Вівторок, 23 жовтня 2018
• Скандали з чоловіковими коханками її не хвилюють • Юлія Тимошенко наполягає на ухваленні трьох мораторіїв: на підвищення тарифів, приватизацію ГТС та продаж землі • Зупинити підвищення тарифів: «Батьківщина» вимагає позачергового засідання ВРУ (заява партії) • Всі кажуть: “Вам так добре!” але ніхто не хоче тут жити, бо тре робити • У Тернополі знову з’явиться новий парк • Дружина легендарного тернопільського диктора про кохання свого життя • Олег Тягнибок: «Свобода» закликає підтримати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом на посаду Президента України від націоналістів» • Роман Безсмертний: «Якщо на засідання Кабміну не прийде глава МВС або міністр оборони, то ніхто цього навіть не помітить» • Відома українська акторка загинула у ДТП • Через необережність інструктора втратила зір • Степан Барна: «Тернопільщина здатна формувати майбутню еліту Збройних сил України» • На Тернопільщині – день жалоби через трагедію в окупованому Криму • У Львові і Києві підвищують вартість проїзду в транспорті • У Тернополі відкрили першу соціально-спортивну школу Фонду «Реал Мадрид» в Україні • Про Томос і «московських демонів» • Учаснику АТО з Лановеччини виділили землю, якої… нема • А Заставному все мало… • «Позивний «Бандерас»: тернополяни у кадрі й поза ним • Через перекриття дороги «газовими активістами» потерпіла молода працівниця патрульної поліції • Тернопільські перевізники хочуть підняти вартість проїзду
Андрій Сенченко: «Наша стратегія — летальна юридична зброя проти Росії»

Опубліковано: 30 Червня о 14:00 25


Уродженець Сімферополя Андрій Сенченко був тричі обраний депутатом українського парламенту від Блоку Тимошенко, був комендантом Жовтневого палацу під час Революції Гідності 2014 року.


Єдиний опозиційний депутат, котрий відмовився підписувати “мирову” з Януковичем після масового розстрілу протестувальників у центрі Києва 21 лютого 2014 року. З ініціативи Сенченка почалася водна блокада Криму відразу після його анексії.

Тепер Андрій Сенченко жодних державних посад не займає — очолює громадську  правозахисну організацію “Сила права“. Ця організація допомагає потерпілим від російської агресії. За позовом однієї з таких потерпілих суд заборонив органам влади погашати «тіло» і відсотки російського кредиту на суму 3 млрд. доларів США, що відомий як «Кредит Януковичу».

Сьогодні Андрій Сенченко — гість «НОВОЇ…»

— Чому Ви зайнялись судовими позовами проти Росії?

— Ідея прийшла, коли я очолював у Верховній Раді комісію з розслідування Іловайської трагедії, стикався з сім’ями загиблих, з пораненими і покаліченими вояками. І,
безумовно, виникали запитання. Українська держава за наш з вами, платників податків, рахунок надає допомогу потерпілим. Але це допомога. А хто буде відшкодовувати збитки, завдані  агресором українським громадянам? Це питання залишалося без відповіді. Тоді я зібрав команду юристів, до якої увійшли різні спеціалісти: колишні судді, практикуючі юристи, адвокати, колишні працівники МЗС. Разом ми розробили правову технологію, яка дозволяє судитися з державою-агресором. Для нашої команди це війна. Війна на юридичному фронті. Юридична боротьба з агресором, спрямована на отримання компенсації завданих збитків, повинна вестися за кількома напрямками. Це — компенсація збитків, завданих державі внаслідок зруйнованої інфраструктури, незаконної анексії території, незаконного використання природних ресурсів на окупованій території, захоплення нашого флоту в Криму і т.п. Другий напрямок — збитки, завдані українському бізнесу. І третій — це збитки, завдані українським громадянам.

Держава уже три роки імітує зусилля щодо юридичної боротьби з агресором. Яскравим прикладом такої імітації є державне об’єднання “Чорноморнафтогаз”, перереєстроване після окупації Криму в Києві. Ця структура, замість штабу з юридичної боротьби за майно держкомпанії, наш газ і наші родовища, перетворилася в тепле місце для працевлаштування наближених до колишнього прем’єра Яценюка.

Потім уряд змінився, а жодних зусиль, як і раніше, нема. Нема не тільки позовів до агресора, а й навіть документально підтвердженого розрахунку збитків, завданих Україні збройною агресією Росії і окупацією наших територій. Що стосується втрат бізнесу, то він теж покинутий державою напризволяще. Дорожна карта не розроблена, отримати від держави професійні консультації неможливо. Потерпілими ж громадянами, крім нашого руху «Сила права», не займається ніхто.

— Може, нема ефективних механізмів задоволення таких претензій?

— Є відомий приклад воєнного конфлікту між Іраком і Кувейтом. Лише дві доби тривали воєнні дії. Після цього було сім місяців окупації. Кувейт, порівняно з Україною, це просто точка на карті. Однак загальна сума претензій Кувейту до Іраку склала 462 млрд. доларів. На осінь минулого року було розглянуто і визнано претензій більш ніж на 142 млрд. доларів. Щодо решти суми робота триває. Понад
40 млрд. уже виплачено.

Кувейт вчасно потурбувався про це. Вони обгрунтували позови і подали їх в інтересах потерпілої держави, потерпілого бізнесу і потерпілих громадян. У нас же щодо держави нема нічого, щодо бізнесу є окремі дуже затратні ініціативи. З громадянами працюємо тільки ми.

— Держава, можливо, усе ще документує?

— Ще Арсеній Петрович говорив, що за збитки, завдані в Криму, подамо позов на трильйон гривень. Я дізнавався в його оточення, чому на трильйон. Кажуть, цифра гарна. Тривалий час просто імітували зусилля, реальна робота почалась тільки рік тому, коли новим уповноваженим щодо роботи з Європейським судом з прав людини став Іван Ліщина. Ось він почав цим реально займатися.

— Є ходовий штамп, що треба судитися в міжнародних судах. Це реально?

— У нас понад 10 тисяч загиблих військових і цивільних. Якщо ці 10 тисяч сімей звернуться до ЄСПЛ з позовом проти Російської Федерації, то Європейський суд буде не в змозі не те, що розглянути ці позови, а й навіть встановити, чи насправді ці люди загинули в результаті російської агресії, чи ні. А може, там ДТП чи просто природна смерть? Тому це не інструмент для задоволення справедливих претензій мільйонів потерпілих.

— Який шлях пропонуєте ви?

— Ми шукали технологію, яка дозволила б кожному потерпілому звернутися до суду. Коли я кажу кожному, то маю на увазі такі категорії:

– сім’ї загиблих військових і цивільних;
– поранених і покалічених військових і цивільних;
– військовослужбовців, котрі побували в полоні;
– цивільних осіб, незаконно позбавлених волі, яких катували;
– громадян, які втратили власне майно і вимушених переселенців.

Загалом таких людей на вільній території країни близько двох мільйонів. І ще приблизно стільки ж — на окупованих територіях. Наша правова стратегія розбита на два етапи. Перший — це встановлення юридичного факту того, що конкретна людина, тобто конкретний позивач, постраждав у результаті російської збройної агресії і окупації частини території нашої держави. На цьому етапі не подають майнових претензій до Росії і не виникає спорів про право. Далі, після проведення розрахунків збитків, ми звертаємося з позовною заявою про стягнення суми збитків із держави-
агресора. Для чого ми розбили технологію на два этапи? По-перше, якби ми відразу подавали позов проти Російської Федерації, то жодного рішення не було б. І так доводиться стикатися з жорстким спротивом судової системи і абсолютним небажанням багатьох суддів розглядати такого роду заяви. Крім того, звартаючись із заявою на встановлення юридичного факту, ми маємо кілька цілей. Перша — допомогти людині зафіксувати судовим рішенням юридичний факт. Друга — легалізувати в судових рішеннях докази російської агресії, окупації, т. зв. ефективного контролю агресора над частиною території Донбасу. Факти, зафіксовані в рішеннях українських судів, можуть бути використані далі державою як докази, наприклад, у суді ООН. Ці рішення будуть важливі для позовів держави Україна проти Росії як агресора і для майбутнього, я в цьому впевнений, суду над воєнними злочинцями, які штовхнули Росію на збройну агресію проти України.

— Наскільки правочинні рішення українських судів стосовно Росії?

— Нам зі старту треба було знайти відповіді на кілька нових для нашої судової системи питань. Наскільки правочинні українські суди розглядати такого роду заяви, коли відповідачем є інша держава? Виникає питання судового імунітету держави. І ми дуже серйозно вивчили це питання. До Другої світової війни 100% держав виходили із концепції абсолютного імунітету держави. Тобто одна країна не мала права на своїй території судити другу. Але після Другої світової поступово почала формуватися нова концепція — функціонального імунітету держави, яка загалом склалася десь у 1960-их роках. У рамках цієї концепції є два важливі принципи. У першому йдеться про те, що якщо одна держава у своїх діях стосовно іншої держави вийшла за межі суверенних повноважень, то вона втрачає судовий імунітет в судах цієї іншої держави. Ведення війни і захоплення чужої території — це очевидний вихід за межі суверенних повноважень. Другий принцип звучить так: якщо в результаті дій однієї держави, вчинених на території іншої, загинули громадяни цієї другої держави або їх здоров’ю чи власному майну завдана шкода, то винна сторона не має судового імунітету в судах держави, громадяни якої постраждали. Були дві спроби врегулювати ці норми на міжнародному рівні, але, на жаль, безуспішні.

Країни британської гілки права пішли в цьому питанні нетрадиційним для себе шляхом — шляхом прийняття законів. Хоча там прецедентне право. Ми ж від такої ідеї відмовились, тому що виникала б проблема зворотної сили закону, і пішли шляхом, яким пішла континентальна Європа або країни т. зв. романо-германської гілки права. Хоча загалом для цих країн характерне врегулювання відносин законами, у питанні судового імунітету держави вони пішли шляхом формування судової практики. І ми обрали такий же шлях. Треба було разібратися і довести судовій системі, що ми праві. І ми змогли це довести і на рівні судів першої інстанції, і другої, і на рівні вищого спеціалізованого суду, який уже не раз розглядав наші касаційні скарги і приймав щодо них позитивні рішення. Ми змогли сформувати в країні судову практику, засновану на концепції функціонального імунітету держави.

— Чи знає Російська Федерація про ці суди і чи бере в них участь?

— Одним із стартових завдань було правильно повідомити Російську Федерацію. Це не прохідне питання. Річ у тім, що багато судів намагалися спрямувати нас в колію, окреслену Мінською конвенцією про міжнародну правову допомогу в рамках СНД. Але ми змогли довести судам, що, по-перше, ми не потребуємо правової допомоги з боку держави-агресора, що само по собі було б абсурдно. Друге: у нас нема необхідності вручати судові документи на території іншої держави якійсь фізичній чи юридичній особі. Нам треба вручити ці документи безпосередньо цій іншій державі. І тому ми, опираючись на Віденську конвенцію про дипломатичні відносини і на Положення про Посольство Російської Федерації, довели, що суд має право подавати всі документи на адресу російського посольства. І це буде коректним механізмом повідомлення. У нас не було жодного засідання суду без підтвердження, що Російська Федерація своєчасно повідомлена і що отримала всі документи. Якщо такого підтвердження не надходило, то засідання переносилося, і посольство повідомляли повторно. Російська Федерація поки що не бере участі в процесах і не користується своїм правом на апеляцію. Але як тільки зайдуть в процес, вони визнають юрисдикцію українських судів з цих питань. У них поки що є якісь ілюзії. Але це минеться. І тоді вони будуть чинити жорсткий опір.

— І скільки сьогодні таких рішень?

— Рішень, що встановлюють юридичний факт, уже понад сотню. Вони отримані в судах 17-ти областей України. Це вже можна вважати сформованою практикою.

— Добре, факти, що мають юридичне значення, встановлені. Що далі? Який вигляд має вся процедура для конкретної  людини?

— Спочатку ми допомагаємо потерпілому підготувати заяву до суду на встановлення факту і разом з ним добиваємося справедливого рішення. При цьому в Російської Федерації є можливість подання апеляції. Після набуття тим рішенням сили робимо розрахунок шкоди. Оскільки йдеться не про соціальну допомогу за рахунок українського бюджету і платників податків, а про компенсацію шкоди за рахунок держави-
агресора, ми опираємося не тільки на законодавчу і нормативну базу нашої держави, а й на практику Європейського суду з прав людини, а також на світову практику.

— Ви в рішенні фіксуєте суми не тільки в гривнях, в й в інвалюті?

— Так, на момент подання позову. Фіксуємо в євро, оскільки опираємося на практику Європейського суду з прав людини. І тому, що відповідачем є інша держава. У нас чітко вироблена методика розрахунку шкоди для вимушених переселенців, громадян, які втратили власне майно і сімей загиблих. Найважча категорія — це поранені. Тому, що кожне поранення абсолютно індивідуальне. На даний час наша команда працює над методикою розрахунку матеріальної і моральної шкоди, пов’язаної з пораненнями і травмами, спричиненими російською збройною агресією цивільним особам і військовослужбовцям. Ми розробляємо достатньо логічний механізм, який опирається не тільки на існуючу в країні, а й на світову практику.

— Які саме цифри фігурують у позовах?

— У нас, наприклад, є цілий ряд рішень по Хмельницькій області  стосовно сім’ї загиблого майора Ярослава Костишина. У нього залишились вдова і дві дівчинки-близнючки, яким було по 9 років на момент загибелі батька, і мама-пенсіонерка. Вдова з дітьми живе в Хмельницькій області, а мама в Івано-Франківську. Отримавши одне рішення, що встановлює юридичний факт загибелі майора Костишина внаслідок збройної російської агресії, ми потім провели розрахунок шкоди для його рідних. У суді Хмельницької області ми отримали рішення в інтересах вдови і дітей на 190 тис. євро. І потім окремо, опираючись на те ж перше рішення, ми звернулися до Івано-Франківського суду і відсудили 60 тис. євро для мами-пенсіонерки. Скільки таких рішень уже набули законної сили і нині на стадії стягнення? Три. Але що гальмує цей процес? Якщо встановлення юридичного факту стримувалось небажанням багатьох судів, побоюванням розглядати такого роду заяви, то позовні заяви про стягнення шкоди стримуються нормами закону про судовий збір. І у нас абсурдна ситуація, коли вимушений переселенець в суді проти держави-агресора змушений сплачувати судовий збір. З моральної складової нічого не беруть, а з матеріальної складової беруть певні проценти. І навіть при незначній шкоді позивач виходить на максимальну суму 8000 гривень. Ну, який вимушений переселенець, скажіть, може заплатити 8000 гривень? На пілотні процеси ми просто самі платили, вскладчину. Але щоб такі позови йшли масово, треба скасувати судовий збір для потерпілих від агресії. Ми підготували відповідний законопроект. Він зареєстрований у Раді під номером 5183 ще торік у вересні, але у наших законодавців досі не знайшлося часу його розглянути.

— Ідеться про мільйони заяв. Ваша організація зможе організувати такий потік позовів?

— Коли ми почали цим займатися, то не ставили завдання отримати 10-20 чи 100 яскравих рішень, попіаритися на них і все. Ми створили ефективний юридичний інструмент і структуру, здатну допомогти кожному потерпілому від російської агресії. Наша допомога абсолютно безкоштовна. Ми не беремо нічого ні на старті, ні в процесі, ні в процентах від відсудженого. Все абсолютно безкоштовно для всіх категорій потерпілих. Побудовано це таким чином. Є головна структура, що складається із шести підрозділів і 23 юридичних приймалень по країні. Нині понад 200 осіб працюють в головному і регіональних офісах. Вся система нашої роботи побудована так, що в електронній базі даних фіксуються всі дії і всі документи. Це дозволяє контролювати рух усіх нашим справ у всіх судах країни.

— Ви думаєте, що Росія буде платити за рішеннями українських судів?

— Ми  маємо твердий намір добиватися виконання рішень судів і не розраховуємо на добру волю держави-агресора. Коли ми говоримо про виконання судових рішень, то я не можу розкривати всі нюанси. У нас є багато неприємних сюрпризів для Російської Федерації. Ми постійно займаємось розшуком російських активів в Україне та інших країнах, куди в перспективі будемо звертатися і добиватися арешту майна агресора. Я з багатьма послами на цю тему говорив, рішення показував і розповідав. Ми почали працювати на цю тему з двома закордонними адвокатськими конторами: в Нью-Йорку і  Ванкувері. По всіх доступних каналах ми пояснюємо нашим зарубіжним партнерам, що в нашому випадку йдеться не про десяток вгодованих акціонерів ЮКОСа, а про тисячі потерпілих українських громадян: вдов, сиріт, вояків, що втратили руки і ноги, вимушених переселенців. Коли ми прийдемо арештовувати майно агресора за кордоном, опираючись на тисячі рішень, винесених без участі держави по всій країні різними українськими судами на основі індивідуальних заяв потерпілих, відмовити буде непросто. По суті, наша стратегія є летальною зброєю на юридичному фронті.

— Чому цим не займається держава?

— Держава на юридичному фронті тепер повністю повторює свої помилки весни-літа 2014 року, коли всі силові відомства воювали самостійно, хто як умів, а дії між ними координувалися по мобільних телефонах. При цьому не було єдиного центру організації оборони країни — ставки Верховного головнокомандувача. Тоді країну врятували добробати і волонтери. Нині так на юридичному фронті: МЗС, Мін’юст, Мінфін — кожен сам по собі. Єдиного штабу на юридичному фронті нема.

— І хто, на Вашу думку, повинен бути таким юридичним штабом?

— Треба розуміти, що від результатів боротьби на юридичному фронті багато в чому залежить не тільки доля мільйонів потерпілих, а й доля нашої країни. Це питання нацбезпеки, отже, центром прийняття рішень повинна бути РНБО, а виконавцями Кабмін і профільні міністерства. На жаль, РНБО в особі Турчинова, як і в 2014-ому, коли він був в.о. Президента, демонструє повну інертність та бездіяльність і це може мати для України дуже сумні наслідки.

Андрій Яніцький, редактор економічного відділу LB.ua


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Перегляньте також:

Loading...
Нещодавно опубліковане

48-річна перша леді запевняє: у них із Дональдом усе прекрасно, а скандали з імовірними коханками чоловіка її абсолютно не хвилюють...


Рубрика: , , Опубліковано: о 12:00


Юлія Тимошенко нагадала, що закінчується період дії мораторію на продаж сільськогосподарської землі...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:00


Ми повинні скасувати це необґрунтоване і злочинне рішення. Подорожчання газу для громадян не має відбутися...


Рубрика: Опубліковано: о 18:56


На хуторі Мартинівка на Бучаччині живе лише дві сім'ї - та й ті гніваються між собою ...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 18:00


У Тернополі з’явиться ще один парк. Сучасну паркову зону облаштують на межі вулиць Київська – Тарнавського...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00



Теми дня
23 Жовтня
22 Жовтня
20 Жовтня
19 Жовтня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео