Уже чотири роки жінка намагається довести право на свою присадибну ділянку, але просвітку жодного. Зверталася до суду з цим питанням — програла в трьох інстанціях. Власниця ділянки, маючи підтверджуючі документи, не може довести, що це її ділянка. Навіть не має доступу до однієї стіни свого будинку — щоб відремонтувати, треба просити дозволу в сусідів. Просити дозволу, щоб зайти на… свою ділянку. А призвела до такої абсурдної ситуації невідповідність у документах Кременецької міської ради і помилка розробника земельної документації. «Як добитися справедливості? Хіба оголосити голодування біля міськради…» — зітхає.
«Заберіть свою хату з межі…»
Пані Галина з сином живуть на вулиці Вишнівецькій у хаті, побудованій сто років тому. Свого часу там господарювала єврейська родина, яку розстріляли. Потім будинок передали у комунальну власність, дозволили поселитися кільком сім’ям, які потребували житла. Врешті там залишилася жити свекруха пані Галини.
— На це обійстя я прийшла за невістку. У 90-их роках ми приватизували будинок, а землю — у 2004-ому. Будинок був записаний на мене, чоловіка, доньку і сина. На жаль, чоловік помер два роки тому від раку — конфлікт із сусідами прискорив недугу… Наші сусіди теж приватизували землю у 2004-ому. Раніше ми жили більш-менш мирно. Сусіди встановили огорожу прямо впритул до нашої хати. Я тоді не сильно зважала на це, бо лікувала сина, у нього ДЦП. Але у 2017-ому сусідка заявила: «Забери хату з межі!». Її слова збили мене з ніг… Тоді задумалася, чому моя хата на межі. Звернулася за консультацією до землевпорядника Юрія Шумбарця. Відкрив кадастрову карту — між моїм будинком і межею є відстань. Тоді я почала оббивати пороги усіх інстанцій, щоб з’ясувати, чому огорожа сусідів на моїй ділянці. До нас виїхала комісія Кременецької міської ради. Заступник міського голови Ярослав Риндич попросив сусідів показати технічну документацію. «Тут відступ є», — сказав. Але міський голова Олексій Ковальчук швидко закрив папку. На тому кінець… Я не мала на руках технічної документації, тому не все розуміла, надали мені її аж у 20019-ому, тоді я болісно прозріла…
«Підписалася за межу, але не самовільно захоплену…»
— Після виїзду комісії я отримала лист з міськради про те, що нічого не можуть вдіяти, порадили звертатися до суду, — продовжує пані Галина. — Так почалася трирічна судова епопея. Звернулася я в центр з надання безоплатної правової допомоги. Призначили мені адвоката Ірину Сідорову, яка підготувала позовну заяву про «усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання частково незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на ділянку, скасування державної реєстрації права власності». Як я не доводила в суді свою правоту, клопотала про незалежну земельну експертизу, але мою заяву не задовольнили. Суддя Варневич мотивувала тим, що є документи на приватизацію ділянок, було погоджено межі, а щодо розбіжностей потрібно було звертатися до міської ради для їх усунення. Я справді необдумано підписала погодження межі. Сусідка прибігла, підступно попросила… Я не вникала — підписала. Скасувати погодження у 2017-ому було вже пізно, бо минули терміни. Не можу пробачити собі цього. Нині десятому заповідаю: перш ніж щось підписувати, добре вивчити. Проте я підписалась не за самовільно встановлену сусідами межу, а за законну! А де законна межа? Невідомо. Після зачитання ухвали в суді я несамовито кричала. «Не плачте, маєте право звернутися в апеляцію», — «потішила» суддя Варневич. Ця ганебна ухвала була останньою в її судовій практиці — пішла у відставку. Після першої інстанції адвокатка Сідорова відмовилася далі вести мою справу. Передала мені документи. Взялася я їх читати і була шокована — у технічній документації чітко видно відстань між будинком і огорожею. Проте представниця мовчала (!) про це упродовж слухання. Призначили мені іншу адвокатку — Ірину Медвідь. Підготувала вона апеляційну скаргу, але порадила… не їхати на засідання. «Все одно вирішать без нас», — зазначила. Я довірилась адвокатці, державі і програла апеляцію…
«Розробник «підлаштувався» під рішення міськради»
— Міська рада була також відповідачем у справі, оскільки «нахімічила» з документами. Юрист міської ради просила мене не звертатися в касацію, мовляв, моя сусідка згідна посунутись, але ще були порожні обіцянки, — каже пані Галина. — Подала я на касацію у березні 2019-го. Лише в червні цього року Верховний Суд розглянув справу і залишив ухвалу без змін. Я програла не через те, що не права, а тому, що позовні вимоги не були правильно окреслені, а районний суд розглянув справу поверхово. Захоплення моєї ділянки є очевидним… Сусіди приватизували ділянку за мера Гуславського, який був у добрих стосунках із ними. Думаю, що була не помилка в документах, а навмисне фабрикування. Сусіди побудували столярку впритул до мого сараю. А це і запах фарби, і нестерпний шум. Годі витримати…
Юрист Кременецької міської ради в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову через необґрунтованість. Звернула увагу на те, що термін позовної давності для захисту прав закінчився у 2007-ому році.
Журналісти «НОВОЇ…» звернулися до адвокатів Галини Барнай за коментарем, проте вони відмовилися надавати інформацію.
Судовий експерт Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Василь Олійник зазначив у висновку, що огорожа сусідів частково розташована на земельній ділянці пані Галини, що спричинило накладання земельних ділянок. Вказав також на невідповідність фактичної конфігурації та площі земельної ділянки позивачки і визначеної правовстановлюючими документами і документацією із землеустрою.

— Причина невідповідності — технічна помилка, яку допустив розробник документації із землеустрою на земельну ділянку родини Барнаїв, — зазначив журналістам експерт. — Часто буває, що люди не знають, де точно проходить межа, на власний розсуд встановлюють огорожу, розробник має внести чіткість. У кадастровій зйомці видно, що межа між Барнаями та їхніми сусідами не проходить по стіні будинку. Як судовий експерт я вивчив документи, виїжджав на місце, робив контрольні заміри у присутності сторін. За інвентарною справою, у Барнаїв була земельна ділянка з більшою площею, проте під час передачі ділянки у 2004-ому Кременецька міська рада чомусь прописала меншу площу, ніж зазначено в інвентарній справі. Розробник документації «підлаштувався» під рішення міськради. Та навіть у цій технічній документації є відстань між будинком Барнаїв та межею — 7 кв. м. Якщо суд мав запитання до висновку, то я міг детальніше пояснити, проте мене не викликали. Вочевидь, суд не став глибинно вивчати земельну документацію, а зосередився на погодженні меж і термінах давності. Це не є надто складна справа, її можна врегулювати і без суду.