– Музика мого життя — букет із різних звуків, мелодій, найрізноманітніших інструментів, — розповідає нинішня співрозмовниця «НОВОЇ…», уродженка Тернополя Галина Коцюба (Бурт). Жінка уже 17 років живе в Німеччині, де викладає гру на різноманітних музичних інструментах та займається музикотерапією. — Мої дитинство та юність пов’язані з класичною музикою та грою на віолончелі. Згодом у моєму житті з’явилися африканські барабани та ханг. Нині я займаюся музичною терапією, в якій йдеться не про опанування інструмента, а про те, щоб музикою чи голосом висловити назовні те, що ти відчуваєш… Музична терапія — це щоразу нові відкриття: і себе, і людей, з якими пра-
цюєш… Зрештою, коли музика є щирою, розкритою навстіж — кожен може від неї напитися, побачити в ній своє обличчя, знайти в ній своє, справжнє…

— Пані Галино, як сталося так, що ви, тернополянка, замешкали у Німеччині?

— У Тернополі я народилася і виросла, закінчила тут школу і музичне училище, де навчалася гри на віолончелі. Згодом жила у Львові:  вчилася у Дрогобицькому педагогічному університеті і паралельно в Люблінському католицькому університеті, а також працювала у дитячому закладі «Садок святого Миколая».  Згодом мій брат, який на той час навчався і жив у Німеччині, «загітував» мене: давай ти приїдеш сюди, подивишся країну, повчиш мову… Так я рік провела у Німеччині, відвідуючи там різні педагогічні заклади, знайомлячись із  роботою місцевих шкіл та дитсадків — приватних, державних, церковних… Мені це було цікаво, адже перед тим я також працювала у педагогічно-музичному напрямку. Повчившись, попрацювавши і назбиравши за рік багато нового та корисного матеріалу, я повернулася до України.  Впроваджувала здобуте, працюючи у школі святої Софії у Львові, а на літніх канікулах поїхала у молодіжний християнський табір у Молдову. І на цьому таборі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-німцем, який входив до групи організаторів цього табору. Наступний рік у мене минув між Україною та Німеччиною — кожних три місяці хтось із нас їздив-літав до другої «половинки»… Згодом я вступила до університету в Німеччині, пізніше ми одружилися. Нині я — щаслива дружина, мама двох чудових діток і викладач музики та незабаром музичний терапевт.

— Які інструменти у вашому «музичному арсеналі»?

— Починалося усе з баяна, на якому я вчилася грати ще зовсім маленькою. На жаль, через те, що багато хворіла, після року навчання довелося припинити заняття у музичній школі, але ще тоді я зрозуміла, що без музики не можу.

Згодом  у музучилищі навчалася гри на віолончелі,а також фортепіано і контрабасі. На перших порах у Німеччині я поєднувала навчання в університеті (вступила відразу на два факультети — музикознавство та педагогіку) із викладанням віолончелі у музичній школі. У Німеччині майже всі студенти підпрацьовують, аби мати змогу оплатити навчання, проживання та харчування.

Далі народилися діти — донечці нині 13, а сину 8, і я певний час сконцентрувалася лише на них. Коли дітки трохи підросли, я знову взялася до активної музичної та педагогічної діяльності, зрозуміла, що хочу здобувати нові знання та навики. Я закінчувала багато різних курсів, відвідувала різні семінари та закінчила навчання за спеціальністю «педагог музичного садка». Згодом відкрила для себе африканські барабани – це було цікаве «знайомство», яке закінчилося тим, що я почала навчатися на педагога з ритму, а тоді і працювати за цим напрямком. Нині я займаюся музично-педагогічною роботою  з дітьми від 5-6 місяців до трьох років, а також є педагогом з ритму з дітьми шкільного віку та дорослими. Проте й це ще не все! Нещодавно я вирішила втілити в життя свою давню мрію і нині вчуся на музичного терапевта. Ще кілька місяців – і я зможу офіційно працювати музичним терапевтом, хоча елементи музичної терапії я уже давно використовую, чисто інтуїтивно впроваджуючи їх у роботу і з немовлятами, і з підлітками та дорослими. Все це тісно між собою пов’язано, адже музика  — це завжди терапія. Головне — правильно її застосовувати.

— А ще ви граєте на такому екзотичному інструменті як ханґ…

— До цього унікального інструмента мене привели заняття з музичної терапії. Одного разу я побачила в інтернеті неймовірне відео, де музиканти грали на хангу, і зрозуміла, що для занять з музичної терапії це саме те! Тож придбала інструмент і активно взялася за його освоєння. Нині за допомогою хангу втілюю моменти з музичної терапії на своїх заняттях. Це, без перебільшення, унікальний інструмент! У мене є мрія, яку, сподіваюся, зможу наступного літа втілити в життя – хочу привезти в Україну ханг і пограти на ньому просто на вулиці в Тернополі – десь біля озера чи у центрі міста… Думаю, буде дуже цікаво.

— У Німеччині дуже цінують українську музичну школу і охоче запрошують туди наших музикантів…

— Так, українських музикантів тут справді дуже цінують. А ще тут більше музики у всіх її проявах — у школах і садках, і навіть у поважному віці, в 60 чи й 70 років, людина може прийти у музичну школу і навчатися гри на обраному нею інструменті, бо їй цього хочеться… Ми живемо неподалік міста Штутгарт у Швабії, у нас тут величезна українська громада, з якою ми підтримуємо тісний зв’язок. Часто зустрічаємося усім чималим гуртом — на свята до 200-300 осіб, буває! У нас є українська недільна школа, я два роки викладала  там українську мову та літературу. Узагалі, завжди з величезною радістю одягаю вишиванки, розказую усім про те, хто я і звідки…

— А ваша сім’я також «музична»?

— Поки що я у ній єдиний музикант. (Сміється, — авт.)  Професійних музик у мене в родині не було, лише один скрипаль по татовій лінії, але завжди всі любили співати, а коли збиралася уся родина, то та-а-акі концерти влаштовували, що ого-го!

Мій чоловік працює у соціально-педагогічній сфері, свого часу пробував вчитися грі на гітарі, але з цього не дуже щось вийшло…  Донечка дуже технічно обдарована, захоплюється фізикою. Зате синочок має нахил до музики – йому легко вдається музикування, він, хоча ще не «дозрів» до музичної школи, може заграти на будь-якому інструменті, який потрапляє йому до рук. Пам’ятаю, як він ще маленьким сам змайстрував собі барабанну установку і грав на ній.  Він гарно співає, складає пісні і вірші, постійно влаштовує для нас маленькі концерти… Так що музика —  невід’ємна частина нашої сім’ї!