Андрій останнім часом мешкав із дружиною та донькою на Буковині, а Іван зі своєю сім’єю – у Тернополі. Брати є співзасновниками БФ «Милосердя заради майбутнього». Андрій оголошував збір допомоги через соцмережі, звітував там. У матеріалах даного кримінального провадження фігурує і батько волонтерів — Василь Козак, який свого часу керував рятувально-водолазною службою Тернопільської області. Останній, як відомо, допомагав синам доправляти автомобілі на передову.

Андрія та Івана Козаків затримали 10 травня 2022 року. 12 травня Тернопільський міськрайонний суд задовольнив клопотання слідчого поліції, погоджене з прокурором, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання волонтерів під вартою з можливістю внесення кожним грошової застави у розмірі понад 1 млн. гривень. Зараз брати — під вартою. Їм інкримінують ч.3 статті 201-2 Кримінального кодексу — незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги з метою отримання прибутку, вчинене у великому розмірі, за попередньою змовою групи осіб під час воєнного стану.
Як повідомляє слідство, за зібрані від початку війни на підтримку Збройних Сил України добровільні пожертви громадян брати-волонтери придбали для власного використання автомобілі Range Rover та Audi – Q5, а також мобільні телефони Apple IPhone 13 Pro Max та інші матеріальні цінності на загальну суму понад 2 мільйони гривень. Зараз триває розслідування, під час якого буде встановлено, чи підозра є обґрунтованою.

Під час обрання запобіжного заходу обвинувачувані заперечували свою вину, повідомили, що за час війни придбали і доправили для ЗСУ 21 автомобіль, планували передати й інші транспортні засоби після їх ремонту. Представили брати в суді десятки грамот і подяк наданих їм як військовими, так і керівництвом Тернопільської області.

«Я — не злодій, не крадій, нічого собі не привласнив, робив все чесно і від щирого серця. Відправляв допомогу воїнам, які просили мене про це, маю фотозвіти, чеки, квитанції. Нам вдалося придбати і передати на передову десятки тепловізорів, дронів, автомобілів… Нічого нікуди ми не поділи, не продали. Буду доводити і доведу свою правоту. Про нашу з братом допомогу підтвердять сотні солдатів. Я не такий чорний, яким мене “малює” слідство. Я взагалі не чорний. Гроші, які вилучили в мене вдома, я тримав для купівлі наступних автомобілів. Нереально придбати все за один день, ми поступово шукали потрібне і доправляли на передову. Комусь, мабуть, не сподобалася наша добра справа…» — виступив у суді Андрій.

«Мені соромно в цей воєнний час стояти перед вами і бути обвинувачуваним у такому ганебному злочині. Від початку війни я цілковито присвятив себе волонтерству. За цей час підібрав і доправив у ЗСУ 21 автомобіль, готували ще п’ять автомобілів на передову, — розповів Іван. — 25 лютого я поїхав у тернопільську артилерійську бригаду, запитав, яка потрібна допомога. Возив їм акумулятори, колеса, запчастини, продукти харчування та інше. Маємо на все чеки, ми працювали чесно і сумлінно. Хотіли зробити все якнайкраще.

На передову везли квадрокоптери, тепловізори, автомобілі. Щоразу долали понад тисячу кілометрів в один бік. Range Rover, про який говорить слідство, ми придбали для ЗСУ, не оформляли ні на кого з нас. Нічого собі не привласнили! Кошти, які є на рахунках, були призначені для допомоги нашим захисникам. Нереально всі гроші освоїти за день. Ми купували на фронт добротні автомобілі, а не такі, що розсипаються дорогою. Я цікавився вартістю «бандеромобіля», ще ми хотіли закупити три автомобілі швидкої допомоги. Нині нас роблять винним на чиєсь замовлення… За доказ беруть вирізку телефонних розмов. Якщо ми такі погані, то чому до нас зверталися військові, обласне керівництво? «Допоможемо!» — Андрій був безвідмовний. Війна триває, ми би ще не один автомобіль купили для захисників, але нас кинули за ґрати… Розумію людей, які жертвували кошти, а тут такі звинувачення. Та хочу запевнити, що всі ті гроші є, нічого ніде не пропало, ми готові звітувати за кожну копійку».

«Не буду нікого захищати чи виправдовувати, але скажу, що ми живемо у сталінські часи — нас прослуховували місяць, щоб «зачепитись» за якесь слово і «зшити» справу. Просто когось «задушила жаба», що хлопці стільки всього роблять і що їм довіряють люди, — висловив своє обурення батько волонтерів пан Василь. — Сина брали як злочинця, хоч він не втікав — робили картинку. Вчора до нас додому увірвалася якась жінка з дитиною, обізвала злодіями. Під вечір почали кидати каміння нам у вікна… За що? За те добро, що зробили? За те, що ми під свист ракет їхали на передову? Військові дякували нам зі сльозами. Ми раділи, що можемо допомогти. Ще не розібралися нині що й до чого, а вже назвали синів злодіями. Не наводять лад зі зрадниками країни, а «присаджують» патріотів. Комусь це треба… Не дозволю «шити» справу «білими нитками», поїду навіть до президента».