дороговартісні. Щоб на одному гектарі поставити теплиці, треба мільйон євро. Ми наразі вирощуємо овочі на 25 сотках.

— Спершу думали побудувати тут готель або заклад харчування, але не зрадили теплицям, — усміхається Оксана. — У 2011-ому почали зводити першу теплицю, яку замовили у Польщі, та потужну котельню. Вирощуємо овочі не на ґрунті, а на гідропоніці. Повністю контролюємо рослини: ріст, формування, листкову масу, налив. Даємо все необхідне в певну пору. Це своєрідна агролабораторія! Маємо трьох найманих працівників, платимо податки. Вирощуємо продукцію протягом усього року в два цикли. У грудні засіваємо овочі, а вже в лютому збираємо перший урожай огірків, у середині березня — помідорів, згодом — перцю. Перший сезон триває до середини червня, коли у людей з’являються огірки на городі. Потім усе прибираємо, дезінфікуємо у бахілах, щоб була ідеальна чистота. Робимо собі маленькі канікули — їдемо на море. А в липні знову сіємо огірки і наприкінці серпня вже маємо врожай. Збираємо овочі до листопада. У грудні знову починаємо новий сезон.
Боротьба зі шкідниками за допомогою… шкідників
На Тернопільщині є шість приватних тепличних господарств, які вирощують овочі. З огірково-помідорових Борщівського і Заліщицького країв господарі теж везуть чимало овочів на ринок, але в них все ж значно менші масштаби. Колесники вирощують огірки, помідори, баклажани, перець і навіть кавуни!

— У більшості господарств скляні теплиці, у нас — плівкові, — продовжує Олександр. — Поміж два шари плівки накачуємо компресором повітря — ця «подушка» витримує вітри, добре зберігає тепло всередині. У перший рік ураган зірвав віконця у наших теплицях, пропав увесь урожай. На той час у нас ще не було метеостанції. Тепер усе автоматизовано: залежно від погоди, вологості, вітру, віконця самі відчиняються або зачиняються. У теплицях створений свій мікроклімат, від погоди на вулиці не особливо залежимо, головне, щоб було чим опалювати. Маємо свою свердловину, облаштували зрошувальну систему. У підвалі є утеплена цистерна на 70 кубів води, котел нагріває її, а потім розподіляє по усіх теплицях. Розсаду вирощуємо самотужки, але буває, що купуємо на комбінатах.

— Застосовуємо біометод — не обробляємо рослини жодними хімічними препаратами, — зазначає Оксана. — Зі шкідниками боремося за допомогою інших шкідників. Закуповуємо хижих комах і запускаємо в теплицю, вони пожирають інших. У перші два роки ми кропили рослини хімією, але побачили, що шкідники стають резистентні до препаратів, треба використовувати щоразу більше, тому перейшли на біометод. Хоча це більш затратний спосіб захисту, адже одна банка комах вартує тисячу гривень, але ми впевнені у безпеці продукції. Їздимо на конференції, семінари, освоюємо новинки. Якось я мала змогу побувати на турецькій фірмі «Yuksel Seeds», яка є потужним виробником насіння. У Туреччині дуже багато теплиць. У тепличного господарства в Україні, на жаль, низька рентабельність — 10-15%. Нема державних дотацій, нема програм на будівництво. Щоб звести теплицю, потрібні чималі капіталовкладення, дехто із наших друзів шукає іноземних інвесторів, бо самим важко зібрати такі кошти. Ми з чоловіком хотіли би збудувати ще кілька теплиць, бо споживачі готові купувати нашу продукцію, яка не проходить обробки, не містить шкідливого парафіну, як закордонна, не переносить далеку дорогу в літаках. Сьогодні ми зриваємо овочі в теплицях і покупці відразу можуть їх придбати. Маємо невеличкий кіоск на території господарства, а основну частину товару здаємо на гуртові ринки. Для мешканців села Ліски пропонуємо 10% знижку на огірки.
Тепличні господарства придушує державна політика
У Колесників підростає син Максим, привчають його до праці на господарстві, але вважають, що він сам має обирати свій шлях у житті.
— Коли ми приїхали в Ліски, тут була заросла ділянка, паслися корови, — згадує Оксана. — Ризикнули і почали все «з нуля», наразі помалу справляємось. Наші працівники з нами щоденно, тож ми вже, як одна сім’я. Мені подобається вирощувати овочі, в мене все росте! Без любові до праці нереально це тягнути. У тепличному господарстві багато проблем, труднощів, треба переборювати себе й іти далі. Коли огірки маленькі — радію, говорю до них (сміється, — авт.). Люблю природу! Бачу результат своєї праці. Розумію, що за такими господарствами — майбутнє.
Нашому синові Максимові — 16 років. Він навчається в школі в Тернополі, щодня добирається з Лісків. Цьогоріч закінчує заняття в хоровій школі «Зоринка». Ми з чоловіком не наполягаємо, щоб він у майбутньому займався з нами тепличним господарством. Діти мають обирати свій шлях самі. На даний момент його завдання — вчитися. Син часто гостює у моєї мами в Смиківцях. Торік від коронавірусу помер мій тато. Батьки завжди підтримували наші починання, хоча розуміли, що праця біля землі важка.
Кожен ранок подружжя починає з обходу теплиць, формування ціни на овочі, далі — прийом замовлень, збір урожаю, догляд за рослинами — так до ночі.
— До 10-ої години формуємо ціну, потім п’ємо з працівниками каву і збираємо овочі. Але, щоб дійти до збору врожаю, треба два місяці доглядати за рослинами, — каже господиня теплиці. — Реалізуємо овочі на гуртових ринках у Тернополі, Рівному, приїжджають гуртовики й з інших регіонів. Висока ціна — важко продати, низька — невигідно. Якщо здаємо огірки, скажімо, по 10 грн./кг на гурт, то вроздріб перепродують по 25 грн./кг.
— Високу ціну не можемо ставити, змушені демпінгувати, — констатує Олександр. — Співпрацюємо з оптовиками, які нам допомагають продавати овочі. Даємо їм заробити взимку, а вони нам — влітку, коли багато продукції. Невеликі тепличні господарства придушує державна політика. Дозволяють привозити дешеві, хоча й несмачні овочі з Туреччини та Єгипту. Занесе хтось чемодан грошей у Кабмін — відкривають експорт без мита. Овочі з-за кордону дешеві, бо там не затрачають ресурси на обігрів, там, навпаки, затінюють рослини. А у нас 70-80% собівартості продукції — це енергоносії.
Взимку щодня спалюємо вантажівку дров. А ще зі Східної України багато овочів надходять на наш ринок, до війни вони відправляли до Росії.
— Доглядаю наші огірочки, можу їх відрізнити на смак і на вигляд від інших виробників. Смак огірка передусім залежить від якості води, — пояснює Оксана. — З однієї рослини за сезон збираємо 15 кг огірків. Щоб бізнес приносив прибуток, потрібно хоча б на гектарі землі теплиць. У нас наразі невеликий масштаб, але віримо, що ще розбудуємось (усміхається, — авт.). Огірки завжди смакували і будуть смакувати, особливо з рідної землі!