Четвер, 02 лютого 2023
• Нацгвардійці в Тернополі гасили палаючий автомобіль • 5-річна Соломійка з Білозірки наліпила вареників для воїнів • Настя і її бабуся Галина з Чорткова загинули на Хмельниччині… • «Юрчик просив відкупити йому ровер…» • Заколядували… тубус від гранатомета • Послав «сосать смереки», а суд «вмив руки» • У Тернополі відремонтували автомобіль для військових • З Тернополя на фронт відправили комплекти зимової форми для військових • “Була жива, але знесилена…” Поліцейські Тернополя врятували жінку • У Тернополі до Дня всіх закоханих виступить гурт KAZKA • Колядували і гроші на ЗСУ збирали • Велика допомога маленьких волонтерів • Командир Бендера з Тернопільщини – на передовій! • «Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців» • Громаді на Тернопільщині подарували ікону, якій понад 200 років • Відійшов у вічність багаторічний керівник Тернопільського обласного театру ляльок • Волонтерство окриляє! • “Попросив Наталю взяти паспорт, але не зізнався про розпис”. Військовий Микола здивував кохану • Митрополит Василій Семенюк охрестив шосту дитину подружжя з села Острів • Козівська громада попрощалася з Героєм Олегом Фикою
Волонтер, лікар-доброволець Віктор Панфілов: «Кожен сантиметр землі на Донбасі политий кров’ю наших побратимів, не можемо віддати її…»

Автор: Опубліковано: 11 Грудня о 15:28 1055


Приватний кабінет лікаря Віктора Панфілова з Кременця уже шість років є водночас волонтерським офісом.


Під час Революції Гідності відомий кременчанин разом із дружиною Марією Білецькою допомагали в організації медичної служби Майдану, а від початку війни на Донбасі постачають нашим військовим медикаменти. Кошти для придбання ліків їм передають здебільшого представники української діаспори, а також жертвують небайдужі з різних куточків України. Військове волонтерство стало частиною життя подружжя. Віктор Миколайович торік був на передовій як лікар-доброволець, рятував життя військових. А в Кременці він надає безкоштовну медичну допомогу учасникам АТО-ООС як терапевт-кардіолог і психотерапевт, підтримує їхні родини. 5 грудня, в Міжнародний день волонтера, Віктор Миколайович отримав медаль «За сприяння Збройним силам України» від Міністерства оборони України. В інтерв’ю «НОВІЙ…» лікар розповів про свій досвід медичного військового волонтерства.

— Вікторе Миколайовичу, волонтерство змінило ваше життя?

— Щодня думаємо про наших захисників. Я працюю на двох роботах — маю приватний кабінет і на пів ставки є лікарем медицини невідкладних станів у районній лікарні. Волонтерство — це стан душі і обов’язок, що забирає багато часу і зусиль. Колосальну роботу виконує моя дружина Марія — сідає за кермо, привозить посилки з ліками, допомагає розбирати, сортувати, пакувати і передавати на Донбас. Вона теж колись була медиком. Буває, поїдемо з міста на день-другий, назбирається на пошті багато посилок, привеземо згодом до нашого кабінету, який уже став волонтерським військовим офісом, і розпаковуємо всю ніч. Наступного дня кабінет має бути готовим до роботи.

Міцне волонтерське подружжя!

— Коли ви почали закуповувати і передавати ліки?

— Під час Революції Гідності ми передавали ліки, надавали психологічну допомогу учасникам Майдану. Двічі їздили до Києва підтримати мітингувальників. Оскільки я займаюся і психотерапією, то надавав допомогу майданівцям, які постраждали під час Революції Гідності, та їх родинам. Повноцінно волонтерством почали займатися під час дебальцевських подій. Мама нашого земляка Олександра Хрусюка, який служив фельдшером біля міста Дебальцеве, попросила нас допомогти закупити знеболюючі препарати, бо син відчував, що назріває катастрофа… Ми зуміли дістати велику партію сильних знеболюючих, встигли передати у підрозділи, а наступного дня почався дебальцевський «котел»…

Потім взялися пакувати медичні аптечки, збирали гроші на ліки, закладали свої кошти. За весь період сформували понад 2,5 тисячі аптечок. Це дуже копітка робота, одна аптечка вартує понад
2 тисячі гривень, всіх складових в Україні не було, доводилося замовляти за кордоном. Бували такі дні, що ми без перерви складали аптечки, у дружини пухли пальці на руках, адже кожен елемент фіксували тугою резинкою, за день пакували до 200-250 штук аптечок. Передавали нам кошти і медичні препарати українці з Італії, Ірландії, Німеччини, Португалії, Польщі, США та інших країн і навіть з Росії, за що ми їм щиро вдячні! Значну частину медикаментів ми відправляли і нині продовжуємо відправляти добровольчим батальйонам, опікуємося також військовими шпиталями.

Ми налагодили постачання життєво важливого реанімаційного препарату Норадреналін. В Україні його донедавна неможливо було придбати — не було реєстрації, в Росії ми відмовились закуповувати, тому везли з Італії і Німеччини. Допомагала нам налагодити постачання цього препарату з-за кордону волонтерка Тетяня Іванченко з Харкова. Ми вдячні нашим друзям з українських діаспор, які здійснювали і донині здійснюють його логістику в зону бойових дій та у військові шпиталі. Цей препарат врятував тисячі наших військових! Загалом за ці роки ми передали на Донбас медикаментів на мільйони (!) гривень.

— Коли почалася війна на Донбасі, українці були націлені, щоб перемогти ворога і звільнити наші території, підтримували військових харчами, одягом, ліками. Але час минає… Яка ситуація нині?

— Нині можна на пальцях порахувати тих, хто допомагає військовим. Хтось справді втомився, хтось збайдужів, а дехто вважає, що платить військовий збір, тому може більше не перейматися. На жаль, для багатьох війни не існує… Живуть щасливо, веселяться, заробляють. Ті, у кого ніхто з рідних не воював, не розуміють до кінця реалій. У перші роки війни багато наших краян допомагали нам коштами для придбання медикаментів. Пригадую, одна бабуся шкандибала через усе місто, несла нам
5 гривень! Та рік за роком бажання допомагати пригасає, останніх півтора року нам допомагають, може, з десяток сімей. Відгукуються кілька наших друзів з-за кордону. Моя однокурсниця з Чехії кожні два місяці надсилає по 200 доларів, періодично передає кошти мій одногрупник зі США.

— Ви належите до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Чи доводилося їздити на Донбас?

— 28 грудня наш шпиталь святкуватиме п’яту річницю. До нього входять добровольці лікарі, фельдшери, парамедики, санітари, водії з усієї України. Комплектують бригади і їздять на Схід, ротації відбуваються щомісяця. В нашій організації є близько 10 автомобілів. Торік протягом травня я був на Донбасі. Разом із колегами займався евакуацією поранених з передової. Поранених військових ми доставляли до стабілізаційного пункту в Авдіївку, там медики відновлювали їх життєдіяльність, а звідти транспортували до військового госпіталю в Покровське. За період, коли я був в Авдіївці, евакобригади евакуювали 34 поранених військових.

— Воєнний досвід формує сильних лікарів…

— Це серйозний досвід і свого роду екстрим, власне тому наша військова медицина нині на високому рівні. До нас приїжджають переймати досвід і передають нам свій медики з-за кордону. В Україні точиться війна, лікарі  стикаються з надскладними пораненнями і вдосконалюються не на тренажерах… У зоні ООС нині добре налагоджена медична допомога. Поки бригада евакуює пораненого, медики вже чекають її на вулиці. Передача відбувається за секунди, у приміщенні стабілізаційного пункту все готове до порятунку.

Досвід, здобутий на війні.

— Який момент на війні був для вас найважчим?

— Ми евакуювали військового з наскрізним пораненням: куля влучила в шию, а вийшла під лопаткою. Цей хлопчина воював разом зі своїм батьком — у сусідніх ротах. Транспортували його з передової, передали медикам. Побратими військового привезли одразу ж і батька. Боляче було дивитися, як він обхопив руками голову, очі були повні сліз, хвилювався, замкнувся в собі… Всі, хто був поруч, підтримували його. Тішить, що пораненого таки врятували…

— Земляків-медиків зустрічали на Донбасі?

— Зустрічав двох лікарів-анестезіологів, професіоналів з Тернопільщини: Олександра Бадраха і Сергія Чернишова. Вони лікарі 66-го мобільного військового шпиталю, працювали у стабілізаційному пункті в Авдіївці, загалом були на Донбасі кілька років. Їх там поважали. Про Сашу Бадраха казали: «Якщо Саша на місці, то всі поранені будуть живі!»

Віктор Панфілов з лікарями-добровольцями на фронті.

— У Фейсбуці ви часто звітуєте про фінансову допомогу. Чи запитують люди, на що витрачено їхні кошти?

— Звітуємо про кожну гривню, у нас є журнал розходу-приходу, всі квитанції, публікуємо це, щоб люди могли ознайомитися. Виставляємо фото отриманої допомоги, відправлених медикаментів, просимо, щоб медики з передової, які отримують препарати, також їх сфотографували. Благодійники хочуть конкретного звіту. Кожну упаковку медикаментів маркуємо, раніше писали «АТО», нині «ООС», щоб не торгували препаратами, про що іноді чуємо. Кожна людина хоче побачити, на що потрачено її допомогу. Якщо все чесно і зрозуміло, тоді довіряють. Ми рідко просимо про фінанси, люди самі зголошуються. Коли я був в Авдіївці, то збирав кошти на ремонт волонтерської автівки швидкої допомоги. За тиждень ми її відремонтували!

— Волонтери будуть потрібні нашій армії до кінця війни?

— І до кінця війни, і після війни. Наші військові повертаються з фронту травмовані не тільки фізично, а й психологічно, тому їм тривалий час буде потрібна підтримка волонтерів. Ми вже думали з дружиною, якщо навіть люди припинять жертвувати кошти на медикаменти військовим, то будемо від себе чим зможемо допомагати пораненим. До нас звертаються військові, родичі загиблих з Тернопільщини, Рівненщини та інших областей України, лікуємо їх безкоштовно. 80% тим, що пройшли війну, потрібна психологічна реабілітація. На державному рівні нічого в цьому напрямку не роблять. Чимало військових після війни замикаються в собі, шукають порятунок в алкоголі, є чимало суїцидів… Відслужили, повернулися додому, дали їм клаптик землі, пільги і забули про них. На передовій легше: там — ворог, тут — всі свої, один за одного, особливо в добровольчих батальйонах. А на мирній території починає тиснути бардак, нерозуміння, проблеми… Потрібно створювати реабілітаційні центри, центри психологічної допомоги, щоб військові могли знайти себе в мирному житті, відчули, що вони потрібні. Треба цінувати те, що вони зробили для нас. Кожен сантиметр землі на Донбасі политий кров’ю наших побратимів, за жодних обставин не можемо її віддати…


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

Військові Нацгвардії першими допомогли гасити авто, яке палало поблизу Тернопільського ставу...


Рубрика: , Опубліковано: о 23:28


Соломійці Довгалюк із села Білозірка Лановецької громади — п’ять років, але вона вже волонтерить...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:27


22 січня неподалік Хмельницького в аварію потрапила родина головної спеціалістки відділу економічного розвитку та комунального майна Чортківської міської ради Наталії Мостовик...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:18


Верховний Суд поставив крапку в резонансній справі про ДТП у селі Прошова Великогаївської громади, під час якої постраждав Юрчик Чорний. На високій швидкості хлопчика збив Володимир Суховер із сусіднього села Смолянка...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00


Вертеп села Сороцьке викупив унікальний експонат для музею «Бабусина скриня»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 11:57



Теми дня
1 Лютого
28 Січня
27 Січня
26 Січня