Неділя, 25 вересня 2022
• Триває збір коштів на автівку для воїнів ЗСУ 24 бригади • «Вітер На-Дії»: українська молодь зустрілася в Кракові • Передачі захисникам із Тернополя — в найгарячіші точки • Діти і війна: як подолати травми • У Тернопільській громаді живуть понад 28 тисяч переселенців • У Тернополі готуються до початку опалювального сезону в умовах воєнного стану • Клатчі для леді – за донати • З фронту – до шлюбу • Наталія Фаліон та гурт «Лісапетний батальйон» відсвяткують 30-річчя на сцені благодійним концертом у Тернополі • Іво Бобул запрошує на свій благодійний концерт в Тернополі для підтримки ЗСУ • Через ситуацію на Харківській ТЕЦ у Тернополі скликали екстрене засідання • Риболовля, собака і… помідори • Тернопільський рятувальник освідчився коханій на сцені театру • Мобільна стоматологія лікує воїнів-тернополян у гарячих точках • «Тернопіль готується до найскладнішого в історії незалежності опалювального сезону» • Голгофа Йосифа Сліпого – Голгофа України • Кольором перемогти війну • «Тернопільська Озеряна’2022»: 9 кілометрів – під дощем • Співом підтримали армію • Тепловізор від юних волонтерів
«Володя – не самогубець, його вбили свої…»

Автор: Опубліковано: 2 Лютого о 12:03 8342


Уже другий рік розслідують справу про загибель на передовій командира роти Володимира Рудика із Золотників.


Володимир Рудик із Золотників пішов добровольцем на війну в 2015 році. Від солдата дослужився до командира роти 14-ої окремої механізованої бригади та заступника командира бригади розвідки. Провів десятки успішних операцій, пробирався на окуповану територію. Був ідейним, сміливим та професійним. Міг багато ще зробити для Збройних сил, для оборони України, але… 21 серпня 2020 року його знайшли мертвим у його кімнаті — в штабі роти в селі Муратове, неподалік міста Щастя на Луганщині. Тіло лежало на ліжку, пістолет був зачеплений за лікоть. Командування поширило версію про самогубство, однак почала просочуватись інформація про… вбивство. Поховавши сина, батьки взялися шукати правду. Дізналися, що тієї фатальної ночі розгорівся конфлікт між Володею та одним із військових, який згодом нібито несподівано знайшов нашого земляка мертвим. Командиру Рудику був 31 рік. Що ж ховається за його смертю? Подробицями власного розслідування з «НОВОЮ…» поділилася мати загиблого пані Галина.

«Такого командира більше нема й не буде…»
Народився Володимир Рудик 20 березня 1989 року в селі Золотники, що неподалік Зарваниці. Вищу освіту здобув на інженерно-педагогічному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету. До війни працював учителем інформатики в Золотниках, а також спеціалістом із комп’ютерних технологій у місцевого аграрія. Хлопця знали багато людей з округи, адже допомагав провести в помешкання Інтернет.
— Як тільки почалася війна на Донбасі, Володя активно долучився до волонтерського руху, — розповідає Галина Рудик. — Разом із священниками із Зарваниці збирав і доправляв допомогу нашим захисникам. Їздив на Схід з тернопільськими волонтерами. Перейнявся подіями на Донбасі й пішов добровольцем на війну. Йому тоді було 26 років. Від солдата дослужився до офіцера. Оберігав нас від хвилювань, казав, що служить у штабі. За п’ять років я вже почала вірити. Син пройшов навчання в Одеській військовій академії. Закінчив у Києві курси із запуску розвідувальних дронів, склав тести й отримав дозвіл на проведення розвідувальних операцій. Малював розвідувальні карти. Здійснив близько 30 виходів на ворожу територію, досі знаходжу в його кишенях телефонні картки російських операторів. Володя мав хист до розвідувальної справи. І цінував свою роту.
«Як ти даєш собі раду?» — запитувала я. «Ночами читаю книги наших видатних полководців і стараюсь робити, як вони», — розповідав. Нікого не допускав до своєї роти, сам тренував, навчав. Ніхто з його хлопців не загинув. «Такого командира більше нема і не буде», — зі сльозами казали побратими про нього. Всі знають, що Володю вбили… Проте все списали на самовбивство. Звісно, так найпростіше. Його вбили свої, а не вороги.
21 серпня. Страшний день… Близько обіду до нас додому прийшов сільський голова з представниками військкомату і повідомили, що Володя… загинув.  Про обставини смерті не повідомляли. Привезли тіло 23 серпня об 11-ій годині бусом без холодильної установки. На вулиці тоді було плюс 30. Не використали медичних препаратів, на обличчя поклали пов’язку з формаліном, замотали харчовою плівкою. Як медика мене здивувало, чому так. Була вказівка зверху — завезти і швидко нам передати для поховання. Так і зробили. Приїхали до перехрестя біля Золотників, скинули труну і назад. Односельчани разом із деканом Володимиром Топоровським зустріли. Понесли труну на руках до нас додому. Того ж дня, о 16-ій годині, поховали. Шість священників прийшли на похорон, голова ГО «Сила України» Іван Олексюк, з яким син тісно спілкувався, військові побратими. А наступного дня — День Незалежності України. Серце розривалося…

«Під самий Новий рік справу закрили…»
Прощались із Володимиром тисячі людей. Поховали з почестями. Ніхто ще не знав обставин, але всі розуміли, що на передовій забирає війна.
— «Загинув», — казало командування бригади. Більше нічого не пояснювали. Ми ховали дитину і не в силі були щось думати, — зітхає матір загиблого. — Довідку про смерть нам видали згодом. На похорон приїжджали хлопці з військової частини з Володимир-Волинського, але чомусь без форми. Коли люди розійшлися, вони підійшли до нас. Виглядали налякані, нічого не говорили. Минав день за днем, а до нас ніхто не телефонував, нічого не казав. Трохи отямившись, я набрала до командира 14-ої бригади Сергія Войченка. «Самогубство», — сказав. «Не може такого бути!» — обурилась я. «Це попередня версія, все перевірить слідство», — намагався заспокоїти мене. Я була категорична, бо перед похованням оглянула тіло сина. На голові не було кісток, видно було велику гематому… Увесь правий бік — синій. Вочевидь, під час розтину видалили потрощені кістки черепа, щоб приховати злочин. Далі ми почали рух, почали писати в соцмережах. Зателефонував командир. «Припиніть! Ми все розслідуємо. Честь і гідність вашого сина буде збережена», — пообіцяв. І ми послухали. А даремно… Командир годував нас обіцянками. У поліції в Новому Айдарі перестали відповідати на мої дзвінки. А в грудні зателефонував слідчий і заявив, що мій син — самогубець. У січні 2021-го ми взяли адвокатів, бо зрозуміли, що ніхто не збирається розслідувати. Яким було наше здивування, коли на запит повідомили, що справу закрили ще 31 грудня 2020 року. Через суд нам вдалося скасувати це рішення і поновити розслідування. Судове засідання відбулося 23 березня 2021 року в Новому Айдарі. Ми їздили туди з адвокатами, з нашим родичем Романом Ковалем із Рівного, який є заступником голови проводу ОУН. З бригади ніхто не прибув, навіть прокурор не з’явився. Згодом ми дізналися, що за чотири місяці у справі було 10 слідчих і 8 прокурорів! Просто перекидали одні одним. Контроль за розслідуванням здійснює військова прокуратура Луганського гарнізону.

Володимир з теребовлянським військовим комісаром – за місяць до смерті.

«Якщо скажу правду, то ляжу поруч із Володею…»
Батьки Володимира Рудика вирішили самотужки збирати докази. Поїхали з адвокатами у штаб 14-ої бригади у Володимир-Волинський, опитали військовослужбовців, протоколи долучили до матеріалів провадження.
— Побратими сина погодилися говорити, хоча вони досі залякані, — продовжує пані Галина. — Напередодні трагедії їх вітали з Днем Незалежності, в усіх був чудовий настрій. Під вечір Володя обійшов усі кімнати, поцікавився, чи все добре. Не було заступника — сина капелана. Потім з’явився. Військові підтвердили, що тієї ночі розгорівся конфлікт між Володею і його заступником. У будівлі перегородки тонкі, на шум повибігали. Поки що мовчать про обставини, але неофіційно зізнаються. Наш син мав свою кімнату, двері там захлопувались. Хтось міг вийти і зачинити. Смерть настала між 6 і 9 годинами ранку 21 серпня. О 7-ій годині з рації сина хтось чужим голосом сказав: «Не турбувати, я відпочиваю». Тіло пролежало пів дня. Лише о 15:30 той же заступник самовільно вирішив вибити двері. Кажуть, що він від ранку нервово крутився біля кімнати сина. Потім побіг до чергового і сказав повідомити, що… виявили самогубцю. Не можу стверджувати, хто саме вбив Володю і чи одна особа, це має встановити слідство. Ми кликали на розмову й заступника нашого сина. Сказав свою версію, а коли адвокати почали задавати запитання, встав і пішов… До речі, зламували двері цей заступник і ще один військовий. З кімнати тоді зникли телефон і комп’ютер Володі. За цим фактом теж проводять розслідування. Незадовго після трагедії заступник звільнився зі служби. Залишили бригаду і командир, і начальник штабу… У висновку судмедексперта вказано про гематому на голові сина шириною 8 см. Вочевидь, вдарили чимось і переламали череп, а потім пристрелили… Поклали тіло на ліжко, заклали за лікоть пістолет… Маємо фотографії — все постановочне. На Володі не було одягу — знищили, на ліжку — ні краплі крові, мабуть, принесли туди тіло. У кімнаті не знайшли кулю, як і під час розтину її не виявили. Куди поділася?!

На Володі трималася розвідка. Він мав багато інформації, знав про все, що відбувалося в його роті. Наш син тримав дисципліну, був категорично проти вживання військовими алкоголю й наркотиків. Мабуть, комусь став на дорозі, адже то — великі гроші. Такі люди не потрібні, тож його прибрали…
Торік у жовтні ми були у воєнній прокуратурі в Рубіжному. Показали фото з місця трагедії. Прокурори погодилися, що це не самогубство. «Обіцяємо вивчити справу», — запевнив керівник. Чекаємо. Хочу, щоб мене почув головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний.
Якось перед Великоднем до могили сина приїхав його побратим. Довго стояв, плакав. Жінка з нашого села підійшла і почала говорити. «Володю вбили…» — зізнався. «Не хочете розказати це батькам?» — запитала. «Боюся, що якщо щось скажу, то ляжу поруч із Володею…» — зітхнув. Наразі ще нікому не оголосили підозру, але ми доб’ємося правди і винні у смерті нашого сина будуть покарані.


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

Поранення чи смерть внаслідок бойових дій під час виконання посадових обов’язків є страховим випадком – Фонд соціального страхування України гарантує виплати і медико-соціальні послуги для всіх українських працівників, які постраждали на роботі через російську агресію...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:21


Щодня до Фонду соціального страхування України надходить на оплату 21,4 тисячі лікарняних на загальну суму близько 70 мільйонів гривень – вони містяться в понад 4 тисячах заявах-розрахунках, які роботодавці формують за лікарняними працівників і подають до ФССУ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:18


З початку війни на підприємствах України зафіксовано 562 постраждалих внаслідок бойових дій працівників (+7 за останній тиждень)...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:17


Щомісячні страхові виплати від Фонду соціального страхування України упродовж вересня вже отримали понад 64 тисячі потерпілих на виробництві та членів їх родин...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:00


Уже сім років мешканець Збаражчини із села Кретівці, Ілля Роля, воює на Сході України проти кремлівських окупантів. Наш земляк служить у 24-й яворівській бригаді...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:56



Теми дня
23 Вересня
22 Вересня
21 Вересня
16 Вересня
15 Вересня
Курс валют на портале banker.ua
banker.ua
Відео