Її картини — живі. У прямому значенні цього слова — адже малює тернопільська мисткиня Тамара Бігуняк… просто по людському тілі! Це не боді-арт і не тату, хоча багато в чому  і нагадує їх “сплав”. Це мехенді — мистецтво розпису тіла візерунками із хни, історія якого налічує багато століть. Для тернополян воно нове і ще доволі екзотичне, проте охочих побувати у ролі живого полотна у нашому місті вистачає — про це свідчить чимале портфоліо художниці.

Втілення мрії на короткий термін

— Нині розпис тіла хною став модним трендом,  — розповідає Тамара Бігуняк, — а чотири роки тому, коли я почала вивчати це мистецтво, мехенді у Тернополі не займався ніхто — довелося бути “першопрохідцем”. Замовляла спеціальну хну для малювання з Індії, вчилася, спершу навіть на собі, тож можу тепер сміливо заявляти, що все спробувала на власній шкірі… (сміється, — авт.)

Малювала я завжди, відколи себе пам’ятаю…   А коли хочеться творити, матеріал вторинний — адже  митець продукує ідеї, а не картини…  Мені цікаві були різні втілення мистецтва. Малювала по багатьох поверхнях —  дереві, склі, полотні, металі, а тепер взялася за людей… (сміється, — авт.

Що таке мехенді, що ж за цікавим незнайомим словом? Я напівжартома-напівсерйозно називаю його втіленням мрії на короткий термін. Адже розпис хною — це щось середнє між татуюванням і боді-артом. Тату — вічне. Боді-арт — лише на один вечір. А  малюнки хною — абсолютно нешкідливі,  а також, на відміну від татуювання, зовсім безболісні, тримаються  до двох тижнів. Буває, мехенді ще називають біо-тату.  Сподобався узор — можна знову намалювати, а можна зробити і щось нове.

У чому головна складність мехенді? Робота дуже тонка, філігранна, працювати над малюнком на тілі треба вкрай обережно. Коли той, хто слугує за “полотно”, порухається і візерунок “змажеться”, видалити його відразу після нанесення буде неможливо, тож у таких випадках доводиться імпровізувати…

Одягнутись… у візерунок!

Спочатку більшість клієнтів робили мехенді для цікавості або коли боялися набити справжнє тату. Бували й такі, хто хотів “приміряти” татуювання — намалювати його спершу хною. Пригадую, як один чоловік упродовж майже року приходив що два тижні до мене малювати один і той же малюнок — хотів подивитися, чи він на ньому “приживеться”. Як виявилося, не прижився, бо згодом зробив зовсім інше постійне тату. Узагалі ж чоловіки серед відвідувачів  — не така вже й рідкість, хоча з-поміж любителів мехенді пальма першості, звісно ж, за дівчатами. Часто буває так, що кавалер просто супроводжує дівчину на розпис хною, а в результаті і сам виходить з малюнком… Для жінок розпис — свого роду прикраса. Її “вдягаєш” на два тижні, потім вона сходить.

Цікаво мати справу з дітками. Коли вони бачать розпис, то в їхніх очах стільки радості! А одного разу до мене прийшла бабуся з онуком. І — обоє  зробили собі мехенді!  Жіночка була така задоволена, як на мене, навіть помолодшала. Дуже приємно, коли підходять старші люди, які знають, що це таке, і хочуть собі малюнок.  Буває, що біо-тату роблять, аби приховати шрам чи родимі плями. Оригінальний розпис замовляють собі і наречені — аби додати “родзинки” весільному наряду.  Ціна ж модної забаганки залежить від розміру малюнка, його складності, техніки нанесення та затраченого часу, проте все одно дуже демократична: від 70 гривень і до… та майже до безконечності, адже за суперскладні і великі узори “намалюється” і кілька тисяч.

Найчастіше клієнти розмальовують руки, дуже гарний вигляд мають малюнки на спині, плечах, передпліччі, зоні декольте…  Найекзотичніша “поверхня” для малювання — голова.

Нечасто просять намалювати щось символічне. Здебільшого це розписи просто декоративні, що не несуть зашифрованої інформації. Малюю все, окрім тих речей, які мають у собі негатив… І взагалі, коли людина обирає собі малюнок “як у подружки” чи перший-ліпший з інтернету, прошу перед тим добре подумати…

Мехенді та натхнення

Довідка

Звідки до нас “прийшло” мехенді?  Його історія налічує не одне століття. Точне місце, звідки пішло мистецтво розпису тіла хною, досі невідоме: за право називатися його “батьківщиною” змагаються Індія та Єгипет, арабські та східноазійські країни. Мистецтво мехенді подорожувало по різних континентах і країнах протягом багатьох століть, приймаючи різноманітні форми згідно з культурою і традиціями різних народів світу.

В Індії є традиція: жінку вважають гостею в домі свого чоловіка, доки не зійде малюнок, який їй наносять перед заміжжям. Її не дають навіть пилюку витирати. Подейкують, що одна винахідлива жінка цілий рік тихцем, доки ніхто не бачив, підмальовувала свої розмальовані руки, аби нічого не робити… 

Найтриваліший сеанс розпису хною у моїй художній практиці — майже дванадцять годин, упродовж яких  розмальовувала тернопільську модель до фотосесії. Це був своєрідний мехенді-марафон, коли працювала, не покладаючи рук (і конусів із фарбою також). Було цікаво випробувати себе і подивитися, який вигляд матиме людина, майже повністю “одягнена” у розписи-візерунки…

Найбільшу кількість людей упродовж дня довелося розмалювати у Монастириську на “Дзвонах Лемківщини”. Через мої руки “перейшло”, мабуть, з кілька сотень людей — на те, щоб їх усіх сфотографувати чи просто полічити, уже сил не вистачило… А найбільш пам’ятний досвід розпису хною — у жіночій колонії, що у Добриводах. Ми разом із групою волонтерів-перукарів та візажистів завітали туди цьогоріч на свято весни. Як ці жінки раділи своєму “перетворенню”, як зі сльозами на очах дякували… Думаю, цей досвід був незабутнім для обох “сторін”.  Я ж зрозуміла, що для мене такі акції — не одноразові, повторюватиму їх ще і ще…

Можливо, для когось розпис хною — це просто ремесло… Але для мене як для художника це заняття – справжнє мистецтво! Це невід’ємна складова мого життя – те, що робить мене собою. Коли   малюю, втрачаю відчуття часу. Це свого роду медитація… Тоді, навіть якщо пропрацювала багато годин, не відчуваєш втоми, бо привела до ладу думки.   Зрештою, думки – це фарби, якими ми малюємо на полотні свого життя…