Четвер, 02 лютого 2023
• Нацгвардійці в Тернополі гасили палаючий автомобіль • 5-річна Соломійка з Білозірки наліпила вареників для воїнів • Настя і її бабуся Галина з Чорткова загинули на Хмельниччині… • «Юрчик просив відкупити йому ровер…» • Заколядували… тубус від гранатомета • Послав «сосать смереки», а суд «вмив руки» • У Тернополі відремонтували автомобіль для військових • З Тернополя на фронт відправили комплекти зимової форми для військових • “Була жива, але знесилена…” Поліцейські Тернополя врятували жінку • У Тернополі до Дня всіх закоханих виступить гурт KAZKA • Колядували і гроші на ЗСУ збирали • Велика допомога маленьких волонтерів • Командир Бендера з Тернопільщини – на передовій! • «Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців» • Громаді на Тернопільщині подарували ікону, якій понад 200 років • Відійшов у вічність багаторічний керівник Тернопільського обласного театру ляльок • Волонтерство окриляє! • “Попросив Наталю взяти паспорт, але не зізнався про розпис”. Військовий Микола здивував кохану • Митрополит Василій Семенюк охрестив шосту дитину подружжя з села Острів • Козівська громада попрощалася з Героєм Олегом Фикою
«На викопаних тілах у Куп’янську – сліди катувань»

Автор: Опубліковано: 7 Грудня о 23:41 592


Тернопільський прокурор Павло Самойлов збирав докази воєнних злочинів на Харківщині.


На два місяці із затишного офісу — на передову, під обстріли. Прокурор Тернопільської окружної прокуратури Павло Самойлов днями повернувся із відрядження з Харківщини, де у звільнених від окупантів населених пунктах документував факти злочинів російської армії, брав участь в ексгумаціях вбитих і закатованих українців, а також збирав докази колаборантства серед місцевого населення. Усе це потрібне в подальшому для міжнародного трибуналу, щоб притягти лідерів росії до відповідальності за злочини проти України, а також для справедливого покарання зрадників в українських судах. Трагедії, руйнація — все це прокурор пропустив також через серце. Особливо перейнявся долею двох діток, батьків яких росіяни розстріляли в евакуаційній колоні. Розповів цю сумну історію колегам із прокуратури — зібрали й передали допомогу для малечі. Павло Самойлов навіть задумувався, щоб забрати сиріток до Тернополя.

Окупанти перевозили до Куп’янська свої сім’ї

— На початку масштабного вторгнення росії в Україну я записався в Тероборону, — розповідає Павло Григорович. — Здоров’я підводить, не знаю, чи зміг би воювати, але хочу бути потрібним, тож погодився поїхати на Харківщину. Дружині повідомив в останню мить, син уже дорослий. Батькам спершу сказав, що їду по роботі до Києва, але згодом вирішив зізнатися.

На Харківщину поїхав наприкінці вересня ще з двома колегами — Леонідом Бучковським та Олександром Габруком. Нас направили в підпорядкування Куп’янського окружного прокурора. Біля лінії фронту — жах, безперервні обстріли, гинуть мирні мешканці. ЗСУ деокупували Куп’янськ 10 вересня, а Куп’янськ-Вузловий — 25 вересня. Перші тижні ми працювали у селищі Шевченкове. У той час багато мешканців Куп’янська евакуйовувалися до Харкова. Людей перевіряли, щоб не пропустити колаборантів. СБУ мала список зрадників. Прокурори теж спілкувались з людьми. У декого виникали юридичні питання — підказували. Якщо хтось розповідав про злочини щодо нього, ми фіксували. Згодом нам дали завдання у Куп’янську. Колона російських танків заїхала в цей райцентр у перші дні війни. Місто було в окупації пів року. Російське військо осіло в Куп’янську, навіть поперевозили свої сім’ї. Думали, що назавжди…

Московія швидкими темпами насильно запроваджувала там «русскій мір». Але наші військові зуміли піти в контрнаступ і звільнили місто та сусідні села. У Куп’янську прокурори разом із слідчими фіксували прильоти. Влучить ракета, через кілька хвилин ми вже там — фотографуємо, описуємо. Небезпечно… Якось поранило слідчого, після того ми намагалися бути ще обережнішими. Російська армія відступила за село Дворічне, десь за 20 км від Куп’янська. А звідти до російського кордону — ще 20 кілометрів. Якось ми їхали до містечка Борова, щоб оглянути пошкоджений будинок, як поруч почали вибухати снаряди. Мчали звідти на автомобілі на всіх парах. Документували ще один приліт, фотографували осколки — за 200 метрів влучив снаряд. І так щодня.

«Чому не роззуваєтесь?» — гримнула на росіян

— До Куп’янська росіяни зайшли в лютому майже безперешкодно. Можна сказати, що їх туди запросили, бо в місті багато колаборантів, — продовжує прокурор. — Настрої у прикордонній частині Харківщини різні. У селищі Шевченкове нас радо вітали кілька мешканців, хотіли почасувати, позитивно налаштовані. А деякі перехожі кидали злі погляди. Влучила ракета в Куп’янську в дев’ятиповерхівку. «Скажітє, пожалуйста, откуда ано прілєтєло?» — запитує мешканець. «Хіба ви самі не розумієте, де стоїть російська армія?» — дивуюся. У селі Ківшарівка бабуся почала мудрувати: «Вот пачєму власті не договаріваютс?… У мєня в россії родственнікі…» — «Нема з ким вести перемовини. Це вже було в попередні роки. Ось до чого призвело», — кажу. До таких людей важко достукатися — зазомбовані. Там заходиш у село й відразу розумієш, в якій хаті як мислять. Якщо телевізійна антена повернута у бік росії, то слухають Соловйова і Скабєєву. Якщо у бік Києва, то ще є надія. Їм втовкмачили у голови про «братскіє народи», особливо цим перейняті люди похилого віку. У них ностальгія за «совком». Але не бачу сенсу їх переконувати. Треба робити ставку на молодь.

Є там окремі зрадники ідейні, але більшість — пристосуванці. В окупації одна жінка розносила російську гуманітарку, здавала росіянам наших патріотів, родини військових, а після деокупації взялася роздавати українську гуманітарку. Все, як у фільмі «Весілля в Малинівці» — «власть мєняєтся». Людей можна простою брошуркою заманити… Але є там і свідомі українці, навіть російськомовні. «Будєшь по русской программє учіть дєтєй!» — наказала директорка ліцею в Куп’янську вчительці. «Не буду! І не вийду на перший дзвоник під російським прапором! Хай навіть залишусь без зарплати. Україна визволить нас від цього іга», — заявила. Добре, що її не переслідували, бо могло хтозна чим закінчитися… Надзвичайно ідейна й відважна староста села Дворічне. «Я — українка!» — відмовилася співпрацювати з росіянами. На десять діб її кинули до підвалу. Потім відпустили. А російські військові з автоматами прийшли до неї з обшуком. «Чому не роззуваєтесь?» — перепинила росіян суворим докором мама старости. Не насмілились зайти! Нині Дворічне сильно обстрілюють, але староста не покидає домівку, чим може, допомагає односельчанам.

Стенд із гімном України заклеїли… кольоровими метеликами

— Багато хто продався в окупації. 80 % тамтешніх працівників поліції співпрацювали з росіянами. Маючи зарплату 20 тисяч гривень, погодилися на «пособіє» 10 тисяч рублів, — продовжує розповідь Павло Григорович. — Організували в Куп’янську свою так звану владу, яку очолив колаборант Віталій Ганчєв. Росіяни призначили його «головою Харківщини». Якогось дізнавача зробили «начальником поліції». Той «начальник», як розповідали люди, ходив селами, вривався в помешкання й дерибанив. «Маєш худобу? Давай!» — кричав і випускав автоматну чергу в стелю. Із великої ферми, розмахуючи автоматом, вивіз до росії близько тисячі голів свиней. Окупантам, виявляється, все можна. Забирали в людей останнє на свою бутафорну державу. Мародери і злочинці! Місцева податкова служба швидко змінила табличку на «налоговая», платили податки в росію.

Швидко росіяни взялися й за «просвітництво». У школи завезли російські книги, портрети російських письменників. Тільки в один ліцей в Куп’янську — майже п’ять тисяч книг. Ми проводили огляд шкіл. Знайшли флешку з відеозверненням «міністра образованія рф». Вочевидь, вмикали учням. У кабінеті директорки, яку заарештували за колаборантство, лежав атестат учня з двоголовим звіром. На дошці в класі: «7 сєнтября. Классная работа». Гімн України і прапор на стенді заклеїли кольоровими метеликами.

Біографію Тараса Шевченка переписали на російський лад. Росіяни у перший день захопили Куп’янськ, тож мало хто із мешканців встиг виїхати. Працювали установи, школи, бізнес, але все було затиснуте в лещата російських мародерів. Окупанти навіть видавали свою газету «Харьков Z». Справжній геноцид українського народу. Для окупантів існує тільки росія. Після того, як ЗСУ вдалося відтіснити окупантів із Куп’янська, росіяни безжально бомблять місто. За кожним прильотом відкриті кримінальні провадження, зібрано докази. Увесь центр міста знищений, крім хіба що православної церкви, бо батюшка допомагав запроваджувати «русскій мір».

Десь у кар’єрі присипали гору закатованих…

— Багатьом колаборантам оголосили підозри. Один власник молокозаводу уклав угоди і постачав молоко в росію, брав оплату в рублях. Запідозрили, взяли під варту, — каже прокурор. — Оголосили підозру директорці ліцею, яка співпрацювала з росіянами, а також їхньому так званому «начальнику» освіти. Перевіряють старост сіл та інших чиновників, які були у списку Ганчєва. Збір доказів по цих справах дуже важливий. Хтось із колаборантів сяде в тюрму, комусь дадуть умовний термін, але зрозуміє, що за зраду країні треба відповідати. Деякі колаборанти утекли в росію.

Найболючіше — вбивства і катування українців. Таких випадків там багато, про всі ще невідомо. Нас залучали до ексгумації окремих поховань на городах, узбіччях доріг. Тіла лежали всюди, поміж обстрілами ховали… Масові поховання на тій території ще наразі не досліджували. Знаємо про жахливу картину в Ізюмі… У Куп’янську росіяни теж мали катівні. Місцеві мешканці боялися виходили в темну пору, бо окупанти нападали, засували мішок на голову і вивозили. Так люди й пропадали. Розповідають, що десь у кар’єрі присипали гору тіл… Одного чоловіка катували десять днів за те, що вдома на стіні в нього висів український прапор, дивом вижив. Снайпер тренувався по цивільних — розстрілював перехожих на вулиці. Під час ексгумації ми фіксували сліди катувань: на одному трупі — ножові поранення, інший — із зав’язаними руками, у третього — кульове поранення в роті… Це серйозні злочини, за які окупанти мають бути покарані.

Михайлик і Полінка в одну мить осиротіли…

— Колись Куп’янськ був затишним, довкола місто омиває річка, а зараз — руїна. На Харківщині дуже красиво сходить багряне сонце — додає войовничого настрою, — прокурор показує фото і намагається перевести розмову на щось позитивне. — Побачив війну зсередини… Страшні часи проходить Україна. Не можу забути сумні очі дівчинки і хлопчика, батьків яких розстріляли. 25 вересня сім’я намагалася вибратися з-під обстрілів, прямувала з Куп’янська в бік росії, назустріч їхав російський БТР. Раптом орки відкрили вогонь по колоні автомобілів. 26 людей загинули… Півторарічний Михайлик, 5-річна Полінка та ще двоє дітей дивом вижили. Знайшов їх водій, який згодом проїжджав. Михайлика і Полінку передали бабусям, інші потрапили в лікарню на окупованій території. Ми провідували братика і сестричку. Я навіть задумувався про усиновлення, але розумію, що з рідними дітям буде легше подолати пережитий стрес. Мої тернопільські колеги, почувши про сиріток, передали їм допомогу. У цій війні українцям потрібно мати чітку позицію і гуртуватись, тоді переможемо.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , , , ,

Нещодавно опубліковане

Військові Нацгвардії першими допомогли гасити авто, яке палало поблизу Тернопільського ставу...


Рубрика: , Опубліковано: о 23:28


Соломійці Довгалюк із села Білозірка Лановецької громади — п’ять років, але вона вже волонтерить...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:27


22 січня неподалік Хмельницького в аварію потрапила родина головної спеціалістки відділу економічного розвитку та комунального майна Чортківської міської ради Наталії Мостовик...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:18


Верховний Суд поставив крапку в резонансній справі про ДТП у селі Прошова Великогаївської громади, під час якої постраждав Юрчик Чорний. На високій швидкості хлопчика збив Володимир Суховер із сусіднього села Смолянка...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00


Вертеп села Сороцьке викупив унікальний експонат для музею «Бабусина скриня»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 11:57



Теми дня
1 Лютого
28 Січня
27 Січня
26 Січня