Наприкінці серпня Сергій знову взяв участь у надскладному Ultra-Trail du Mont-Blanc (UTMB) — забігу навколо гірського масиву Монблан, що в Альпах. Маршрут цього неофіційного чемпіонату світу серед трейлерів (бігунів горами) завдовжки понад 170 кілометрів і пролягає трьома країнами — Францією, Італією та Швейцарією. Зазвичай долають його бігуни понад добу, а Сергій володіє рекордом проходження цієї траси бігунами з України — 27 годин 9 хвилин 16 секунд (середня швидкість проходження дистанції — 6,3 км/год., що для таких високих гір просто видатне досягнення). Цей результат Сергій продемонстрував торік, коли посів 48-ме місце серед 2400-ох учасників і став 15-им у своїй віковій групі.

Цьогоріч Сергій знову подолав цей ультрамарафон, фінішувавши з прапором України 63-ім (17-им у своїй віковій групі) серед 2543-ох найкращих трейлерів світу. Хоча, як сам зізнається, не дуже задоволений результатом, адже під час забігу далася взнаки травма ноги.

А ще Сергій — багаторазовий переможець вітчизняних змагань з трейлу, професійний спортсмен та інструктор в команді Ture. У свої «майже 50» дає чималої фори значно молодшим суперникам. Як досягнути такої форми? До вашої уваги — ексклюзивне інтерв’ю Сергія Сапіги «НОВІЙ…».

— У лютому вам виповниться 50, а багато чоловіків у такому віці вирішують, що пора «зав’язувати» з активним життям, зосереджуються на дивані перед телевізором і випещують пивний (а то й півтораметровий) животик. Як оцінюєте таку позицію?

— Ну, найперше, на мою думку, телевізор — зло, яке ще й забирає купу часу. А ось рух — це життя! Ну, і для того, щоб цей рух був цікавіший, я й насичую його найяскравішими природними видами, які особливо цікаві, звісно, в горах. Переконаний, що поки людина активно проводить час, доти вона гарно себе почуває. Чим ти старший, тим більше потрібно себе штурхати, щоб, як то кажуть, не заіржавіти.

— Нещодавно ви у змагальному темпі пробігли 170 км у гірському масиві Монблан з просто шаленим перепадом висот. Це були найважчі змагання, у яких ви брали участь, чи були й крутіші трейли?

— Не ділю трейли на найважчі, найкращі чи найкрутіші. Кожен трейл оцінюю передусім як нову пригоду. А навіть якщо той чи інший трейл уже неодноразово бігав, то все одно він кожного разу цікавий по-іншому, та й складність його завжди також інша.

Справді, наприкінці серпня мені знову випала честь завдяки друзям із @komanda Ture представити Україну на одному з найпрестижніших і складних трейлів світу @UTMB. Траса цього забігу — понад 170 кілометрів із набором висоти 10 000 метрів!

Торік UTMB мені дався складніше, а цьогоріч трішки легше, проте травма коліна, отримана на нашому не менш складному трейлі «100 Букомиль», не дала виступити так, як я собі планував. Та є й позитивний момент — цього року була дуже гарна погода, і краєвиди навколо Монблану були просто неймовірні.

— Як ви долали дистанцію, коли стало найважче?

— Знаєте, коли я біжу трейл, то наче опиняюся в якомусь своєму світі. Буває, що настільки відключаюся, що можу не помітити маркування, «провтикати» поворот, а відповідно і набігати зайвого. Коли було найважче? Напевно, коли далася взнаки травма коліна — вона дуже заважала, це було навіть не так важко, як боляче. Та намагався відволікатися на фантастичні краєвиди і періодично вдавалося забувати про важкість і біль.

— Нині, оглядаючись на свою форму, скажіть новачкам — скільки і як треба тренуватися, щоб досягти рівня, бодай схожого на ваш? Можливо, є свої секрети підготовки?

— Насамперед необхідно не пропускати тренувань, а тоді результат неодмінно прийде. Головне — мати час і бажання. Щодо моєї форми, то тут грає роль досить таки велика тренувальна база як бігова, так і туристична. В молодості я займався легкою атлетикою, а потім часто ходив у гори і там все одно потрошки бігав. Лише 5 років тому я почав серйозно займатись трейловим бігом. Для тих, хто не знає що таке трейл, поясню, що то біг туристичними стежками, тобто швидкий туризм.

А новачкам побажаю бігати, мандрувати горами, їздити на велосипеді, ходити на лижах і з часом ви будете готові до таких ультрадистанцій. А ще краще все це робити під наглядом тренера. Відвідувати, наприклад, бігові табори, які організовує
@komanda Ture. А найголовніше — брати участь у змаганнях, бо саме змагання мотивують ще більше тренуватися. Так і відкриваються всі секрети.

— На змаганнях і тренуваннях у горах ви часто на самоті багато годин виконуєте важку бігову роботу. Про що думаєте на бігу?

— Це особисті відчуття, які важко пояснити, але чи на змаганнях, чи на тренуваннях — це мій особливий світ, в якому я слухаю і відчуваю природу, насолоджуюся нею. Вона справжня, а не штучна, як багато речей у нашому світі. На змаганнях деколи планую свій виступ на дистанції, потім контролюю свій забіг, а ось на тренуваннях ніщо вже не відволікає від насолоди природою. Ну, й скажу так — у провітрений мозок завжди приходять якісь свіжі ідеї, в основному несподівані й креативні!

— Взимку ви брали участь у порятунку людей в Карпатах. Тоді вдалося зберегти життя кільком десяткам людей, але двоє загинули. Чому, на вашу думку, трапляються такі трагедії?

— Не хочу згадувати той жах. Там стався фатальний збіг обставин. Напевно, така доля. Не знаю, як би я себе повів і що би зі мною могло статися в такій ситуації. Та для себе я зробив висновки — навіть в низьких горах природа не пробачає найменших помилок.

А от більшість трагедій у горах стаються з вини алкоголю і безпечності туристів. Тому для власної безпеки в гори потрібно ходити з інструкторами, обов’язково відвідувати альпсемінари, на яких саме і навчають, як себе правильно поводити в горах.

— А ким ви працюєте в «цивільному» житті? Як реагує сім’я на таке ваше захоплення і як вдається суміщати роботу, бізнес і фактично професійне заняття спортом?

— Найскладніше питання! Я власник маленького сервісного центру з ремонту побутової техніки. На вихідних, а деколи й посеред тижня, я ще працюю інструктором у горах і на сплавах в @komanda Ture. Це дає мені змогу як тренуватися, так і просто бувати в горах.

Сім’я реагує, звісно, неоднозначно, адже вони мало мене бачать. З одного боку, ніби й пишаються моїми досягненнями, а з іншого — ці результати не приносять значних коштів, а це одна з найбільших проблем.

Мої брати, можливо, навіть заздрять моїм здобуткам, адже колись також займались спортом. Проте в них ще є час, повиростають діти, а тоді, може, захочуть й собі більше уваги приділити. Теща з тестем стежать за моїми мандрівками і вболівають за мене, а мамі менше говорю, чим я займаюся, щоб не хвилювалася. Вона й без того постійно нагадує, скільки мені років і що мені не пасує гонити по тих горбах.

Намагаюся суміщати роботу, гори й біг, але 24-ох годин у добі малувато. Тому, як правило, не встигаю ані бізнесу приділити достатньо часу, ані як слід потренуватися. Професійними заняттями спортом це не назвеш, бо заробітку вони абсолютно не приносять, і якби не спонсори та друзі й родичі, однокласники і просто знайомі, то на чемпіонати світу й міжнародні змагання я би не їздив. Для мене це дуже дорого. Хіба що брав би участь в деяких вітчизняних трейлах та клубних змаганнях. Всі виїзди на закордонні старти частково спонсорує мені @komanda Ture, майже вся спортивна амуніція і взуття з @La Spоrtiva Ukraina, де я є амбасадором їх продукції. Дуже допомагають мені власники супермаркетів «Калина» в Тернополі, однокласники, які мешкають за кордоном, друзі-організатори трейлів в Україні і ще багато хто. Цей список дуже довгий, і без цих людей я би не досяг тих результатів, які маю на цей час.