Тривожна інформація про можливе вторгнення армії Путіна найближчими днями ще більше мобілізувала українське суспільство. Іноземні країни заявляють про готовність допомогти у захисті нашої країни, доправили нам чимало зброї, активно відбуваються зустрічі представників держав. Чи справді є загроза? Чи готова Україна оборонятися? Що вимагає Путін? Про нинішню напружену ситуацію довкола України «НОВА…» поспілкувалася з ветераном АТО, істориком та політологом Миколою Лазаровичем.

— Західні ЗМІ з посиланням на президента США Джо Байдена і ЦРУ озвучують конкретну дату нападу Росії на Україну — 16 лютого. Інші закордонні джерела говорять про найближчі дні. Невже справді мають настільки точну інформацію? Але чому тоді іноземні країни мовчали у 2014-ому, коли Росія захоплювала Крим, Донбас? Невже тоді їхня розвідка нічого не знала? Як ви розумієте нинішню ситуацію?
— Ніхто не знає, що в голові у Путіна. Стосовно конкретних дат можливого наступу на Україну, то, думаю, що це гра з обох сторін. Кремль вміло застосовує опцію дезінформації. Взагалі росіяни є чи не найпідступнішим народом світу, а синонімом їхньої країни вважаю слово «брехня». Тож важко щось спрогнозувати. Натомість західний світ трохи наївний, бо там звикли, що інформація має базуватися на фактах. Вочевидь, іноземні розвідки отримали якісь дані й політики почали діяти — передусім американські, а під їхнім впливом і європейські, вважаючи, що мають активізувати світову спільноту, щоб не допустити трагедії. До речі, Президент України Володимир Зеленський ображався, що, мовляв, іноземні країни нагнітають паніку заявами на кшталт «ось-ось нападуть». Але західні держави розуміють, що над Україною нависла смертельна небезпека. Тому краще зайвий раз сказати, що буде наступ, ніж він мав би виявитися несподіваним і фатальним.
Думаю, пам’ятають вони й про свою, м’яко кажучи, дивну поведінку у 2014 році, коли не доклали необхідних зусиль, щоб допомогти Україні.
Пригадуємо також, як о 4-ій ранку 22 червня 1941 року німці певною мірою несподівано напали на Радянський Союз, а в той же ранішній час 20 лютого 2014 року московіти напали на Крим… Через сатанізм Сталіна та Гітлера було втрачено мільйони життів. Диявол же в подобі Путіна вже зібрав кривавий урожай, що нараховує десятки тисяч убитих і поранених. Не можемо допустити продовження цієї драми!
Сьогодні поблизу українського кордону начебто і не так багато війська для здійснення російського бліцкриґу — 130 тисяч, ще 30 тисяч беруть участь у навчаннях у Білорусі. Але росіяни створюють напругу з однією метою — щоб залякати. Путін грає не лише Україною, він грає світом. Дивуюся, що світ дозволяє йому це.
Україна ж має вистояти, у нас може не бути більше шансів зберегти державу, якщо не збережемо її тепер. Бо ж ми тривалий час були бездержавною нацією — за останніх 670 років наша державність тривала менш 40 років. Тому, якщо московіти підуть наступом, хоча, зрозуміло, не хочу, щоб так сталося, бо усвідомлюю, до скількох смертей це призведе, то ми з побратимами відразу підемо на фронт.

— Іноземні країни відкликають з України своїх дипломатів, радять своїм громадянам покидати нашу країну. За кордон виїхало зо два десятки українських нардепів, чартерними рейсами втікають олігархи зі своїми родинами. Це про всяк випадок чи знають щось більше, ніж прості громадяни?
— Олігархи обкрадали й обкрадають Україну, їх ніщо не поєднує з українським народом. Здіймаються над Україною зграї чартерних рейсів — нехай летять, ніхто їх не тримає, головне, щоб нічого від нас не вивозили й не поверталися. Дивує, що деякі нардепи, особливо від ОПЗЖ, повтікали до західноєвропейських країн. Чому не їдуть до Росії?! Але що казати, якщо діти Путіна та інших кремлівських правителів живуть у США і в країнах Західної Європи. Це тільки нас вони хочуть змусити жити за московітськими поняттями. Але ми вже це пробували. Більше не хочемо!

— У такій напруженій ситуації хочемо чути зрозумілу позицію української влади. Але чи все у такій ситуації можна озвучувати?
— Коли існує загроза, то має постійно засідати Верховна Рада, мають відбуватися наради за участю керівництва ЗСУ, Президент України повинен щодня комунікувати з суспільством, пояснювати ситуацію, підтримувати людей. Зрозуміло, що в межах допустимого, бо є державні таємниці. Проте наш Верховний головнокомандувач і його оточення небагатослівні. Десь пропадають, потім нізвідки з’являються. Верзуть якісь нісенітниці, вимагають, щоб лідер найпотужнішої країни світу Дж. Байден негайно приїхав до Києва. Для чого? Хіба підгузок змінити. Тим часом посол України у Великій Британії Пристайко заявив, що ми можемо торгуватися щодо вступу в НАТО. Потім обурився, ніби його слова вирвали з контексту. Але розуміємо, що дипломат такого рівня без дозволу президента не міг робити таких заяв. Можливо, вустами Пристайка намагаються зондувати, як суспільство це сприйме. Побоююся, щоб команда Зеленського не розпочала кулуарних «договорняків» з Росією. Адже тих же Єрмака, Татарова, Демченка з ОПУ не раз звинувачували в тому, що вони є аґентами впливу Росії в Україні. До того ж наша влада, з одного боку, декларує прагнення до європейського і євроатлантичного шляху розвитку, з іншого — демонструє дії, спрямовані проти демократичної системи. Зокрема, Офіс президента спочатку обіцяє європейцям обрання голів САП і НАБУ, тобто органів, які покликані боротися зі злочинами високопосадовців, а потім блокує цей процес.

— Українці наразі ніби не надто панікують. Це ми просто звикли до війни, яка триває восьмий рік, чи хочемо вірити, що все обійдеться?
— І звикли, бо в цій «гущі» живемо восьмий рік, і хочемо, щоб більша біда нас оминула. Проте не знаємо, що насправді буде. Але якщо Росія вдереться в нашу країну, то їй теж не буде з медом. Війну московіти відчують, як кажуть, по повній програмі.

— Чи здатна українська армія дати відсіч загарбникам? Наскільки, на вашу думку, за роки війни на Донбасі наше військо зміцніло, очистилося від проросійських елементів?
— Без сумніву, що українська армія 2014-го року і сьогоднішня — зовсім різні. Маємо вже підготовлене військо, досвід, оснащення, бойовий дух — добровольці готові не лише віддати життя за рідну країну, а й люто винищувати ворогів. Проте розуміємо, що можливості нашої армії й ворога — непорівняльні. До того ж невідомо, яку росіяни можуть застосувати зброю. Якщо вдарять ракетами по якійсь нашій території, то наслідки будуть дуже сумними… Росія має значно більші можливості, але наше завдання в такій ситуації — завдати якнайбільшого удару по живій силі ворога. Щоб труни, які повезуть у Росію, змусили московітів схаменутися. Що вони шукають на чужій землі? Українці — воїни світла, ми нічого чужого не хочемо, ми захищаємо своїх рідних, свої домівки. Це свята місія. А воїн, який вдирається на чужу землю, вбиває там людей, — злочинець. Українці повинні показати світові, що ми готові боротися за свою незалежність, боротися за себе, тоді й світ нам допоможе протистояти злу.

— Ви воювали на Донбасі, розумієте настрої людей на Сході України. Як населення прикордонних регіонів буде сприймати кремлівського агресора, якщо він рушить на нашу землю?
— Важко сказати. Коли я воював на Донбасі, ініціював там просвітницькі заходи для місцевого населення. Але єдине, що вдалося, — прочитав лекцію перед Днем захисника України. Просив, щоб мені дали змогу розповісти про Голодомор, який люто зачепив той край, однак не вийшло. Чимало місцевих мешканців висловлювали нам вдячність, але були й такі, що дивилися з ненавистю. Пригадую, як тільки ми заїхали в зону АТО, копали окопи, біля нас часто проходила мама з дітьми: одне везла у візочку, друге вела за руку, а третє було у животі. Ми давали їй банки зі згущеним молоком, консерви — не шкодували. А згодом виявилося, що вона шпиґувала і зливала інформацію. Неподалік нашої дислокації був хутір, де жив заможний чоловік — мав кілька автомобілів, коней, корів, гарував від ранку до вечора. Якось прийшов до нас по свого пса. Ми з ним зо дві години дискутували. Обговорили всю історію України, а він на своєму: «Зачєм ви к нам прішлі?».

— Загострюючи конфлікт, що саме вимагає Росія? Що для Путіна першочергове — захоплення України чи тиск на світ?
— Росія хоче перетворити Україну на інтегральну частину своєї імперії, щоб ми не мали суб’єктності, щоб усе вирішував Кремль. Нинішній тиск — це спосіб зробити Україну «такою, як треба», щоб ми перестали чинити опір. Наразі Україна — це мета московітів, але завтра може стати засобом боротьби за гегемонію Росії по всьому світу. Ми часто говоримо про Путіна, про російський уряд, армію, але мовчимо про їхній народ. Я вважаю росіян ментальними нацистами. Адже вони не дають нам права на власну національну ідентичність та власну державу. І якщо ми кажемо, що Путін — х…ло, диктатор, шизофренік, то маємо розуміти, що його підтримує московітське населення. Навіть якщо раптом так станеться, що здохне Путін і згорить Кремль, все одно залишаться московіти, котрі впродовж століть продукують осатанілих диктаторів. Тому не маємо права плекати жодних ілюзій, що щось зміниться. Маємо затямити: дружба з московітами неможлива!

— В Інтернеті нині дають поради, як підготувати «тривожний наплічник». Чи можливо взагалі підготуватися до війни?
— Я не готувався і не готуюся до війни. Недавно чув жарт, що найкраща підготовка — піти до військкомату, там усе дадуть. Якщо говорити серйозно, то очевидно, що про речі найпершої потреби потрібно подбати. В одній публікації прочитав, що варто запастися… скотчем. Навіщо? Щоб заклеїти шибки вікон під час обстрілів чи бомбардування, аби не поранитись склом.
Важливо зібрати докупи усі документи. Особливо треба подбати про найнеобхідніше родинам із дітьми. Краще, щоб не знадобилося і згодом все розпакувати, аніж бути неготовими.
Я не впевнений, що москаль сунеться в Західну Україну, але не можемо себе цим потішати, бо наша Батьківщина — вся Україна, тому будемо її захищати. Нас болить рана на будь-якій нашій території. Сьогодні за нашу державу моляться Вселенський патріарх, Папа Римський, представники багатьох народів і ми всі молимося, щоб не було найгіршого сценарію, і віримо, що Бог нам допоможе.