22 лютого Богдану Левківу виповнилося б 72. На жаль, чотири місяці тому, 25 листопада, колишній міський голова Тернополя відійшов у засвіти, залишивши по собі лише найкращі справи та найсвітліші спогади.

Богдан Євгенович Левків народився 22 лютого 1950 року в селі Кутківці (нині – мікрорайон Тернополя). Навчався в ЗОШ № 25, Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. Закінчив технологічний інститут побутового обслуговування в Хмельницькому (1973 р., нині – Хмельницький національний університет). Працював у Тернополі головним інженером, начальником виробничо-технічного відділу обласного побутового управління (1973-1987), начальником відділу з якості Центру стандартизації і метрології (1987-1990), інструктором організаційно-інструкторського відділу, головним інспектором контролю за дотриманням цін і правил торгівлі міськвиконкому (1990-1991). Був директором ТОВ «Ремвзуття» (1991-1998). З 1998 до 2002 року працював секретарем Тернопільської міськради. Був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань, а також депутатом Тернопільської обласної ради. З квітня 2002-го до 2006-го обіймав посаду міського голови Тернополя. Отримав відзнаку прем’єр-міністра України, а також грамоту від Папи Римського.

Щирий, добрий, вмілий господарник. Таким його запам’ятали тернополяни. Попри непрості політичні часи, Богдан Євгенович сповна забезпечував життєдіяльність міста. За його каденції Тернопіль почав ставати європейським. Було зроблено добротну дорогу через центр – від Надставної церкви до будівлі СБУ. Щоб розвантажити вулицю Богдана Хмельницького, облаштували дорогу, встановили пішохідний міст через колію, проклали дорогу на вулицях Живова та Замонастирській. Змінив тоді обличчя майдан Волі. Встановили стелу на колишньому будинку СБУ, стелу Володимиру Лучаківському, поновили гробівець Лучаківського. Встановили пам’ятники Данилу Галицькому, Івану Горбачевському, Йосифу Сліпому. Прикрасили Тернопіль конструкціями вертикального озеленення.

Попри господарку, Богдан Євгенович дбав про духовність у нашому місті. Він щиро сповідував християнські цінності, співпрацював із церквою, брав під опіку чимало церковних питань. Завдяки йому УГКЦ розпочала діяльність на Хмельниччині. Богдан Євгенович особисто домовлявся з тодішнім мером Хмельницького про відкриття греко-католицьких парафій, а завдяки перемовинам із мерією польського міста-побратима Ельблонґа українська громада отримала там приміщення для греко-католицької церкви.

Із Богданом Левківим було комфортно працювати, в міській раді панувала доброзичлива атмосфера. Він мав високу працездатність, часто засиджувався в кабінеті за документами до опівночі. Простий, щирий, прямий, без пафосу і манії величі. Жив з родиною в Кутківцях у батьківській хаті і не марив маєтками. Просто одягався і не ганявся за брендами та автівками, як більшість високопосадовців. Вражав своєю людяністю. Намагався ніколи ні з ким не сваритися, шукав спільну мову з усіма, знаходив виходи із різних складних ситуацій.

Спілкування з Богданом Левківим завжди було легким і натхненним. Він був життєрадісним, ніколи не піддавався відчаю. Вмів радіти за успіхи інших, дотепно пожартувати. Старався кожного вислухати і чимось зарадити. Тернополяни щиро поважали мера Левківа. А він – дбав про них. До останніх днів уболівав за Тернопіль, радів, що місто розвивається, стає справді європейським.

«Моя партія – тернополяни, – зізнався якось Богдан Левків. – Чи у побуті працював, чи головним інженером, чи начальником виробничо-технічного процесу, чи директором фабрики, чи секретарем міської ради, чи міським головою – я завжди був з людьми. Це – моє. Так воно і залишиться зі мною».

Дякуємо, Богдане Євгеновичу! Світла пам’ять про Вас назавжди у наших молитвах!