Понеділок, 03 жовтня 2022
• У Тернополі привітали працівників бібліотек • Голос, що підкорив світ • Через великий ажіотаж у Тернополі відбудеться додатковий благодійний концерт для підтримки ЗСУ Іво Бобула • Пізнаймо одні одних: українці – в Сувалках, поляки – в Тернополі • «Антитіла»: пів року – на фронті • Кризова кімната – для постраждалих від насильства • Дбаємо про своїх військових на передовій • Благодійники з Європи підтримують лікарні Тернополя • «Сьомий місяць печу перемогу» • Сергій Надал: «Дякую тернополянам за те, що наше місто стало другим домом для десятків тисяч жертв московської агресії» • «З вірою в перемогу»: велопробіг на Теребовлянщині • Плетуть сітки і вчать… англійську мову • «Пташка», «Мішаня» і «Лемко» – на волі! • Свято української пісні та гумору: в Тернополі відбудеться концерт Степана Гіги та гурту «БУДЬМО» • Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану
Канадський політолог Андрій Глуховецький розповів історію своєї родини з Тернопільщини

Автор: Опубліковано: 2 Лютого о 13:03 1374


«Мій дідусь отець Василь Глуховецький так і не побачився з синами й онуками через переслідування радянського режиму...».


На фото (зліва направо): Емануїл Глуховецький, його дружина Марія та син Андрій, Ярослав Глуховецький, його дружина Іванка та донька Ірина з чоловіком.

«Посилаю вам моє батьківське благословення з проханням, щоб ви обоє жили в злагоді та любові один до одного та до інших людей і не забули про три речі: смерть — суд — рай чи пекло. Прийміть ці слова як моє останнє бажання», — листівку з такими рядками з України від свого дідуся як велику цінність зберігає у канадському місті Едмонтон політолог Андрій Глуховецький. Адресував благословення своїм синам у середині минулого століття отець Василь Глуховецький, який пройшов непрості часи підпілля УГКЦ. Упродовж 1922-1944-их років священник служив у селі Острів, що біля Тернополя. За патріотичну позицію він зазнав переслідувань. Двоє його синів — Емануїл і Ярослав — під час Другої світової війни змушені були виїхати в Канаду. Отець Василь з їмостю Іриною доживали віку в родичів у селі Буцнів. Поховані на цвинтарі в Острові. Зі своїми синами жодного разу з часу розлуки так і не зустрілись, тільки листувались. Не мали змоги побачити своїх онуків. Уже нема ні отця Василя, ні його синів, але пам’ять про цю священичу родину береже онук Андрій Глуховецький.

Андрій Глуховецький (праворуч) із батьками.

— Пане Андрію, ви подали в інтернетресурсі Geni генеалогію своєї родини в Україні. Яким чином із далекої Канади дослідили?
— Радянська влада розлучила нас із дідусем отцем Василем Глуховецьким і бабусею Іриною. Мої батьки не надто розповідали історії про минуле. «Про це не можемо говорити й писати…» — не раз повторював тато. Переслідування радянського режиму тяжіло над нами навіть у Канаді. Мій дідусь упокоївся в 1968 році. Мені тоді було сім років. Мого батька не стало у 1992 році. Матір прожила довше. Мій стрий Ярослав помер у 2005 році. Родинним корінням я зацікавився через багато років після смерті батька. Наш родич Ярослав Пришляк, який мешкав у Монреалі, видав книгу «Казка родоводу Пришляків і Куриласів». Там є згадка про мого діда і про рід Глуховецьких. Книга зацікавила мене, тож вирішив дослідити свою генеалогію. У різних джерелах я переглянув понад 50 тисяч імен, щоб вибудувати родинне дерево. Багато дізнався завдяки інформації, зібраній спільнотою мормонів українського походження. Вони поїхали в Україну, зробили копії давніх церковних книг з архівів Львова, Тернополя та інших міст і розмістили в Інтернеті. У США виходить газета «Свобода», у якій публікують некрологи з короткою згадкою про родину покійного. Звідти теж почерпнув деякі дані. Над збором інформації я працював майже двадцять років. Мрію колись видати книгу про родовід Глуховецьких.

Отець Василь Глуховецький.

— Знаковою постаттю для вашої родини є отець Василь Глуховецький. Що вам відомо про нього?
— Мій дідусь народився 24 грудня 1884 року в селі Містки колишнього Пустомитівського району на Львівщині в родині хліборобів. Навчався в Духовній семінарії та в університеті у Львові. 9 січня 1916 року одружився з Іриною Кордубою — донькою багатодітного священника Петра Кордуби.
Того ж року єпископ Йосиф Боцян висвятив його у сан священника. Перша парафія отця Василя — село Борщовичі біля Львова. Там народився мій батько Емануїл, якого кликали Маньком. Я мав можливість відвідати це село. Мій дідусь також був адміністратором парафії в сусідньому селі Пикуловичі. У 1918 році у подружжя Глуховецьких народився другий син — Ярослав. Перша світова війна, окупація Західної України Радянським Союзом — у вирі тих подій дідусь переїхав на Тернопільщину. Рік служив у Мишковичах, а потім 22 роки — в Острові. Церква в Острові під час Першої світової війни була зруйнована. Стараннями отця Василя і людей храм було відновлено. Добрим приятелем мого дідуся був Богдан Антків — знаний драматург і композитор, який керував хором в Острові від 1941 до 1944 року. Отець Василь Глуховецький мав добрий музичний слух, гарний бас. Їздив із сільським хором на різні виступи. У 1942 році острівський хор здобув перше місце серед хорів у Львові під час святкування 100-ліття з дня народження Миколи Лисенка. Мій дідусь цікавився політикою, вболівав за Україну. Знаю, що любив грати в шахи — навідувався до місцевого мешканця Чарнецького. Під час гри вони дискутували про політичні події.

Отець Василь Глуховецький з дружиною Іриною.

— Ваш дідусь, як і більшість греко-католицьких священників того часу, зазнав переслідувань, дивом уник арешту. Є інформація, що він підтримував вояків УПА, дозволив їм переховуватись на дзвіниці в Острові…
— За його патріотичну позицію у квітні 1944 року радянські «визволителі» вигнали отця Василя з дружиною зі церковної резиденції в Острові. Дідусь змушений був тимчасово поселитися в свого приятеля Василя Волинця у Великій Березовиці, де підпільно проводив богослужіння. У 1946 році ліквідували УГКЦ. Отець Василь не відрікся від своєї церкви. До Острова тоді направили православного священника. Богдан Антків влаштував мого дідуся бухгалтером у театрі в Тернополі, щоб мав де заробити на хліб. Близько року дідусь працював там. НКВДисти стежили за ним, адже знали, що двоє його синів — на Заході. Після В. Березовиці дідусь перебрався до будинку отця Василя Куриласа та його дружини Олени Кордуби (рідна сестра бабусі) в Буцнів. Є спогад, як моя бабуся врятувала дідуся від арешту. Постукали у двері. Бабуся наказала дідусеві лягти в ліжко, закутала його. Поставила поруч ліки. «Чоловік при смерті. Вже з цього не вийде…» — зітхала перед «гостями». Отця Василя не забрали. Помер дідусь 21 вересня 1968 року. Є світлини, як похоронна процесія з оркестром ішла з Буцнева до Острова. Поховали у родинному гробівці, як і згодом мою бабусю. Але я ще жодного разу не був в Острові біля їхньої могили. Хочу колись приїхати…

Отець Василь з острівським хором під керівництвом Богдана Анткова.

— То ви взагалі ніколи не бачились зі своїм дідусем?
— Ні з дідусем, ні з бабусею. Навіть не було можливості говорити по телефону. Тільки іноді ми отримували листи від бабусі. Бережу їх, переклав англійською. Пригадую, що я теж писав коротенькі листи в Україну. Я народився у Монреалі, в Україну ми не їздили. Вже у дорослому віці я мав можливість ступити на землю моїх предків.

Глуховецькі. Ще всі разом в Україні.

— Чому ваші батько і стрий виїхали з України?
— Мій батько Емануїл хотів бути священником, навчався в духовній академії в Львові за часів ректора отця-митрата Йосифа Сліпого. Як почалася Друга світова війна, продовжив студії в духовній семінарії у місті Кулемборг, що в нинішніх Нідерландах. Поміж навчанням вчителював у Тернополі, на Холмщині. Бачив, як взялися витісняти Бога зі школи. А потім почалося переслідування УГКЦ. Мій стрий Ярослав мріяв стати інженером, але через війну не зміг закінчити навчання. У 1943 році стрий повінчався в Львові з Іванкою Гуральчук з Острова. Його наречена мала чудовий голос, співала в хорі. Перед другою окупацією Західної України радянськими військами у 1944 році стрий опинився з дружиною в Кракові, а згодом — у Німеччині. У 1949 році вони переїхали до Канади. За ними у 1951 році до Монреаля прибув і мій батько. Через п’ять років отримав громадянство. На жаль, він так і не став священником. В еміграції починав із важкої роботи на залізничній колії. Коли вивчив англійську, обійняв посаду директора бюро поїздової компанії. Там трудився до кінця своїх літ. Мій стрий працював техніком у фільтраційній водяній станції в Монреалі. Їхня з дружиною Іванкою єдина донька Ірина вийшла заміж за Юрія Весоловського, батько якого — український пісняр, акордеоніст Богдан Весоловський. У своїх батьків я теж єдиний син. Мої матір і батько повінчалися у 1960 році. Моя мама Марія Пипка походила з села Ілавче, що біля Теребовлі. У мене з дружиною Оксаною Ковальчук двоє дітей — син Марко і донька Лариса.

Андрій Глуховецький неодноразово приїжджав спостерігачем на вибори в Україну.

— Ви добре знаєте географію України. Коли мали змогу побувати на батьківщині предків?
— В Україні я бував по роботі десь шість-сім разів. На Тернопільщину, на жаль, не навідався. Знаю населені пункти із документів. Вперше я поїхав в Україну спостерігачем від канадського уряду на президентські вибори у 1991 році. Відправили тоді мене до Полтави. Представники парламенту Канади їхали в Україну і запросили мене, оскільки знав українську мову. Згодом я приїжджав спостерігачем на кожні президентські вибори. Востаннє був в Україні в 2019-ому році, коли обрали Володимира Зеленського. Спостерігав за виборами на дільниці в Кіровограді. У попередні рази я мав змогу побувати у Львові, Луганську. На Львівщині заїхав у село Містки, звідки родом мій дідусь та де служив і похований мій прадід Петро Кордуба.

Життя в Канаді.

— Розкажіть про себе. Чим ви займаєтесь?
— Свою кар’єру я розпочав у місті Оттава. 15 років працював у Федеральному уряді в столиці Канади — в різних міністерствах (міністерстві оподаткування, міністерстві рибальства, міністерстві природних ресурсів). Вісім років тому ми з дружиною переїхали до Едмонтона. Працюю нині політичним аналітиком в провінційному уряді при міністерстві нафти. Батько моєї дружини народився біля Рави-Руської. У 1939 році, перед початком Другої світової війни, він 9-річним зі своїми батьками переплив останнім кораблем із Західної Європи до Канади. Мама моєї дружини — теж українського походження, але переїхала з Боснії.

 

Пан Андрій з дружиною.

— Сини могли врятувати отця Василя Глуховецького від переслідувань радянської влади. Чи кликали його в Канаду?
— «Ми народилися в Україні, тут і помремо», — повторювали дідусь і бабуся. Навіть не думали покидати рідну землю. До того ж, вони були вже в літах, не ризикнули їхати в невідомість, та й хтозна чи кадебісти дозволили б. Мій батько жодного разу не навідався в Україну, мама — теж. Для більшої конфіденційності тато мав псевдонім — Іван Петрович. Батьки до останніх днів жили у страху…

Після університету я дев’ять років працював директором українського інформаційного бюро в Оттаві. Мав можливість обговорювати з канадським урядом українські справи. Ми хотіли, щоб Канада відкрила посольство в Україні. Завдяки нашим старанням це сталося у перші роки Незалежності. Я брав участь у маніфестаціях за звільнення політв’язнів радянських часів — Валентина Мороза, Левка Лук’яненка та ін. Тоді багато політв’язнів приїжджали до Канади. Я організовував їм зустрічі з канадським прем’єр-міністром та іншими посадовцями. В Оттаву прилітав також В’ячеслав Чорновіл. Після проголошення Незалежності я зустрічався з Леонідом Кучмою. Тоді були цікаві часи… Моя мама тривожилась, побоювалася, щоб радянський уряд не повернувся. Пригадую, коли я вперше приїхав спостерігачем в Україну у 1991 році, за мною ходив «хвіст». Помітив його я в потязі до Полтави. Підійшов до нього, заговорив. «Ваша українська мова така, ніби з ХІХ століття», — усміхнувся він. Але більше нічого не сказав. Мій батько жодного разу не був в Україні після виїзду в Канаду. А ось стрий Ярослав з дружиною відвідали село, мали зустріч із родиною. Проте дідуся і бабусю вже не застали. Моя двоюрідна сестра Ірина живе нині у США, ми не часто спілкуємось. У неї із чоловіком троє доньок — Леся, Наталка і Христина. Ми їздили до племінниць на весілля. Щоп’ять років організовують збір родини Кордубів у центральній українській оселі в Нью-Йорку. Ми кілька разів теж були на цих зустрічах.

— Ви народились в Канаді. Чим для вас є Україна?
— Коли мене запитують про національність, кажу, що я — канадець українського походження. Бережу історію своїх предків в Україні. Ми з моїм сином Марком — продовжувачі прізвища Глуховецьких. Україна завжди в моєму серці, адже там моє коріння.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , , ,

Нещодавно опубліковане

30 вересня у приміщенні Центральної міської бібліотеки Тернополя відбулися урочисті заходи з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек та закриття дванадцятого щорічного загальноміського фестивалю «Бібліофест «Працює кожний - перемагаємо разом»...


Рубрика: , , Опубліковано: о 9:00


У Тернополі відбулася мистецька імпреза з нагоди 150-річчя від дня народження Соломії Крушельницької...


Рубрика: , , Опубліковано: о 8:10


Середній розмір щомісячної страхової виплати від Фонду соціального страхування України склав за підсумками серпня 5 112,60 гривні – на 801,72 гривні, або 18,6% більше порівняно з тим же періодом 2021 року...


Рубрика: , , Опубліковано: о 19:10


Через великий запит 14 жовтня у Драмтеатрі в Тернополі відбудуться додатковий благодійний концерт для підтримки ЗСУ Іво Бобула...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:24


У рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2014-2020» Тернопільська міська рада завершила реалізацію проєкту «Пізнаймо один одного: українці — в Сувалках, поляки — в Тернополі» спільно із закордонним партнером — Публічною бібліотекою імені Марії Конопницької в Сувалках (Підляське воєводство, Польща)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:34



Теми дня
1 Жовтня
30 Вересня
29 Вересня
28 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео