Несподіване фото з «НОВОЮ Тернопільською газетою» в руках надіслав нам через Інтернет Володимир Бойчук! Упізнали Нью-Йорк, але звідки там наша газета?! Виявляється, передав Володимиру через океан читво з рідного Тернополя його батько. Тож ранок у центральному парку американського міста він розпочав не з традиційного огляду свіжого номера «Нью-Йорк таймс», а з «НОВОЇ…»! Володимир сім років тому подався на чужий континент, за цей час не мав змоги прилетіти в Україну, але мріє побачитись з рідними. Про закордонне життя він розповів в інтерв’ю «НОВІЙ…». Так співпало, що спілкувались ми в День Незалежності США. Володимир саме готував барбекю — очікував гостей, а паралельно — ділився думками.

— Дякуємо за чудову світлину! Як вам передали газету до Нью-Йорка?

— Батько відправляв мені окуляри з України, принагідно я просив передати ще щось таке, чого тут нема. Надіслав прапор України, тризуб і «НОВУ…»! З доставкою посилок в США нема проблем. Є приватні компанії, які надають послуги, а також — «Укрпошта». Літаком посилку з України до США доправляють десь за два-три тижні, кораблем — за п’ять-шість тижнів. Проте є обмеження: не можна, скажімо, передавати насіння, гриби та ін. А я так хотів білих грибів для юшки на Різдво. Живу в Брукліні — округ Нью-Йорка. В сусідньому Манхеттені є Українське село, де є наша церква, наші магазини, бари, спортивний клуб. Там можна купити будь-який український товар, окрім хіба що пива «Опілля» і «НОВОЇ Тернопільської газети». Сім років тому я поїхав у США за туристичною візою і залишився. Спершу жив у штаті Нью-Джерсі через паркан з українською церквою — навіть взимку куртку не одягав. Потім переїхав у Джерсі-Сіті, нині мешкаю в Нью-Йорку.

— Де ви працювали в Україні? Чим займаєтесь у США?

— Працював провізором в аптеці в «Орнаві» в Тернополі, менеджером у компанії «Альба-Україна». Проте на початку Революції Гідності компанія опинилася на межі закриття, я втратив роботу і виїхав до США. Перша моя робота тут була з надання послуги «demolish» — валив конструкції в будівлях перед ремонтом. Згодом зайнявся перевезеннями. Люди в США часто переїжджають зі штату в штат, з міста в місто, тому популярна послуга перевезення. За два роки я побував у 48 штатах! З одного боку, це важка робота, бо не залишає часу на особисте життя, а з іншого — прекрасна для тих, хто любить подорожувати. Я мав змогу побачити Лас-Вегас, Лос-Анджелес, Чикаго, Гранд-Каньйон, Ніагарський водоспад… Нині працюю в одній з найбільших компаній у східній частині США. Керую бригадою, яка запаковує речі при перевезенні. Я допомагав з переїздом відомим кіноакторам, ведучим телебачення, дизайнерам, спортсменам, зокрема, баскетболісту Джейсону Вільямсу. Маю з ним фото! А недавно зареєстрував свою фірму з надання послуг із перевезення «Clean Packing».

— За сім років ви вже адаптувались. Чи відчуваєте свою причетність до США? Чи комфортно вам там жити?

— США — це країна з маленьким відсотком корінного населення, більшість — емігранти. Приїжджаєш сюди, трохи удосконалиш англійську, платиш податки, за які ремонтують дороги, поліпшують інфраструктуру, і вже почуваєшся причетним до цієї країни. Але кожен емігрант привозить з собою свою країну. Українці — свою, поляки — свою, домініканці — свою…
Безумовно, в США є можливість заробити, якщо людина неледача. Але у більшості склалася помилкова думка, що за океаном все так добре і легко.

Емігрантам важко звикнути до інших реалій, вивчити мову, вникнути в складні системи оподаткування, кредитування та ін. До того ж тут також є бюрократія. Але українці залишаються, бо шкода втраченого часу, зусиль, коштів. Бояться повертатися в Україну і починати все спочатку.

— Ви згадали про бюрократію. Як вона там проявляється?

— Розкажу про медичну галузь із власного досвіду. В Україні набагато легше потрапити до лікарні, отримати медичну допомогу. Нещодавно я звернувся в госпіталь з гострим болем, маю проблему з підшлунковою. Вісім (!) годин я чекав на лікаря, дали тільки знеболюючі. Крім мене, таких було десятки пацієнтів. Дехто не витримував, кидав халат і йшов додому. В США завдання лікаря не вилікувати, а лише тимчасово усунути проблему. Акцент — на знеболюючих препаратах. Щоправда, медикаменти тут якісні, як і діагностика. Медичні послуги дороговартісні.

За здачу аналізів, обстеження ЕКГ та МРТ клініка надіслала мені рахунок на майже 5 тисяч доларів. Медицина — дуже дороге задоволення в США. Добре, хто має страхівку, але і з цим є нюанси. Мій друг платить по 700 дол. на місяць за страхівку. Проходив діагностику колоноскопії, отримав рахунок на 10 тис. доларів. Страхівка покрила тільки… 35 доларів. Виявляється, що таке обстеження передбачене страхівкою людям після 45 років, а йому — 43.

— А чи трапляються там прояви корупції, яка, на жаль, так вкорінена в Україні?

— Не можу сказати, що тут нема корупції, бо не знаю всього. Можливо, на вищих рівнях влади корупція присутня, але на низьких — ні. Тут неприпустимо давати гроші лікарю, щоб швидше тебе взяв на прийом чи просто «віддячити», чи дати хабар поліцейському. Система штрафів і покарань у США тримає людей у серйозних рамках.

— Українці здебільшого їдуть у США в пошуках кращого життя. До чого можна доробитися в нинішніх реаліях?

— В українців є дві мрії в Америці: заробити гроші, щоб купити тут житло і будувати своє щасливе майбутнє, або доробитися на житло в Україні й повернутися додому. Коли я тільки приїхав, то чув від знайомих, що вони хочуть заробити по максимуму і повернутися додому. Тепер змінюється думка — стараються влаштувати своє життя в США.

— Чи пандемія коронавірусу вплинула на бізнес, економіку?

— За час карантину в Нью-Йорку закрили багато різних закладів, але помалу відновлюють роботу. Чимало людей виїхали в інші штати, де менші податки, працюють віддалено. З Каліфорнії переїжджають в Нью-Йорк, а звідси — в Флориду, Техас. Один мій клієнт за трикімнатну квартиру в Мангеттені платив за місяць 12 тисяч доларів. Це дуже багато. Поїхав у віддалене село і там працює через Інтернет. Під час карантину тим, хто втратив роботу, уряд платив по 500 доларів на тиждень. Ті, хто мають низькі зарплати, залишали працю і жили на ту допомогу. В Нью-Йорку і Нью-Джерсі вже скасували масковий режим, дуже багато людей вакцинувалися. Помалу повертаємось до звичного життя. Тепер аж дивно згадати перші місяці суворого карантину. Я тоді мав роботу в Мангеттені, приїжджав туди — ні душі на вулиці — місто привидів. На Бруклінському мості в звичайний час завжди великі затори, а під час карантину я міг розігнатись до 120 км. Розкажу кумедний карантинний випадок. Перевозив двох клієнтів, дали мені в дорозі своє горня покористуватися. Я написав на ньому своє ім’я, щоб ніхто не брав. Згодом вони поставили це горня в рамку і це вже мистецька річ.

— Чим ще, крім роботи, наповнене ваше життя?

— Захоплююся спортом і туризмом, люблю активний відпочинок. Граю в теніс, обожнюю походи в гори, займаюся велоспортом. Влітку обов’язково треба покупатися в океані. Цієї зими двічі їздив кататися на лижах у місто Лейк-Плесід, де відбувалися олімпійські зимові ігри в 1980-ому. Відвідую українські фестивалі, концерти українських виконавців. Наших земляків тут дуже багато, товаришують, родичаються. Друг з Івано-Франківська, з яким ми колись працювали, взяв мене за хресного своєї дитини. Нині він живе біля Чикаго, що за 1400 км від мене, але ми спілкуємось, навідуємося в гості.

— Ви хотіли б залишитися жити в США?

— Наразі мені тут комфортно. Єдине, я дуже хотів би переїхати в штат Юта, де красива гірська природа. За цих сім років я не мав змоги навідатися в Україну. На Різдво та Великдень загострюється ностальгія. Але добре, що тут є українські церкви, завдяки яким почуваюся, як вдома.

— Коли останніми роками була найбільша хвиля емігрантів з України?

— Думаю, що в 2014-2015-их, коли почали відкривати туристичні візи на 10 років. В Україні тоді був Майдан, почалася війна, але я не пов’язую виїзд українців з цими доленосними подіями, просто була можливість і люди скористалися. Зараз не розігрують «Зелену карту», тож українцям важко переїхати до США. Часто говорять, що українці, які подалися в Америку після Другої світової війни, не знаходять спільної мови з сучасними емігрантами з України. Вважаю, що це неправда. Я спілкувався з кількома українцями, які тут десятиліття, — надзвичайно інтелігентні й щирі. Вони виїхали за кордон в радянські часи, намагалися на чужині будувати незалежну Україну. Формували свої поселення, зводили українські храми. У Нью-Йорку є український банк «Самопоміч», де українці можуть відкрити рахунок без обов’язкових в американських банках документів.

— Чи траплялися випадкові зустрічі з українцями в Америці?

— Так, здебільшого по роботі. Коли моя бригада приходить запаковувати речі, моє завдання — з’ясувати з господарем, що саме потрібно забирати з помешкання. Якось розмовляю з господинею англійською мовою, раптом почав сильно гавкати пес. Жінка повернулася і каже українською: «Жужа, заспокійся!» «Ви з України?» — неабияк здивувався я. Розповіла, що її батьки виїхали з України, вона ж народилася в США. Обмовилася, що її дядько — головнокомандувач УПА Роман Шухевич. На стриху її будинку було дуже багато українських книг із 50-60-их років, виданих у Нью-Йорку, Пенсільванії, Чикаго, Канаді. «Забирай українські дитячі книги! Будеш колись читати своїм дітям, щоб плекати українську мову», — сказала мені. Її донька народилася в США — теж розмовляє українською. Зговорились ми з ще одним клієнтом, в якого українське коріння. Розмовляє він українською, а російської взагалі не розуміє. Здивувало! Дружина мого товариша дитиною виїхала з батьками до США, але береже українські традиції. Справили весілля в українському стилі — продавали молоду, співали вівати, танцювали гопака. Де б не були українці, в нашому серці завжди — Україна!