У Нацбанку він працює з квітня 2014-го. Після Революції Гідності його запросив в свою команду тодішній голова Нацбанку, а нині — перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів. У жовтні 2016-го Смолій став першим заступником Валерії Гонтарєвої, а після її заяви про відставку, з 11 травня 2017 року, виконував обов’язки голови НБУ.

У рідному селі Вербовець на Лановеччині мешкає зі своєю родиною старший брат Якова Васильовича Григорій, у Тернополі — молодший Петро. Про те, як сприйняли на малій батьківщині новину про призначення Якова Смолія на високу посаду, «НОВІЙ…» розповів його брат Григорій Васильович.

— Григорію Васильовичу, головна всеукраїнська новина останніх днів — призначення вашого брата Якова Васильовича головою Національного банку. Що побажали братові?!

— Побачив по телевізору, як Яків після голосування вийшов із зали Верховної Ради, відразу набрав до нього, але він не відповів. «Ставте могорич за Якова!» — на радощах зателефонувала до нас сестра моєї дружини Людмили. То ми й поїхали з дружиною до неї, посиділи, випили кави. Коньячку мені не наливали (сміється, — авт.), бо вже 15 років не вживаю алкоголю. Коли поверталися надвечір додому, зателефонував Яків. «Вітаю! Щастя тобі і нехай Господь Бог допомагає!» — побажав я. Перед тим Яків трохи хвилювався, чи проголосують за його кандидатуру. Одні депутати були «за», інші — «проти», у кожного свої інтереси… «Ну що, брате, коней на переправі не міняють! Треба іти до кінця!» — сказав я. «Правду кажеш, Гришко!» — відповів.

— А як сприйняли таку звістку односельці-друзі?

— Усі вітали! І з Лановецької районної ради, і з районної адміністрації, і однокласники Якова. Телефонували наші донька та онучка з Польщі, похресник дружини зі США, вітали друзі з Канади… Навіть наша 90-річна вчителька Євгенія Іванівна Новосад висловила свої побажання. Одні вітають, а інші — заздрять… Люди думають, що якщо пішов працювати у Національний банк, то там можна набрати грошей скільки хочеш, як з криниці води (сміється, — авт.).

— Розкажіть про вашу родину. Чи живі ще ваші батьки?

— Нас троє братів: я — найстарший, мені 62 роки, Яків 1 лютого відсвяткував 57-річчя, а наймолодшому Петрові — 54 роки. Зростали ми в простій селянській сім’ї, мама Ганна Григорівна сапала буряки в колгоспній ланці, тато Василь Якович працював їздовим на тваринницькій фермі. На жаль, батьки вже покійні: тата нема п’ять років, мами — дев’ять. Батьківська глиняна хатина у селі нині порожня, на обійсті — хлів, льох, криниця. Колись Яків радив розвалити хату, але я не можу — бережу родинне гніздо. Ми з братами навчалися у Вербовецькій школі. Коли я вчив уроки, Яків прислухався. Мама ішла на поле, а я бавив братів (сміється, — авт.). Виховували нас строго, вдома була залізна дисципліна. Мене назвали Григорієм на честь дідуся, маминого батька, який був дяком у церкві, а Якова — на честь татового батька, який загинув на війні у 1944 році в Прибалтиці. А молодший наш брат народився в липні, перед празником Петра, тому так і назвали. Любов до знань нам прищепив дід Грицько, він дякував, пробував нас вчити старослов’янської мови, давав за успіхи по 5 карбованців (!) у місяць, хоча пенсія тоді була зовсім мізерна.

— Напевно, Яків Васильович дуже добре вчився…

— Яків із нас найбільш обдарований, у школі був відмінником. Мав одержати золоту медаль, але з ним вчилася донька голови колгоспу, то її зробили золотою медалісткою, а селянському синові дали «срібло». Одну четвірку мав в атестаті, вже не пригадую з чого саме, але точно не з математики, бо дуже добре знав цей предмет. Вступив до Львівського університету ім. Франка на факультет прикладної математики. На четвертому курсі одружився з однокурсницею Світланою, яка родом із села Бишки Козівського району. Вечірку справили у Львові в кафе. Перед тим Яків із Світланою поїхали у складі будівельних загонів до Вологди і заробили гроші на весілля. Трохи батьки допомогли. Наші батьки важко працювали, тримали корів, биків, складали копійку до копійки, аби дати нам освіту. Я навчався в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, Петро — у Тернопільському фінансовому-економічному. Яків після вузу працював інженером на «Оріоні», у ТФЕІ, в управлінні Національного банку в Тернопільській області, згодом його забрали до Києва в банк «Аваль». У Нацбанк пішов із Кубівим — нашим земляком зі Зборівщини. Обидва вони в один період навчалися у Львівському університеті. Брат Петро нині працює начальником служби інкасації у Тернопільському відділенні «Райффайзен Банк Аваль», а я вже на пенсії, перед тим два скликання був сільським головою у Вербовці.

— Чим займається дружина Якова Васильовича? Які у них діти?

— Світлана Миколаївна веде колишній бізнес Якова, раніше вона теж працювала у банківській системі. У них є дві доньки Неля і Тетяна, троє онуків — Тимофій, Матвійко та Діана. Неля працює психологом у дитячому садку, Тетяна донедавна була у декретній відпустці. Яків із дружиною та 80-річною тещею Михайлиною Романівною мешкають у селі Погреби неподалік Києва, а їхні доньки живуть з сім’ями у Києві.

— Коли востаннє Яків Васильович був у Вербовці? Як часто спілкуєтесь?

— Поки жили батьки, ми частіше бачились. Яків з дружиною приїжджали до села через місяць-півтора, а тепер навідуються раз у рік, здебільшого на Провідну неділю, тоді ідемо до могили батьків. Посидимо потім годинку-другу за столом, сфотографуємося, і Яків збирається в дорогу. Ночував у нас кілька років тому, коли ставили пам’ятники на могилах батьків. Брат тоді замовив гранітні плити з Житомира. Петро більше спілкується з Яковом, бо у них є спільна тема розмови — банки, а я — рідше. Якщо все буде добре, то цьогоріч на Провідну неділю Яків знову приїде в гості. На 12 квітня у нього запланована зустріч із головою Національного банку Польщі у Львові, а після того планує заїхати до рідного села. Яків останнім часом дуже зайнятий, навіть не зміг приїхати на ювілей моєї дружини. Ми святкували у кафе в Ланівцях, усі гості розпитували про брата. Моя Людмила депутат райради, а також вчителює.

— Яків Васильович тепер, мабуть, більше спілкується з президентом, ніж із рідними… Не переживаєте, що не надто високий рейтинг нинішньої влади підірве довіру і до голови Національного банку?

— Яків — не політик, він — фінансист. Не був і не є у жодній політичній партії. Скромний, працьовитий, не любить гучних компаній. Ми впевнені, що він буде чесно працювати на високій посаді, щось позитивне зробить для нашої держави. Нині різне пишуть про брата, мовляв, мільйонер, але він ні в кого не вкрав, нічого не взяв у держави, а чесно заробив у бізнесі.

— У декларації вашого брата-голови Нацбанку вказано 13 земельних ділянок, чотири помешкання, 19 офісів, два гаражі, з автомобілів — VW Multivan (2012), Toyota LC100 (2006), Mitshubishi Colt (2002), Mercedes ML230 (2007)… Допомагає вам, якщо виникає потреба?

— Яків найзаможніший із нас, але не зазнається. «Як нас із мамою не стане, не цурайтеся один другого!» — казав нам колись батько. Так і стараємось жити. Їздимо одні до одних. Сім років тому Яків святкував 50-річчя, запросив нас до Києва на гостину, хоч там були дуже поважні люди. Видавав заміж доньок, ми їздили на весілля. Щороку навідуюся до нього, беру повну сумку гостинців, сідаю в поїзд і — до столиці (сміється, — авт.). Яків, звичайно, небідний, все має в хаті, але хочеться щось йому передати із села. Коли прохолодна погода, то і кроля передам «Новою поштою», і сир, і сметану. Вони нам теж передають гостинці. Приїжджаю до брата — ніби додому! Збираються доньки Якова з дітьми, всі радіють. Накривають стіл, готують наїдки, смажать шашлики. Наспілкуємось! Шість років тому брат подарував мені машину Hyundai, Петрові теж спрезентував автівку. Допоміг Яків і на церкву у Вербовці — дав гроші на ремонт, на ікони. Коли я був сільським головою, якось із колишнім головою колгоспу Зиновієм Желізняком та ще з одним односельцем були по справах у Києві, та й зайшли до Якова в банк «Аваль». Брат прийняв нас, подарував на церкву гарне Євангеліє в зеленій палітурці. Освятили Євангеліє на Зелені свята, тепер виносять на празники. З бізнесу брат мав більшу можливість допомагати, але буде живий-здоровий, то ще щось допоможе на рідне село.

— Пишаєтесь, що Яків Васильович нині на такій високій посаді?

— Для нашої родини це велика гордість! В історії залишиться, що 11-им головою Національного банку був Яків Смолій! Цього року мушу обов’язково поїхати до Києва і зайти на хвильку до Національного банку (сміється, — авт.)!

Кар’єра: математик, програміст, банкір

Трудовий шлях Якова Смолія не можна назвати кар’єрою банкіра, хоча саме банківській системі він присвятив левову частку свого життя.

Математична освіта у Львівському університеті, а також досвід інженера-програміста у Тернопільському фінансово-економічному інституті та на заводі «Оріон» дозволили йому в 1991 році потрапити до Тернопільського обласного управління НБУ, де він пройшов шлях від посади провідного інженера до заступника керівника управління. Від 1994-го працював у банку «Аваль»: прийшовши на посаду начальника управління автоматизації, залишив банк у 2005  на посаді заступника голови правління. Очевидно, саме тоді Яків Смолій став доларовим мільйонером. У 2005-ому власники «Авалю» продали банк австрійській групі Raiffeisen за понад мільярд доларів. Оскільки усі керівники банку були його акціонерами, після продажу своїх акцій Яків Смолій отримав певну частку доходів, що мали б обчислюватися мільйонами доларів. Сам він цю суму не озвучував. Причини надзвичайно успішної діяльності і продажу банку коментував стисло — «сам у себе не вкрадеш». У 2006-ому колишні власники «Авалю» зареєстрували новий банк «Престиж» і у тому ж році продали його ще одній австрійській групі Erste. Проте певні проекти «Престиж-групи» (страхування, аграрний бізнес) розвивалися окремо. В офіційній біографії Якова Смолія 2006-2014 роки припадають на роботу на посаді директора з питань банківського бізнесу товариства «Престиж-груп». На посаді заступника голови НБУ Яків Смолій курував питання, пов’язані із платіжними системами, безготівковими розрахунками, а також із роботою монетного двору. Після приходу до НБУ на посаду заступника голови банку в квітні 2014-го курував діяльність платіжних систем, безготівкові розрахунки, політику Нацбанку у сфері ІТ. Під його керівництвом були Банкнотно-монетний двір та Державна скарбниця України. Сам Смолій називає себе «айтішником».

На посаду голови НБУ розглядали й інші кандидатури. Проте прихильність Петра Порошенка до Смолія дозволила йому обійти конкурентів. Кажуть, Порошенко зацінив Смолія після того, як він у період «розлучення» з Коломойським зберіг інтернет-банк «Приват 24». Як відомо, окрім виведених мільярдів, Коломойський хотів прихопити й «Приват», однак за командою Смолія було поміняно електронні ключі доступу…

Декларація: долари і дивіденди

Згідно із декларацією за 2017 рік, загальний дохід Якова Смолія склав 15,2 млн. грн. Заробітна платня, яку він отримував як заступник голови НБУ, склала лише 15% цих доходів — 2,3 млн. грн. Хоча за рік зарплатня зросла на 480 тис. грн., його загальні доходи зменшилися. У попередній декларації за 2016 рік загальний дохід Якова Смолія — 18,6 млн. грн. Левову частку доходів пана Смолія у 2017 році складали: дивіденди — 5,4 млн. грн., відсотки за депозитами — 4,8 млн. грн., дохід від передачі в оренду — 2,5 млн. грн. Яків Смолій віддає перевагу заощадженням у доларах. На рахунку в «Укрексімбанку» має майже 4 млн. доларів, у «Райффайзен Банк Аваль» — 4,5 тис. доларів. Найбільший гривневий депозит у майже 6 млн. грн. тримав у «Дельта Банку», а після банкрутства даного банку отримав 200 тис. грн. від Фонду гарантування вкладів, решту, як сказав пан Смолій в одному з інтерв’ю, він сподівається отримати, коли будуть повністю реалізовані активи банку. “Це втрата. І я не міг вдіяти нічого іншого, як і всі інші вкладники «Дельта Банку», — зазначив. Чималі доходи має і від оренди: у його декларації багато земельних ділянок та об’єктів нерухомості, переважно офісних приміщень. У декларації за 2017 рік він також задекларував житловий будинок площею понад 654 (!) «квадрати», будинок сімейного відпочинку в 280 «квадратів» і апартаменти площею понад 177 кв. м. Його дружина має квартиру площею 223 кв. м.