Уночі 30 квітня через ускладнення від COVID-19 обірвалося життя колишнього начальника управління МВСУ в Тернопільській області Василя Облещука. 14 квітня йому виповнилося 63 роки. Підступна недуга не дала шансу, хоча лікарі робили все можливе. Василя Корнелійовича добре знали на Тернопільщині не тільки в правоохоронних органах, а й громадськість. На високу посаду його обрали в дуже непростий час — після Революції Гідності, після Ночі Гніву, коли довіра до правоохоронних органів була вкрай низькою. Василь Корнелійович керував міліцією області упродовж року, а загалом у правоохоронних органах пропрацював понад 35 років.

«Василь Облещук був незмінним керівником громадського блоку міліції впродовж 10 років. У квітні 2014-го року, у час, коли міліція переживала чи не найгірші часи за свою історію, полковник взяв на свої плечі, здавалося б, непосильну ношу — тернополяни обрали його керманичем міліції краю і він прийняв цей вибір. До останнього дня на службі й поза нею був вірний присязі, полковник віддано і чесно служив людям. Колеги, товариші, друзі згадують його як мудрого керівника, вимогливого та справедливого, чесного та добросовісного, як людину слова, доброго порадника, щирого та відданого друга. Вічна пам’ять, Василю Корнелійовичу. Хай Господь упокоїть у мирі Вашу душу», — висловили співчуття на сайті обласної поліції.

«На 63-ому році обірвалося життя депутата Великоберезовицької селищної ради, керівника фракції «Батьківщина» та голови комісії з питань регламенту, прав людини, законності, депутатської діяльності, етики із питань запобігання корупції у Великоберезовицькій селищній раді, полковника і колишнього керівника управління МВСУ в Тернопільській області Василя Облещука. Відійшов у вічність 30 квітня від ускладнень після COVID-19. Був порядним, вимогливим до себе та оточуючих, відповідальним і доброзичливим. Світла пам’ять про справжнього патріота України, відданого своїй справі професіонала, керівника, сім’янина завжди житиме у наших серцях», — з сумом повідомили на сторінці Великоберезовицької громади у Фейсбуці.

На високій посаді Василь Корнелійович змінив атмосферу в управлінні «під аркою»: замість одного прийомного дня громадян начальник міліції запровадив щоденне спілкування з людьми. А оскільки затримувався у кабінеті допізна, то іноді навіть у вечірню пору до нього навідувалися краяни з наболілим. Мобільний номер керівника міліції мали чимало тернополян, тому, бувало, із нагальними питаннями телефонували навіть посеред ночі. Таку довіру Василь Корнелійович здобув попри те, що під час Революції Гідності стояв по той бік барикад — з правоохоронцями, але завжди виступав посередником, був патріотом нашого краю.

«Якщо відверто, то я вже планував іти на пенсію, абсолютно не думав про посаду, особливо після сумних подій на Майдані, — розповідав Василь Корнелійович в інтерв’ю «НОВІЙ…». — Не раз моя мама казала, що односельці «тиснуть» на неї, аби я ішов з міліції. Тоді було вкрай негативне ставлення до усіх правоохоронців. Закидали, нібито я інструктував «Беркут», хоча моя функція на той час як заступника начальника управління полягала в тому, щоб нагадати «беркутівцям» про особисту безпеку і про те, що по той бік барикад — наші рідні. Я не відряджав «Беркут» до Києва — вони виконували вказівки міністра. Мене запитували, чому ми не перейшли на інший бік барикад, але ж ми не могли переходити на бік тієї чи іншої політичної сили, ми були з народом, бо давали йому присягу. Отже, коли постало питання про кандидатуру начальника обласного управління міліції, особовий склад звернувся до мене: «Ви були з нами у Ніч Гніву, під час захоплень адмінбудівель, на мітингах, тому ми — за вас!» Підтримали і майданівці, бо я щодня був з ними».

Відверто розповідав нашим журналістам пан Облещук і про Ніч Гніву, коли палили будівлю міліцейського управління: «Того вечора ми обороняли обласну адміністрацію, постраждали 46 наших працівників, а потім — будівлі обласного управління і міського відділу міліції. Забарикадували вхід в управління, аби не допустити викрадення зброї, адже у черговій частині було понад 400 одиниць зброї. На перемовини не було з ким іти — до нас не ставили жодних вимог, просто хотіли все «розбомбити». Коли в розбиті вікна управління полетіли коктейлі Молотова і все спалахнуло, ми намагалися врятувати працівників, а також утримуваних в ізоляторі. На той час в ізоляторі було 47 арештованих. Добре, що ніхто не згорів, ми закривали вхід до ІТТ мокрими простирадлами, ковдрами. Коли я забіг до свого кабінету на четвертому поверсі, застав мародера. Спершу подумав, що то пожежник у формі, запитав, чи ніщо не горить.

Він — до дверей, а я помітив, що хтось рився у моїй шухляді, забрав посвідчення. «Розгорни форму!» — наздогнав його. Повипадали мобільні, планшет, кабелі, посвідчення… То був студент ТНЕУ, через тиждень приходив з мамою, вибачався, казав, що прочитав в інтернеті про погром і пішов підтримати. Тієї ночі я отримав п’ять ударів каменюками в голову, мені зламали два ребра. В Україні з міліції зробили монстра, потрібно докорінно міняти систему правоохоронних органів…».