П’ятниця, 29 березня 2024
• У Чорткові вперше зробили складну операцію на серці • Залозецький став повернули у власність громади • Ремонтують аварійний міст на під’їзді до Тернополя з боку Бродів • “Закрити очі” за 100 доларів: водій пропонував хабар поліцейським • Смертельна аварія у Кам’янках: водій “Skoda Octavia” загинув на місці • Впав із чотириметрової висоти: смерть на будівництві біля Тернополя • Валерій Бачинський – новий директор Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки • Перископи та антени до рацій роблять у Бережанах • Професор із Тернопільщини донатить на виготовлення дронів • Уламки російської ракети впали на подвір’я на Тернопільщині • Вчителі англійської мови з Тернополя здобуватимуть досвід у Канаді • “Кохання наповнює життя змістом”. У Тернополі одружився військовослужбовець • Поліг біля Бахмута. На щиті повертається захисник із Тернопільщини • Втратила 150 тисяч гривень: жінка з Чортківщини повірила шахраям • Через важке поранення у госпіталі помер захисник із Мельнице-Подільської громади • Депутат Тернопільської обласної ради вимагав “відкати” від… поранених воїнів ЗСУ • Писанкарство в час війни. У Гусятині провели майстер-клас для переселенців • Нетверезий злодій крав велосипед і зламав ногу • Стрім із… лелечого гнізда • Віртуальна подруга шантажувала інтимними фотографіями
Співають українською на всю… Туреччину!

Автор: Опубліковано: 23 Квітня о 13:20 1861


Олеся Меркан із Хоросткова заснувала в Анталії хор «Берегиня».


Перше піаніно Олесі Меркан із Хоросткова в Туреччині купила її свекруха-туркеня, згодом чоловік Озан придбав для неї ще два піаніно. Все через жагу українки до музики! Доля закинула Олесю до Туреччини 20 років тому. За цей час вона зробила там для популяризації України, мабуть, більше, ніж наші державні лідери. Відкрила приватну музичну школу імені Соломії Крушельницької «Мажор», заснувала український хор «Берегиня», очолює громаду «Українське культурно-мистецьке об’єднання». Гордо заявила про Україну на все туристичне місто Анталія, де наша землячка мешкає з родиною. Про життя в Туреччині пані Олеся радо розповіла «НОВІЙ…».

— У чужій країні, попри те, що кардинально довелося змінити життя, ви не зрадили своєму музичному покликанню…

— Спів і музика — це моя душа! З чоловіком Озаном ми розписалися в Україні, повінчалися в Туреччині. У Копичинецькому пологовому я народила нашого сина Ахмета. Від першого шлюбу в мене тоді підростали двоє синів — Сашко і Василь. Доля все перевернула, але, вочевидь, саме так і мало бути. Вісім років наша сім’я жили у турецькому місті Бурса, а вже 12 — в Анталії. Свого часу я закінчила вокальне відділення Тернопільського музучилища ім. Соломії Крушельницької. Вчителювала у Хоросткові. Мій батько колись теж викладав музику в школі, мама — українську мову і літературу. За кордоном, на щастя, я знайшла себе в творчості. Ми з Озаном у перші роки жили з його мамою. Зараз їй 90 років. Пригадую, одного ранку чоловік збирався на роботу, я з маленьким Ахметом залишалась вдома. Обмовилась, що теж хотіла б працювати за спеціальністю. «Не знаю, адже турецькі вчителі сидять без роботи…» — зітхнув. «Відправ чоловіка, щось скажу», — шепнула свекруха. «Іди за покликом серця! На ось гроші — купи піаніно», — вийняла зі сховку свої заощадження. Це мене вразило до глибини душі. Моя свекруха — мудра й розсудлива, хоча сама не мала змоги здобути освіту, проте допомогла вивчитись шістьом своїм дітям. Порадила мені піти в консерваторію з українським дипломом і легалізувати його. «Аллах тобі допоможе!» — підтримала. У консерваторії при міській раді в Бурсі одна скрипалька запропонувала стати її концертмейстеркою. З того й все почалося. Згодом мене взяли викладати фортепіано, сольфеджіо.

— Переїхавши до Анталії, ви відкрили приватну музичну школу.

— В Анталії жила і нині живе сестра мого чоловіка. Ми часто гостювали у неї, тому вирішили переїхати в це туристичне місто біля моря. Нам вдалося відкрити приватну музичну школу в чотириповерховому приміщенні. Озан отримав спадщину — купив мені два професійні піаніно. Допомагав із оформленням документації на школу, брав на себе організаційні питання, а я проводила уроки. Мої вихованці здобувають призові місця на міжнародних конкурсах. Доводилося змагатися і з конкурсантами з України. Мене сповнювали подвійні відчуття: люблю Україну, а вболівала за Туреччину. Через загострення відносин між Туреччиною і Росією у 2015-ому в нас почалася економічна криза. Проте я не з тих, що будуть плакати. Музичну школу ми зберегли, тільки переїхали в менше приміщення. Серед моїх вихованців — як діти українських емігрантів, так і з турецьких родин. У хорі в музичній школі навіть турецькі діти співають українські пісні! Особливо після виходу стрічки «Величне століття. Роксолана» була цікавість до українських пісень.

— Ваш чоловік теж, можливо, музикант?

— Озан займається комп’ютерною графікою, але за ці роки вже добре вник у музичне мистецтво, знає всі твори (усміхається, — авт.). У 2016-ому я вирішила закрити музичну школу за документами, натомість відкрила українську громаду, але продовжую займатися з дітьми. Річ у тім, що я заснувала дорослий хор «Берегиня» і хотіла, щоб він мав офіційний стосунок до України. Власне громада дала змогу поєднати все це. В Анталії є три українські громади, вони офіційно діють під патронатом консульства і посольства України в Туреччині. Тут мешкають 8 тисяч українців з дозволом на постійне місце проживання, ще стільки — з турецьким громадянством. Минулого тижня наш посол Андрій Сибіга зустрічався з представниками українських громад в Анталії. Привіз саджанці дерев з України — висадили.

— Учасники хору «Берегиня» — українці?

— Хор налічує 40 осіб, більшість — з України, але серед нас є хористи з Казахстану, Грузії і навіть… Росії. Можливо, когось здивує, що росіяни приходять і співають українські пісні. Але це освічені незаангажовані люди, які адекватно оцінюють все, що відбувається між нашими країнами. Після репетиції запитують мене, як правильно вимовляти українські слова. «Научите, чтобы мы не опозорились», — просять. Українські пісня і вишиванка для нашого хору — святе. Коли диригую, відчуваю надзвичайно позитивну енергетику нашого колективу. Співає вся Україна, адже серед нас є люди з різних областей. Разом зі мною веде хор концертмейстерка Ірина Ільїна. Крім українських пісень, виконуємо й деякі турецькі. Готуємо вистави. Зробили чудову постановку «Вечори на хуторі біля Диканьки, або Ніч перед Різдвом» за повістю Миколи Гоголя. Внесли сатиричне відхилення від оригіналу: коли Вакула летить у Петербург за черевичками, він вирішує з чортом ще й в Туреччину на базар повернути. А раптом там дешевші черевички. Мій син Ахмет зі своїм другом Алі зіграли роль турків-торгашів. Намагалися продати Вакулі товар. Глядачі насміялися! А ще Вакула зустрічається з хором «Берегиня» і співають пісню «Без сала мучусь».

— Ваш хор уже добре знає керівництво Туреччини. Як сприймають там український колектив?

— 18 березня турки вшановують пам’ять загиблих воїнів у битві в місті Чанаккале. Ми з хористами підготували концерт із пісень, приурочених цій битві. Турки плакали… Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу дякував нам. Він добре знає наш хор. Після концерту організували нам поїздку на місце бойової слави в Чанаккале. На наш різдвяний концерт приходили турки. «А чому турки не виконують свої обрядові пісні?» — запитала я згодом чоловіка. Заспівав пісню про «сари чичек» — жовту квітку, що виконують на Рамадан. Мені сподобалося. Розписала їхні обрядові пісні на партії для трьох голосів — вивчили. Як заспівали в центрі міста! В Анталії жоден турок не скаже на українця «рус», про нас тут добре знають! Ще мрію одягнути хористів у гарні костюми, бо ми — обличчя України. «Якби ти поїхала в Африку, то і там би створила хор!» — жартує моя мама. До речі, на наше запрошення до Анталії з концертом «Українсько-кримська ніч» приїжджав мій земляк Павло Доскоч. Його радо вітали українські, кримськотатарські і турецькі глядачі.

— У вас є гарне фото з трьома синами! Чи дружать між собою? Знаю, що один із ваших синів служив на Донбасі добровольцем…

— Хоча вони від різних батьків, але — рідні! Старші хлопці приїжджали до нас у Туреччину, думали залишитися тут працювати, але врешті подалися на заробітки до Польщі. Маю вже двох невісток. Наймолодшому Ахметові — 20 років. Коли почалася війна на Донбасі, принесли повістку старшому Сашкові. Я дуже хвилювалася. А тим часом Василько пішов добровольцем у батальйон «Айдар», згодом записався у ЗСУ. Ні мені, ні бабусі не зізнавався. Вигадував, що на заробітках в Полтаві. Ми випадково дізналися… Чотири роки був на війні. Щоранку я вмикала Інтернет, читала новини про Донбас, місця собі не знаходила. На відстані ще важче було пережити…

— Ваш чоловік Озан підтримував вас, розумів?

— Озан — хоча й турок, але бандерівець (сміється, — авт.). Вболіває за Україну! Хвилювався за Василя. Якщо якийсь турок викривлено скаже про події в Україні, то Озан не відпустить його, поки все не пояснить, поки той не скаже «Слава Україні» (усміхається, — авт.). Якось я була на уроці, а чоловік відповів на телефонний дзвінок в музичній школі. «До тебе телефонували, хочуть у хор», — сказав потім. «Треба було запросити, щоб приходили», — кажу. «Обережно! Бо то міг бути сепаратист», — відказав. «Чому ти так кажеш?» — «Бо він — із Луганська». «Та то, можливо, біженець», — пояснила я. По маминій лінії Озан — кримський татарин. Його бабуся з Бахчисарая. Власне тому допомагає мені організовувати всі кримськотатарські заходи в громаді. Жоден концерт «Берегині» не розпочинається без трьох гімнів — українського, турецького і кримськотатарського. Озан добре розуміє українську, але розмовляти йому важко.

Любить гостювати в Хоросткові. Коли вперше приїжджав до мене додому, то вся вулиця ішла дивитися на турка (сміється, — авт.). На той час ще не так багато було іноземців на Тернопільщині. Коли ж я народила Ахмета в Копичинецькому пологовому, було ще веселіше. «Дитина біла», — каже мені лікарка. «А яка мала бути?» — здивувалася я. «Ви ж казали, що батько — турок», — пояснила. «Гляньте на мого Озана — під вікном стоїть», — сказала я. Увесь пологовий побіг дивитися. «Гарний! На мого Івана схожий», — розвеселила одна медсестра (сміється, — авт.). Натомість я в Туреччині адаптувалась дуже швидко! Серед української спільноти там іноді забуваю, що на чужині. Український дух серед емігрантів зашкалює!


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

У Чортківській центральній міській лікарні 69-річному пацієнту із Горішньої Вигнанки успішно імплантували в серце трикамерний кардіовертер-дефібрилятор...


Опубліковано: о 22:03


Прокурори Бережанської окружної прокуратури забезпечили виконання рішення суду щодо повернення у комунальну власність земельної ділянки та водного об’єкта вартістю 15 мільярдів гривень в межах гідрологічного заказника місцевого значення, що входить до складу території об’єктів смарагдової мережі Європи «Seretskyi»...


Рубрика: , Опубліковано: о 21:59


Служба відновлення проводить капітальний ремонт аварійного мосту між селами Плотича та Івачів-Долішній Тернопільського району...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:56


100 доларів і 500 гривень пропонував працівникам поліції мешканець Тернопільського району, якого зупинили на дорозі...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:52


Причини чотирьох аварій, які трапилися на дорогах Тернополя та області, встановлюють слідчі...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:32



Теми дня
26 Березня
25 Березня
24 Березня
22 Березня