Середа, 07 грудня 2022
• Біля Почаєва урочисто перепоховали десятьох воїнів УПА • Підробив документи про ремонт опалення в лікарні. На Тернопільщині засудили підприємця • Ні генераторів, ні коштів: шахрай ошукав мешканця Тернополя на 50 тисяч гривень • У Тернополі на переході автомобіль збив маму з візочком • Як отримати допомогу за електронним лікарняним • На Тернопільщині презентували інформаційно-аналітичну систему, що створює нові можливості для шкіл • Вдвічі менший урожай і непрогнозована посівна: ситуація із зерном в Україні • “Прошу суд зняти з мене браслет, оскільки є перебої з електроенергією” • Перерахунок пенсій у грудні: кому і на скільки підвищать виплати? • У Тернополі працюють десять пунктів обігріву • У Почаївській лаврі знайшли матеріали проти України • Із присвятою Збройним силам України! У Тернополі виступить Капела бандуристів • Замість ялинки – хатинка святого Миколая • Мобільні зупинки-укриття у Тернополі мають сертифікати відповідності • Велосипедист переїжджав у темряві дорогу… • У Тернополі планують розгорнути 12 стаціонарних пунктів обігріву • 8000 світловідбивальних стрічок-флікерів отримали маленькі тернополяни • Незаконно вивозили за кордон військовозобов’язаних • Справжнє обличчя війни • Шахрай поцупив із банківського рахунку 35 тисяч гривень
«Не боюся вмирати, бо піду до своєї Надії…»

Автор: Опубліковано: 11 Лютого о 8:52 1027


«Кіборг» В’ячеслав Мельник похований разом зі своєю дружиною.


«Кіборг» В’ячеслав Мельник із Білокриниці Кременецького району похований в одній могилі зі своєю дружиною Надією. Жінці було 20 років, як вона померла після ДТП. В’ячеслав щоранку приносив на цвинтар троянди для коханої, а потім ішов проситися у… військкомат. Там розуміли, що чоловік згорьований, тож не поспішали брати. Проте він наполягав. Не минуло й місяця після похорону, як наш земляк подався служити. Призвали В’ячеслава на Спаса 2014 року, а не стало його 20 січня 2015-го. Йому було 26 років. П’ять місяців воював на Донбасі. Добровольцем до останнього тримав оборону Донецького аеропорту. «Не боюся помирати, бо піду до своєї Надії!» — казав «кіборг». І пішов… Щоб відімстити за сина, його батько згодом рік воював у складі «Правого сектора». З дня загибелі В’ячеслава минуло сім років. До могили сина і невістки нині ходить його мати Ірина. «Більше не плакатиму, хоча це й важко…» — пообіцяла собі жінка цьогоріч на роковини. Днями «НОВА…» поспілкувалася з Іриною Мельник.

Аварія стала початком кінця…

— Наш В’ячеслав, або, як ми його називали — Славік, безмежно любив Надю. Не міг знайти заспокоєння, відчував провину, адже того фатального вечора був за кермом, — розповідає мати «кіборга» з Білокриниці. — Аварія сталася у Кременці 10 липня 2014-го. Син їхав на «Жигулях», перед ним раптово виїхав бус, довелося робити маневр, не спрацювали гальма і сталося непоправне… Найбільше постраждала Надя. Син і пасажир обійшлися легкими травмами. Невістку затиснуло під панель автомобіля, стікала кров’ю… Довелося розрізати уламки болгаркою. Втратили багато часу. Надю прооперували в Кременці й доправили до Тернополя. 15 діб медики боролися за її життя, але, на жаль, не змогли врятувати. На той час ми з чоловіком були в Італії. Серед ночі до нас зателефонували і повідомили про аварію. Негайно зібралися в дорогу. Сподівалися, що невістка виживе…

Славік із Надею розписалися 14 лютого 2014-го, прожили разом лише п’ять місяців. У Славіка залишилися двоє синів від першого шлюбу — Юрчик і Артем. Перша його дружина — з Буковини, познайомилися вони в Італії. Йому тоді було 18, їй — 17. Взяли шлюб у Неаполі, але не зуміли зберегти сім’ю. Ми з чоловіком багато років були на заробітках в Італії, тож син приїжджав до нас. Спершу ми забрали його до себе після сьомого класу, думали, продовжить там навчання, проте він не захотів. Переїхав до нас після дев’ятого класу. Маємо ще дві доньки: Ольгу і Анжелу. Молодшій — 18 років, народилася в Італії. Я працювала в Неаполі 16 років, мій чоловік — 23. Славік тривалий час жив із нами за кордоном, прислуговував там у церкві, хотів стати священником, але потім поринув у сімейні клопоти… Після загибелі сина ми з чоловіком занурились кожен у свій біль і, як не прикро, віддалилися, три роки тому розлучилися. Старша донька живе з сім’єю окремо. Молодша нині навчається у Польщі, тож я залишилася сама. Хоча ні, у мене є надійна підтримка і розрада — моя мама. Важко нам без Славіка…

Повернувшись з-за кордону, син познайомився з Надею. У 2014-ому невістка саме отримала диплом у педагогічній академії в Кременці. Вирішили розпочати власну справу, відкрили бар у Білокриниці. Славік власноруч зробив ремонт. Скільки сил там вклали з Надею! Бар назвали — «Надія». У день відкриття безкоштовно частували гостей. Вирішили не торгувати алкоголем. «Навчу наших хлопців веселитись без горілки!» — казав син. Але бар пропрацював лише три тижні, бо сталася аварія…

«Заплющив очі і почав стріляти…»

— Синові не давали повістку, бо не служив, мав дві відстрочки. «Що будеш робити на війні? — запитував полковник. — У тебе ж нема досвіду». «Все, що завгодно! Можу ремонтувати автомобілі, можу рити окопи», — просився, — згадує Ірина Мельник. — Мій двоюрідний брат — військовий у відставці. «Попроси дядька, щоб домовився, аби мені дали повістку. Все одно піду добровольцем, але тоді, як загину, то діти навіть не отримають допомоги», — казав. Ніби відчував… На Спаса, 19 серпня, я збиралася святити фрукти. «Хай Славік приїжджає у військкомат із речами, будуть забирати ще двох хлопців», — зателефонував родич. Ми з чоловіком поїхали з сином. Один призовник тоді не прибув, другий прийшов із вагітною дружиною — просила не брати. Полковник пошкодував і відпустив. А Славіка забрали. Я плакала, благала не їхати. «Не плач! Якщо Бог захоче, то повернуся живим, а якщо ні, то я з радістю — до Надюшки», — сказав.

Два місяці він проходив навчання на полігоні в Яворові, а потім їхню бригаду відправили на передову. Два місяці Славік був із побратимами у старому терміналі Донецького аеропорту. Сепаратисти масово наступали. Сергій Мельник із Волині, який чи не єдиний вижив, розповідав, що мій син не насмілювався стріляти. «Ти чому сюди прийшов? Як не ми їх, то вони — нас», — потрусив його. Славік так і не натискав на курок, аж поки не вбили побратима. Тоді заплющив очі й почав стріляти. Командир повіз тіло загиблого додому. Залишилися рядові солдати.

Сепаратисти наступали зі скляними очима — можливо, під дією наркоти. «Кіборги» давали відсіч у нерівному бою. Якось назбирали 300 трупів сепаратистів. Міняли на наших вбитих. Коли трохи притихало, син телефонував додому. «Що робите?» — цікавилась я. «Рибу ловимо», — жартував. «А що за гуркіт», — питала. «Десь далеко стріляють», — заспокоював. «Маєте що їсти?» —

«Мамусь, я ще тобі привезу звідси ящик тушонки, ящик згущонки, будеш мені тортики пекти», — потішав. А насправді у них не було їжі, залишилося кілька баночок паштету. Замість води смоктали бурульки. Стояв лютий мороз. В останні дні сильно бомбили. 13 січня впала вежа. Ми з рідними стежили за тими подіями з Італії.

«Нєт большє твоєго сина. Я убіл єго!»

— Син нашого знайомого італійця Антоніо служив у військах НАТО. Ми відкупили в нього професійну рацію, тепловізор, передали Славіку, — продовжує розповідь мати «кіборга». — Тією рацією вони викликали в термінал автомобіль, щоб забрати поранених. 20 січня бомбили від досвітку. Славкові відірвало палець на лівій руці. Побратим Сергій перев’язав йому своєю вишитою хустинкою, яку носив як оберіг. Проте кров просочувалася. «Їдь із пораненими», — сказав до Славка. «Не залишу тебе самого», — відмовився. Поклали поранених, автівка трохи від’їхала, як її обстріляли з ГРАДів. Побратими згоріли… Славік теж загинув того страшного дня. Куля прошила його наскрізь. Але лежав у труні, як живий, на обличчі — усмішка.

Побратим згадував, що навіть у найважчі моменти наш син старався розвеселити хлопців. Не всі знали, що він пережив особисту трагедію. «Надюшка береже мене!» — кричав під час бою.

Шансів вижити там майже не було… Ми всі це розуміли. У мене була жахлива тривога, депресія. «Чому плачеш наперед?» — заспокоював чоловік. Востаннє син телефонував до тата о 6-ій ранку 20 січня. «Маю щось важливе сказати…» — поспіхом промовив. Чоловік вибив, щоб перенабрати, аби син не тратив гроші на дзвінок за кордон. Але він уже не відповів… Кілька годин ми намагалися дотелефонуватись. Близько 12-ої години слухавку підняли. «Славчику!» — зрадів батько. Мовчанка. Тільки було чути, ніби хтось іде по побитому склі. «Славчику! Чому ти не відповідаєш?» — кричав батько. «Нєт большє твоєго Славчіка. Я єго убіл і тєбя уб’ю!» — відповів хтось на тому кінці. Це був російський бойовик. Незадовго нашій Анжелці невідомі прислали в соцмережі відео, як скидають тіла «кіборгів», серед яких — тіло Славка. Доньці тоді було 9 років. Пережила великий стрес, зо два роки зривалась ночами.

«Славчик став моїм Ангелом…»

— Важкою була наша дорога з Італії додому. Офіційного підтвердження загибелі сина ще не було. Хотіли вірити, що то — неправда, — зітхає пані Ірина. — Родичі, друзі кинулися шукати інформацію. Увесь світ нам тоді допомагав. Через п’ять днів із військкомату прислали фото вбитого сина. Відео, де сепаратисти вивантажують трупи «кіборгів», я глянула аж через чотири місяці. «Вот тєбє, Слава, твоя слава!» — кажуть там бойовики. Мабуть, дивились його сторінку в соцмережах. «Українці — сильна нація, тому ми переможемо!» — писав син. По останки Славка їздили мій брат, один наш односельчанин і волонтерка Алла Чонгар. Брат заглянув у труну, щоб опізнати тіло, побачив страшні рани… Ми чекали на сина на межі Тернопільської і Рівненської областей. Майже півтори години його везли через Дубно, де живе хресний Славка. «Герої не вмирають!» — кричали люди на колінах. Похорон був 28 січня. «Якщо загину, поховайте мене біля Надюшки», — просив син. Виконали його волю.

 

Не раз відчуваю присутність Славка поруч. Позаторік 11 грудня синові мало б виповнитися 32 роки. Купила я 32 троянди, сіла за кермо й поїхала на цвинтар. А було дуже слизько, автівка почала буксувати. Спустилось колесо. Залишила авто, занесла квіти, помолилась. Повернулась і плачу, бо хто накачає колесо? Та раптом колесо піднялося і «сіло» на місце… Славчик став моїм ангелом! Якось я рвала вишні, не втрималась і полетіла з висоти. В ту мить відчула синові руки — щось мене стримало і поставило назад. Аж мурашки по тілі побігли… Іншого разу відчула синові руки, які відштовхнули мене з дороги за мить до можливого удару автівки. Якось у нас вдома склалась скрутна фінансова ситуація, бо я готувала доньку до вступу у вуз, наймала репетиторів. Журилась, як дамо собі раду. Та на саме свято Миколая несподівано надійшло повідомлення на телефон. Незнайомець із Харкова надіслав мені 10 тисяч гривень на карточку. Вразило до глибини душі! Славчик допомагає мені з неба. Біль не минає. Чотири місяці я взагалі з кімнати не виходила. Трохи почала оживати, коли зайнялася волонтерством. Разом із отцем Андрієм Любунем заснували благодійний фонд «Наша надія — Кременець». Втілюємо різні проєкти. Про «кіборгів», на жаль, забувають. Урядовці обіцяли присвоїти їм звання Героїв України, але не дотримали слова. «Наш тато — Герой!» — кажуть сини Славка. Бережуть його портрет. Герої не вмирають, допоки про них думають і моляться передусім рідні.

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

30 листопада у селі Лідихів Почаївської громади Кременецького району відбулося урочисте перепоховання десятьох воїнів Української Повстанської Армії, які загинули восени 1944-го неподалік цього населеного пункту в бою з московськими окупантами...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:38


Цьогоріч українці вже отримали понад 13 мільярдів гривень лікарняних і декретних допомог від Фонду соціального страхування України. ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 21:37


Фонд соціального страхування України продовжує гарантувати державний страховий захист у повному обсязі для всіх українців – зокрема для тих працівників, чиї роботодавці не можуть дотриматись процедури нарахування лікарняних через бойові дії...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:12


Попри вимушену евакуацію за кордон, українські працівники не втрачають свого права на соціальний захист та забезпечуються допомогами від Фонду соціального страхування України. Зокрема, для застрахованих осіб, які виїхали за кордон через війну, ФССУ фінансує лікарняні та декретні допомоги...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:06


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 728 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+26 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:58



Теми дня
4 Грудня
1 Грудня
30 Листопада
29 Листопада
28 Листопада