П’ятниця, 30 вересня 2022
• Пізнаймо одні одних: українці – в Сувалках, поляки – в Тернополі • «Антитіла»: пів року – на фронті • Кризова кімната – для постраждалих від насильства • Дбаємо про своїх військових на передовій • Благодійники з Європи підтримують лікарні Тернополя • «Сьомий місяць печу перемогу» • Сергій Надал: «Дякую тернополянам за те, що наше місто стало другим домом для десятків тисяч жертв московської агресії» • «З вірою в перемогу»: велопробіг на Теребовлянщині • Плетуть сітки і вчать… англійську мову • «Пташка», «Мішаня» і «Лемко» – на волі! • Свято української пісні та гумору: в Тернополі відбудеться концерт Степана Гіги та гурту «БУДЬМО» • Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану • Клатчі для леді – за донати • З фронту – до шлюбу • Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі
У «Чонгар» на весіллі гуляла вся Україна!

Автор: Опубліковано: 10 Травня о 13:03 410


Погодьтеся, організовувати весільну забаву на кілька сотень гостей просто неба у час, коли весна на весну зовсім не схожа — затія доволі авантюрна.


Та, вочевидь, Аллу й Володимира Господь любить — на Юрія цього року погода видалася просто райська!

Минулої суботи, 6 травня,  у Тернополі на Козацькому острові у парку «Топільче» одружилися відома тернопільська волонтерка Алла Борисенко (позивний «Чонгар») та військовий Володимир Данко. На забаві гуляли майже 800 гостей! Взагалі, як зізнається Алла, вони планували «тихо розписатися». Але тихо не вийшло. Друзі-волонтери вирішили організувати їм велике весілля, причому зробили це за вкрай короткий термін — 8 днів, за що потрапили до Книги рекордів України. Як їм це вдалося?

З миру по нитці…

— Ми знали, що Алла та Володя розписуються, і незадовго до цієї події голова благодійного фонду «Українська сім’я» Наталя Кіндрацька запропонувала організувати для них свято, — розповідає один з організаторів весілля Володимир Мосейко, наказний отаман Тернопільського  козацько-десантного екологічного осередку ім. Дмитра Байди Вишневецького. — Спочатку думали, що гостей буде кілька десятків, але коли почали підраховувати усіх — лік пішов на сотні. Тоді зібралися зі старшинами і вирішили, що мусимо допомогти. До нас приєдналися волонтери Василь Конько та Марія Шестопал, міська рада, яка надала в оренду Козацький острів, також обласна рада. На себе ми взяли кухню: були просто зобов’язані добре нагодувати людей, бо знали, що приїдуть хлопці з передових позицій. Зготували понад 100 л козацької юшки, 100 л бограча, 200 л різноманітних каш — з м’ясом та шкварками, трав’яного чаю вже й не знаю скільки літрів заварили.

До речі, на приготування усіх кулешів (так ми каші називаємо) нам пішло всього… 1900 гривень! Як так? Подзвонили в Бучач до підприємця — дали свиню. Ще хтось запропонував хліба напекти. На риббазі, де нам теж скинули ціну, купили хребти лосося, приготували чудову юшку. Як то кажуть, з кожного по нитці… Я надзвичайно вдячний, зокрема, й студентам тернопільських професійних закладів, майбутнім спеціалістам ресторанного бізнесу, які напекли для забави смачні пляцки та торти.

— Наше козацтво також виставило охорону, — додає Володимир Мосейко. —  За підтримки Ореста Савки та його театру «Сузір’я» організували козацьку браму. Співав гурт «Долг», який, до речі, мав на той день заплановані два концерти, але коли хлопці дізналися про весілля Алли, то концерти скасували. Для мене особисто це було свято усього Тернопілля, бо всі разом дружно зробили таке дійство не тільки для молодих, а для усіх нас.

Про стосунки не зізнавалися, навіть коли народилася донька

У самої Алли Борисенко від весілля залишилися найкращі враження.

— Люди всі задоволені, — каже вона. — Останні гості прийшли вже глибокого вечора, десь опівночі, бо пізно з передової приїхали. Ніхто за столом не сидів, усі танцювали. Було багато конкурсів, виступали багато колективів. Єдине, що всі захрипли, бо співали багато (сміється — авт.). Кухня у нас, переважно, була польова. Готували те, що готують на передовій. Але було всього вдосталь. І додому було що дати — пляцки, торти. На передову відправили гостинці хлопцям. Ми не очікували, що буде стільки людей! Більшість приїхали зі своїми короваями. Короваїв було так багато, що в неділю ми порозрізали їх й дівчата вийшли у парк з величезними підносами і порозносили людям, діткам.

— Кажуть, забава тривала три дні!

—  Та ні, — сміється Алла. — Весілля офіційно було один день. Але гості продовжили: поки прибирали, то розтягнулося ще на два дні, ще співали та святкували.

— Розкажіть про вашого чоловіка. Як ви познайомилися?

— Ми знайомі давно, але про наші стосунки нікому не зізнавалися, навіть коли народилася донька. Не зізнавалися, бо я ходила на той бік (на окуповані території — авт.), і якби там дізналися, що мій чоловік служить в артилерії, ніхто б мене не пошкодував. Володя служив у Югославії, отримав там поранення. Після того був на роботі за кордоном. Коли почався Майдан, повернувся сюди, потім пішов добровольцем на війну. І своїм батькам, і всім іншим я сказала: забудьте, що ми маємо дитину, що живемо разом, нікому про це не кажіть. Коли мене хтось запитував про чоловіка, то інші, хто був у курсі наших справ, переводили це на жарт або навіть казали, що він помер. Ми це приховували, бо інформація на той бік доходить дуже швидко, тоді жодної мови про порятунок полонених не могло б і бути. Навіть тоді, коли у Володі були поранення, коли йому ампутували  через обмороження ступні, я не зізнавалася, чому так допомагаю саме цьому воїну… Володя вже пережив 14 операцій. Днями йдемо до лікаря, якщо він дасть «добро», в п’ятницю має бути вже 15-та операція — ампутація обох ніг. У нього, щоб ви розуміли, уже всі кістки зверху, він їх просто не відчуває. Я дуже переживала, як він відбуде те весілля. Кажуть, що треба офіцером народитися, Володя таким народився. Він пройшов дуже багато. Він такий молодець! Відбув весілля на ногах, без візочка, ще й танцював — яких зусиль йому це вартувало! А вдома він руками робить все по дереву, дуже гарно малює. Практично ми живемо за ці вироби. Є замовлення, і ми їх продаємо.

Найдорожчі подарунки — прапори з підписами

Сама пані Алла, до слова, за фахом вчитель початкових класів, але була підприємцем. Вона народилася у Києві, в Тернополі навчалася, приїжджала сюди до родичів, постійно ж проживає у нашому місті 12–ий рік. Володимир — уродженець Тернопільщини.

— Ми мали тихо розписатися, — продовжує пані Алла, — а про те, що нам готують величезне весілля, дізналися буквально на днях, коли уже самі готувалися до розписки. До ранку тоді не спали, не могли уявити, як то все буде відбуватися. Другий день ходили шоковані, а на третій вже підключилися, почали допомагати. Я зрозуміла, що ми робимо все правильно, коли нам почали дзвонити багато хлопців, які казали: «Ваш Тернопіль не уявляє, що ви робите! То буде реабілітація для всіх нас. Зустріти своїх, про яких ми чули, але не бачили». Так все і вийшло.

— Зрозуміло, що подарунком для вас стало саме весілля, але все ж таки, що з надарованого гостями для вас найдорожче?

— Знаєте, суть навіть не у подарунках, а у тих хлопцях, яких ми забрали з полону і які змогли приїхати на весілля. Були матері загиблих, матері полонених. Це — найбільші подарунки. А з матеріального… Дорогий для мене подарунок принесла Ліля Мусіхіна — картину, яку вона малювала, коли її чоловік Сергій був в АТО,  вона дорога нашому серцю. Із Заліщиків привезли ікону ручної роботи — «Ісус на Оливній горі». А най-найдорожчі — прапори від різних бригад із підписами усіх хлопців.

«Мусиш бути сильною. Це війна…»

— Скільки років вашій донечці? Як її звати?

— 27 травня їй виповниться три рочки, звати Соломійка, Данко Соломія Володимирівна. У нас з Володею в обох другий шлюб. У мене є ще Валерія, їй 14 років, і старший син Олег, йому 19 років. Ще є двоє Володиних дівчаток 17-ти і 10-ти років. Він розлучений уже давно, діти, коли приїжджають до Тернополя, завжди зупиняються у нас. Ось така величезна і дружна у нас сім’я.

— Ви так спокійно говорили про чоловікові болячки… Де ви сили берете?

— А вибір який? Сидіти, плакати, кричати? Я багато пройшла за війну, бачила, коли відривало ноги, бачила багато хлопців, у яких були глибокі поранення… Їх треба було вивести з того шоку, заспокоїти. До того приходиш поступово, змиряєшся. Часто трапляється, що Володя тримається-тримається, але приходить такий день, коли його, як кажуть, «накриває». Я мушу заспокоїти, підтримати. Тоді стараюся вивезти до річки, на природу чи бодай з малою на майданчик, тоді він переключається і забуває. Вибору нема, треба з цим жити. Мусиш бути сильною. Це війна…

— Дехто з тернополян хвилювався, що, мовляв, зійдуться стільки бійців зі зброєю, то може й лихо яке трапитися…

— Ми реально переживали, бо з’їжджалися хлопці з різних підрозділів Але все було тихо, хлопці здружилися між собою, обмінялися телефонами, контактами, домовилися, хто до кого в гості їде. А були у нас і з Верховини, і Хуста, і Берегового, були з Маріуполя, Донецька, з Києва, Хмельницького, з Харкова, були ті, кого з Криму вивозила. Планували, що буде 600, а зібралося понад 800 гостей. Справді, у нас на весіллі була вся Україна!

— На зло всім критикам весілля пройшло чудово, — зауважує Володимир Мосейко. —  Не було бійок, ніхто нічого не розбив, не розвалив, у парку ми залишили все гарно і чистенько. Все відбулося дуже культурно. Інакше й бути не могло: на весіллі у таких людей й зібралося відповідне товариство. Алла зробила для України дуже багато. Ми це знаємо навіть з власного досвіду. Наше козацтво теж займається волонтерством. Якось між Полтавою і Харковом у мене поламався бус — влітку, коли спека і є загроза, що три тонни смаколиків, які ми веземо, зіпсуються. Я звернувся до Алли, вона миттєво підняла на ноги усю Україну! За нами прислали евакуатор, продукти забрали у холодильник, бус на ремонт, а нас поселили переночувати у трикімнатну квартиру. Наступного дня дали нам новий бус з навігатором. Тобто я хочу сказати, що Аллу за її добрі справи знають та поважають в усій Україні. Володя — теж надзвичайно добра душа, Людина з великої літери. Це неймовірні люди! Якби в нас були всі такі — добрі, щирі, могли б жертвувати собою заради інших, Україна давно була б уже не тільки в Європі, а однією з кращих країн світу.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

У рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020» Тернопільська міська рада завершила реалізацію проєкту «Пізнаймо один одного: українці — в Сувалках, поляки — в Тернополі» спільно із закордонним партнером — Публічною бібліотекою імені Марії Конопницької в Сувалках (Підляське воєводство, Польща)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:34


Артисти рок-гурту несуть службу як стрільці-парамедики і волонтерять...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:51


26 вересня міська організація Товариства Червоного Хреста передала у кімнату кризового реагування для громадян, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, електротовари та товари першої необхідності. Таку ініціативу вдалося реалізувати завдяки проєкту, який написали учасники Товариства Червоного Хреста «Ми хочемо ваш світ зробити кращим» та в рамках програми «BraVo», яка спрямована на розвиток місцевих організацій та волонтерства...


Опубліковано: о 10:00


«Допомогу армії від Тернополя» отримали українські захисники на донецькому та дніпропетровському напрямках...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:35


Від благодійників із Німеччини та Польщі надійшла гуманітарна допомога для Тернопільської комунальної міської лікарні №2...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:32



Теми дня
30 Вересня
29 Вересня
28 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео